Анатомія української культури

культура

Коли людина потрапляє до стресової ситуації, її організм починає випрацьовувати  гормон адреналін. При потраплянні у кров він має надзвичайно сильний ефект – серцебиття прискорюється і стає сильнішим, виснажені м’язи повертаються до свого режиму роботи, в людини зникає почуття страху і з’являється надзвичайна впевненість в собі. До чого ж тут культура до анатомії і навпаки, можливо, спитаєте ви? Давайте розглянемо Україну як живий організм, зі своїми власними системами органів та своєю власною реакцією на стрес або кризові ситуації. А конкретніше, мова піде про українську культуру як життєво важливу систему органів, на яку, на жаль, не завжди вистачає вітамінів, мінералів та поживних речовин, але яка продовжує працювати, не дивлячись ні на які перепони та хвороби організму.

Всім відомо, що за останні пів року наша країна пережила і все ще переживає значні потрясіння, які стрясають життя держави загалом, всіх її сфер діяльності, а також життя кожного українця. І, здавалося б, зараз і думати про культуру нема коли. Саме під впливом таких міркувань, мабуть, був сформований законопроект про передачу на місцевий рівень закладів культури, що мають статус «національних». Дякувати Богу, що нашим можновладцям вистачило розуму вчасно отямитись і зрозуміти, що таке рішення може призвести до занепаду неповторної системи національних закладів культури, що існують в Україні, від нестатку фінансування. У більшості країн світу культура фінансується не гірше інших галузей для поширення та популяризації свого національного, історичного та кульного спадку як локально, так і на міжнародному рівні. У нас же, мабуть, думають, що на те вона і культура, щоб виживати в будь-яких умовах, розвиватися та видозмінюватись під впливом історичних подій. І, так, звичайно, можна виправдовувати нашу владу тим, що зараз всі гроші йдуть на підтримку наших солдат в зоні АТО. Але давайте дивитися правді у вічі. Культуру ніколи не фінансували достатньо, щоб давати їй можливість розвиватися. По культурі завжди топталися і намагалися її утискати. Їй ніколи не давали достатньо вільного простору для того, що творити. Вона ніколи не мала можливості безперешкодно самостверджуватися.

Ось ми і дійшли до теми адреналіну. Враховуючи надзвичайно кризову ситуацію, яку переживає наша держава, вона ж — вищезгаданий живий організм, адреналін починає вироблятися із надзвичайною силою. І тут хотілося б поговорити про два ефекти для української культури.

Ефект номер один, він же, позитивний. Ні для кого не є таємницею, що складні часи для нашої держави спровокували надзвичайний сплеск самосвідомості. Нарешті люди пишаються своїм корінням  — читають українських письменників просто для задоволення, а не тому що треба, слухають українські пісні, розуміючи всю милозвучність та красу нашої рідної мови і навіть носять одяг українських дизайнерів, розуміючи, що потрібно підтримувати своїх національних творців. Тут же поряд і всі ці вишиванки, футболки з державною символікою, пафосне використання рідної мови тими людьми, від яких цього менше всього очікуєш та інші прояви патріотизму. І ось історія плавно перетікає в ефект номер два, він же негативний. Говорячи про патріотизм, потрібно відрізняти його від псевдо-патріотизму. Зараз, мабуть, ті, хто страждає від цього недугу, обурено закриють віконце з цією статтею. Але правда залишається правдою. Українська культура поступово перетворюється на мейнстрім. І це страшно. За футболками та чохлами для айфонів ніколи не сховаєш відсутності справжньої любові до власної культури, справжньої тяги до свого, українського. Ніхто не каже відмовлятися від техніки Apple або не ходити до Макдональдсу. Але цікавитись своїм, національним — першочергово і вітально. Адже немає країни без мови, без культури, без своїх пісень, хореографії, напрямів в образотворчому мистецтві, в літературі тощо. І, на жаль, розуміння цього бракує нашим високоповажним політикам.

Якою б сильною, витривалою та багатообіцяючою не була українська культура, рано чи пізно адреналін припинить свою дію. Вишиванки сховають у шафи, з телефонів знову почнуть лунати зарубіжні хіти, а люди знову повернуться до спілкування чужою мовою. Всі ці розмови про псевдо-патріотизм, його засудження та критика так чи інакше не виключають одного простого факту — для нашої держави навіть псевдо патріотизм є позитивним явищем. Адже, хоч і на короткий час, українська культура відчує, що вона потрібна, що вона актуальна, неповторна та незабутня. І, можливо, настане час, коли вона знову розквітне і буде цвісти для майбутніх поколінь вже іншими кольорами, кольорами безтурботності, віри у завтрашній день та у те, що вона невмируща.


comments powered by HyperComments