Багатства Бухари: Росія vs. Китай

52MHw3-eCN0
В'їзд в Горно-Бадахшан

В’їзд в Горно-Бадахшан

Таджикистан… Здавалося б, Богом, а точніше Аллахом, забута держава. Колишній задвірок Радянського Союзу, а тепер – окраїна Середньої Азії. Але останнім часом навколо цієї маленької іраномовної країни вирують такі події, що змушують навіть ледачого обивателя поцікавитися тим, що ж воно таке, той далекий Таджикистан – гордий спадкоємець Бухарського емірату.

Загальні відомості

Таджикистан – держава середньоазійського регіону площею 142 тис. км² та населенням приблизно в 8 млн. чоловік. Згідно даних рейтингу глобальної конкурентоспроможності за 2012-2013 рр.[1,7] Таджикистан посідає 100 місце зі 144(в новий він чомусь не захотів і тепер його почесну позицію посідає Алжир). Це говорить про відсталість його економіки, що проявляється в слабко розвиненій інфраструктурі, низькій якості рівня середньої та вищої освіти, малому розмірі внутрішнього ринку, вузькості інноваційного потенціалу etc. За індексом розвитку людського потенціалу 2013 р.[2] Таджикистан на 125-ій позиції зі 186 і відповідно характеризується як «країна із середнім рівнем людського розвитку».

Російський ведмідь на території Таджикистану

Рахмон Набієв

Рахмон Набієв

Таджикистан отримує свою незалежність від СРСР 9 вересня 1991 року маючи вже другого президента – Рахмона Набієва. А вже 5 травня 1992 року починається громадянська війна. Її причиною було засилля «ленінабадського угрупування» на «престолі» республіки. Відповідно, в найкращому стилі середньовічного середньоазійського емірату «бадахшанці» та «гісарці» вирішили посунути своїх противників, що й вилилося в кровопролитний конфлікт, який тривав з 1992 по 1997 рр. і приніс значну кількість як людських, так і матеріальних втрат (точна кількість до цього часу не встановлена).

Емомалі Рахмон

Емомалі Рахмон

Але до чого ж тут росіяни? Справа полягає в тому, що як і на території будь-якої колишньої СРСР, в Таджикистані була розквартирована 201-а Гатчинська мотострілецька дивізія, яка нібито була втягнена в конфлікт на території республіки в 1993 році. Але Росія не тільки не вивела свій контингент, а й навіть перейшла до активних бойових дій проти сил Об’єднаної таджицької опозиції. Власне у свій час цей призвело до фактичного встановлення влади теперішнього президента Емомалі Рахмона на всій території країни й відповідно перемоги «кулябського угрупування»(союзники й спадкоємці «ленінабадців»).

Саїд Абдулло Нурі

Саїд Абдулло Нурі

Ключем до пояснення даного ходу подій є не просто прагнення Росії убезпечити свої кордони чи в подальшому гарантувати присутність своїх економічних інтересів. Ні, для Росії це дуже просто. Тут слід говорити про своєрідну солідарність між тодішнім керівництвом РФ й Народним фронтом Таджикистану. Ті й ті – колишні комуністи. На рівні комунікації Єльцину було простіше домовлятися й говорити з Рахмоном, який фактично був спадкоємцем Набієва у всіх сферах та розуміннях, а отже міг адекватно виконувати розпорядження із Москви й діяти згідно її волі. Всі його зв’язки вели саме туди. Незалежність незалежністю, але влада «дарувалася» саме Ак-Падишахом. З Саїдом Нурі – лідером ОТО, який ніяк не був залежний від Росії й до того ж був ісламістом, «світському» Єльцину говорити було ні про що й просто неможливо. Для тодішнього президента РФ він був ніким, бо ніяк не був пов’язаний з ним бодай жалюгідними зв’язками.

Таким чином, з 1999 року, коли було підписано угоду про створення 201-ої російської військової бази на території Таджикистану, встановилася гегемонія Росії на бухарських просторах. Але ненадовго…

