Чому Україні потрібен лібералізм та яким може бути механізм його досягнення?

лібералізм

Абсолютна свобода чи тотальний контроль? Дві крайності між якими завжди балансує держава. Звісно, золота середина здається ідеальним варіантом, але ж ми живемо в часи далекі від ідеальних. Людям притаманне прагнення все абсолютизувати, знаходити ідеальні моделі, що працюватимуть в будь-яких умовах. Проте, загальновідомо, що навіть у найдосконалішої системи є свої слабкі місця. Коли ж цю систему розроблено в Україні, то кількість цих прорахунків, нажаль, зростає в геометричній прогресії, та й сама система частіше за все існує лише формально. Формальність – найбільша біда нашої країни. Ми звикли залагоджувати все лише на формальному рівні, а найстрашніше, що часто людям цього виявляється достатньо.

Отже, формально в Україні сьогодні панують ліберальні настрої. Проблема в тому, що в гонитві за прихильниками політичні утворення втрачають свою ідеологічну приналежність. Сьогодні ліберали мало не зливаються з соціал-демократами, та й люди не завжди можуть відрізнити лібералізм від демократії. На цьому фоні час від часу з’являються критики чистого лібералізму. Дійсно, з самого початку цю політичну теорію критикували за надмірну увагу до свободи особистості. Посилаючись на відому працю Гоббса,  критики лібералізму згадують про природний стан людей «Війни всіх проти всіх» і про те, що не дарма люди делегували частину своїх прав державі – Левіафану.

Проаналізувавши сьогоднішню ситуацію в Україні, мусимо поставити питання: Що робити, якщо делегованих прав цьому Левіафану мало і він починає забирати більше? В ситуації, коли держава перетворюється на ворога власного народу, а кожен новий закон стає цвяхом в домовину демократії, єдиний вихід – лібералізація. Сьогодні для нашої країни вона є нагальною потребою. Деструктивні тенденції в центральній владі, відсутність будь-якого розвитку, ігнорування індивідуальних ініціатив – одні з основних причин необхідності реальної лібералізації.

Слід памятати, що головне не кількість повноважень, а вміння їх використовувати. Сьогодні держава абсолютно не використовує свої можливості на благо народу. Наша центральна влада, нажаль, є абсолютно неефективною. Нездатність трьох основних гілок влади до співпраці та взаєморозуміння призвела сьогодні до катастрофічного падіння рівня довіри до неї серед людей, а це — каталізатор нестабільності в країні. Додаймо до цього відсутність будь-якої стратегії – нездатність розвиватись.

Якщо влада не здатна розвивати країну, то чому б це не робити індивідуальній ініціативі? Все просто – всі вони розбиваються об бюрократичний апарат, чи поповнюють списки неугодних Левіафану. Держава гальмує реформи, гальмує розвиток, а лише формального лібералізму недостатньо для дієвої підтримки індивідуальних ініціатив. В результаті ми стикаємось з абсолютною монополією на ініціативи, яка душить все нове і непідконтрольне.

Якщо лібералізація – це вихід, чому її досі не впровадили? Лібералізм – не чиста панацея, в гіперболізованому вигляді він теж має багато неприємних нюансів. Часто його критикують за те, що він призводить до надмірної індивідуалізації, надмірної фрагментації суспільства та виникнення анархічних настроїв. Але подібна критика є несуттєвою для України. Наш народ звик  об’єднуватись довкола позитивних ідей. Зазвичай в кризових ситуаціях, з якою ми маємо справу і сьогодні, українці продукують і підтримують корисні ініціативи, згуртовуючись та відстоюючи їх з усією палкістю, на яку вони здатні. Наша історія багата такими приклада, чого вартує сам лише феномен Майдану.

Попри переконання в тому, що в Україні панує принцип «моя хата скраю», не можна заперечувати, що тут живуть розумні і завбачливі люди. Вони прекрасно розуміють, що якщо загорілась хата в центрі села, то полум’я рано чи пізно, але дійде до краю. Кожна корисна ініціатива , якщо вона дійсно корисна, буде вигідною не лише для ініціаторів, але й для багатьох інших. Це доволі вагома причина для масової підтримки окремих проектів, що може стати порятунком для країни. Індивідуальна ініціатива, що підхоплена натовпом приречена на успіх в ліберальній державі. Саме тому нам потрібна саме реальна лібералізація!

Звісно, досягти реальних змін в цьому питанні не просто, але цілком реально.

Перш за все, потрібно навчити людей не задовольнятись формальністю. Звичка отримати символічну подачку і скласти руки – механізм вироблений роками. Нам вистачає обіцянок, широких жестів і показухи, ми просто не бажаємо розбиратись в ситуації. Політики-популісти і реформи «для галочки» — це буде продовжуватись доки ми не почнемо вимагати більшого. Пересилити власну звичку, не задовольнятись красивою картинкою, навчитись доводити все до бажаного результату. Вивчайте закони, читайте та порівнюйте програми кандидатів до виборів, не керуйтесь лише відомими прізвищами – це змусить  вдосконалюватись і вас і їх. Влада мусить відповідати своїм виборцям. Підвищуючи рівень власної компетентності та вимог до наших обранців, ми змусимо їх відповідати новим стандартам. Це найтяжчий в плані реалізації крок. Змінити психологію народу дуже складно, але можливо.

Що робити далі? Далі потрібна стратегія, потрібен чіткий і вивірений план дій. Будь-яка прогалина – потенціальна лазівка для корупції та обману. В цьому питанні зможуть допомогти громадські активісти та професіонали різних галузей, а не політики та різноманітні медійні особистості, котрим ми довіряємо ці питання сьогодні. Звісно, одразу розробити щось масштабне буде вкрай тяжко, тому починати слід з малого. Будь-які реформи простіше запроваджувати на місцях. Ламати систему зверху і просити у Левіафана термінової і глобальної лібералізації – марна справа. Якщо ж почати з малого: незначна реформа, послаблення влади на місцевому рівні, ініціативи громад, — це допоможе лібералізму м’яко та невпинно поширюватись країною подібно вірусу.

Чим менше ініціативи – тим меншим має бути опір держави. З часом їх обсяг зросте, а разом з ним зростуть і можливості. Чудовою можливістю є сьогоднішні процеси децентралізації. В поєднанні з розвитком місцевого самоврядування вони дадуть хороший базис для початку реформаторської діяльності. Почати можна з простих речей: покращення стану комунікацій, перерозподіл коштів місцевого бюджету, навіть пофарбований під’їзд вже буде досягненням – головне, що все це швидко і наглядно покаже людям реальність змін. Результати на місцях зможуть переконати в тому, що не держава контролює їх, а вони творять державу. Це допоможе в боротьбі за послаблення тиску державної влади на всі сфери життя людей.

Сьогодні українцям потрібна лібералізація. Це тяжкий, сповнений своїх мінусів процес, але аналогів йому на сьогодні просто немає. Якщо люди не почнуть користуватись ініціативою, не почнуть будувати власне життя – ситуація продовжить погіршуватись. Головне сьогодні не зупинитись перед труднощами, не змиритись з тим, що маємо. Як тільки український Левіафан почне слухати людей – почнуться зміни, а коли він їх почує – ми віднайдемо такий бажаний баланс між тотальним контролем та абсолютною свободою.


comments powered by HyperComments