Пробудження китайського дракона

Памір

Памір

До 1999 року Китай був зайнятий іншими проблемами: плани модернізації економіки, введення теорії «трьох представництв», вирішення питань з Гонконгом та Макао, вступ до СОТ і т.д. З 1999 року вищі кола Китаю згадують про колишню окраїну своєї Піднебесної імперії, яка вже давно перестала бути частиною СРСР. Росія ж знову встановила свій вплив матеріально оформлений у вигляді військової бази, таким чином заявивши всьому світові своє право на «колишню провінцію». Але не було враховано одного моменту. Китай на початку третього тисячоліття був не таким, як наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. Це була держава з яде      рною «іграшкою» і з нею треба було рахуватися.           На цій підставі Китай вирішив заявити своє право й схрестити дипломатичні мечі з Росією. Але чомусь його удари діставалися молодій середньоазійській республіці. 13 серпня 1999 року було підписано угоду про передачу 200 км² території Таджикистану КНР. Взамін перший отримав підтвердження своєї юрисдикції над горою Карак. 12 січня 2011 року парламент Таджикистану ухвалює рішення про передачу КНР 1158 км² Сарикольського хребту. 6 травня 2013 року з’явилося повідомлення, що Китай відправив війська в Горно-Бадахшанську автономну область[4,6.] Згодом ця інформація була спростована, але ряд таджицьких опозиціонерів говорить про проникнення китайських військових вглибину країни. Це підтверджують також місцеві жителі, яких просто зганяють із обжитих місць.

Китай відчув свою силу, що вбачається в його економічному та військовому засиллі на території ГБАО. На разі Китай інвестував за останній час більше ніж 2 млрд доларів США в економіку Таджикистану. Фактично він є господарем значної площі сільськогосподарських угідь на території республіки. Виникає логічне запитання. Чому Рахмон та його найближче оточення так з легкістю продають себе в кабалу «кита            єйському дракону»? Відповідь дуже проста: Росія не може забезпечити потреб Таджикистану, а конкретно – задовольнити інтереси правлячої верхівки. Це пояснюється дуже просто. Росію цікавить Таджикистан не з економічної точки зору, а лише як політичний сателіт в Середній Азії. І це є великою помилкою. Росія не хоче інвестувати грошей в економіку Таджикистану за умов елементарної відсутності грошей та попиту на ресурси останнього. В принципі, й Рахмон вже не потребує російської «протекції». Більше того, вона його обтяжує, тому що російську військову базу утримує саме таджицький уряд[5]. Також вона є своєрідним «острівцем» латентного конфлікту з місцевими жителями, які просто не хочуть її утримувати. Тим паче із настанням стабільності своєї політичної системи, Таджикистан здатен самостійно забезпечити її збереження.

Кохір Расулзада

Кохір Расулзада

Окіл Окілов

Окіл Окілов

На основі цього виникає наступне запитання: чому Росія нічого не робить задля збереження бодай своїх політичних позицій в цій середньоазійській республіці? Відповідь, як не дивно, можна знайти в теперішніх подіях на Майдані. Росія затиснута між двома лещатами: зліва – Європа, яка прагне наданням Україні статусу асоційованого члену ЄС дошкулити Росії, а справа – Китай, який не лише фактично майже вибив Таджикистан з орбіти її сфери впливу, а й активно здійснює економічну експансію на далекосхідний ринок. Тому для Росії, звісно ж, важливішим питанням зараз є збереження своїх позицій в Україні, а також власна економічна безпека. Ні, не можна стверджувати, що Росія відмовилася від Таджикистану. Це підтверджується продовженням 5 жовтня 2012 року дії російської військової бази до 2042 року під час візиту Президента РФ Володимира Путіна до Душанбе. Чому Рахмон, якого обтяжує російська присутність, погодився продовжити її термін дії? Президент Таджикистану прагне використати Росію як стримувальний фактор проти Китаю. Але фактично російська присутність є суто формальною й більше має символічне значення за наявної політичної ситуації в регіоні.

Слід звернути увагу й на те, що 23 листопада 2013 року посаду прем’єр-міністра Таджикистану обійняв Кохір Расулзада, змінивши Окіла Окілова, який був главою уряду з 1999 року. Сам же Рахмон був в черговий раз переобраний Президентом Таджикистану 6 листопада 2013 року. Над Таджикистаном «нависає» зовнішній борг перед КНР[3]. Зміна прем’єра, не дивлячись на дорадчий характер його повноважень, свідчить про певну ротацію в оточенні Емомалі Рахмона. Тому слід чекати нових подій у відносинах між Таджикистаном та Китаєм. Поживемо – побачимо…

 

1.http://gtmarket.ru/news/2013/09/05/6219

2.http://hdr.undp.org/en/statistics/

3.http://lenta.ru/articles/2013/05/14/pamir/

4.http://lenta-ua.net/novosti/proisshestviya/20603-kitay-zahvatil-chast-tadzhikistana.html

5.http://www.apsny.ge/articles/1294515804.php

6.http://www.mk.ru/politics/world/article/2013/05/14/853531-kitay-zabral-kusok-tadzhikistana-i-na-etom-ne-ostanovitsya.html

7.http://www.weforum.org/issues/global-competitiveness


comments powered by HyperComments