Чи можливий в Україні військовий переворот?

військовий переворот в чилі 1973

2017 рік… Після тривалої війни на Донбасі українські військові потрохи повертаються додому, але вони розуміють, що смерті їх побратимів були марними… Виснажливе протистояння на східних теренах країни не призвело до сприятливих в середині держави змін. У той час, як вони гинули на фронті, на мирній частині їх батьківщини чиновники успішно ділили гроші, виділені на фінансування фронту. Така бажана реалізація реформ не просунулася анітрохи, всі неуспіхи були списані на війну та на Путіна. Але війна ось уже пару місяців, як припинилася, а прогрес не відбувався, суспільство розчарувалося в існуючій псевдодемократичній системі. Але найбільше це розчарування охопило фронтовиків: багато із них отримали поранення в боях, чимало їх побратимів загинуло. Ситуація в мирній Україні дуже розчаровувала – ставало очевидно, що війна була марна, навіть повернуті Донбас із Кримом не підсолоджували ситуацію. У той час командири батальйонів набирали популярності серед мас, суспільство охоче підтримувало героїв війни, яким довіряло більше, ніж продажним чиновникам. Вони мали б хороші шанси на президентських виборах 2019, якби мали підтримку олігархів, але ні вони, ні суспільство не хотіли чекати ще два роки. Путч ставав очевидним. Його на диво підтримувала абсолютна більшість українського суспільства. Армія була готова брати ініціативу на себе та проводити реформи. У кінці травня суспільство вітало українського Бонапарта…

***

Можливо, десь так виглядатиме уривок із майбутнього підручника з історії України. Наскільки можливий військовий переворот в Україні у недалекій перспективі? Я пропоную розглянути імовірність такого сценарію розвитку української держави в найближчі роки, особливо в разі вирішення чи затягнення конфлікту на Донбасі.

Ріст авторитету військових

В історії України як незалежної держави не можна сказати, що армія колись займала особливі позиції, хоч і користувалася авторитетом. Рівень довіри до армії завжди був високим і це фіксували соціологи. Волею обставин армія зараз таки змушена займати особливі позиції: в умовах війни це нормально. Побічним свідченням цього є депутатський склад новообраної Верховної ради, в якій вистачає осіб, які так чи інакше брали/беруть участь у боротьбі з ворогом. Військові уже частково входять до влади. Але їх вплив виражається не лише в кількості «військових» депутатів, він не пропорційний їх кількості – він куди більший. Країна цього року пережила 2-є виборів і на них всі кандидати так чи інакше використовували «військову» тематику. Той, хто найкраще її обіграв, отримав найбільше дивідендів з виборів. Піймати на камери «жирного сепаратиста» чи з’їздити в зону АТО було хорошим плюсом до рейтингу. Таким чином, можна сказати, що «військова» складова соціального капіталу в Україні значно зросла. Але це стосується не лише політики. Майже в кожному населеному пункті України є люди, які беруть участь в АТО, які були мобілізовані минулого року. Кожного з них хтось чекає вдома і дуже часто цей «хтось» є джерелом інформації про АТО для інших людей, сім’ї яких війна обминула. У малих населених пунктах такі люди вже мають великий авторитет, свого роду навіть владу. З часом це відчуватиметься ще більше. Уже зараз до думки людини у формі прислухаються більше, ніж до думки «диванного експерта». Військовий виступає як людина діла, яка дійсно відстоює інтереси українців. Приклад зростання авторитету військових навіть чисто на побутовому рівні в українській історії є, його в одній із своїх праць описує український соціолог Микита Шаповал. Буремний 1917 рік позначився не тільки революційними подіями, а й змінами в соціальній владі на селі. Традиційно в українському селі найбільшим авторитетом користувалися найстарші люди, так як вважалося, що кількість прожитих років свідчить про  неабиякий досвід людини, яка могла пам’ятати те, що не могли пам’ятати молодші односільчани. Тоді люди мало куди їздили, отже, по суті, світу не бачили. Проте Перша світова війна все змінює: чимало молодих людей поїхали на фронт, за час перебування на якому пережили чимало. І от у 1917 році багато з цих людей повертаються додому, повертаються вже з великим авторитетом. Як наслідок, соціальні ролі змінюються і тепер не найстарші люди користуються повагою серед населення, а військові. Не аналогічні, але схожі процеси відбуваються зараз.

Отже, військові зараз мають достатній авторитет, щоб у майбутньому трансформувати його в електоральну підтримку. Тим паче, що окремі добровольчі батальйони вже зараз виступають як політичні, не тільки військові, суб’єкти на рівні з партіями. При цьому вони мають певну перевагу над ними, так як в очах простих громадян вони «роблять діло», а не займаються пустими балачками та розпилом коштів. Ця підтримка є необхідною умовою можливого успішного військового перевороту в Україні.

Військовий сценарій для України

В історії України переворотів було не так і багато. Найвідоміший із них – гетьманський переворот Павла Скоропадського 1918 року, але він не був повноцінним військовим переворотом, так я спирався на силу іноземних держав і не виражав волю самих військових.  Серед невдалих спроб можна згадати серпневий путч 1991 року, але він стосувався не лише України. Однак така рідкість переворотів пояснюється радше тим, що історія української державності сама по собі коротка, та і таких сильних позицій армія ніколи не мала.

Розвиток незалежної України дещо схожий на розвиток латиноамериканських держав. У нас подібний з ними рівень економічного розвитку, більш-менш схоже функціонування демократій, у яких дуже сильні позиції займають олігархи. Нестабільність дуже притаманна країнам Південної Америки, Україна також доволі нестабільна.  Для держав континенту військові перевороти є нормальним явищем, були такі часи, що вони відбувалися в них по декілька разів на рік.

Саме з Латинської Америки прийшли до нас відомі з російської пропаганди слова «хунта» та «путч». Але попри таку схожість, чи можливий військовий переворот в Україні в майбутньому? Переворот – частіше річ реакційна, ніж прогресивна. Зазвичай його здійснюють сили, які прагнуть радше завадити модернізаційним процесам, аніж їх провадити. Прикладами таких сил є монархісти в ХІХ столітті чи капіталісти в ХХ (так-так, тут ніхто не обчитався, в країнах третього світу в ХХ столітті досить часто перевороти здійснювали саме капіталістичні сили, які прагнули цим завадити приходу революційних лівих). Але в 60-х роках в Латинській Америці стає поширеним новий феномен, коли до влади приходять «прогресивні» військові. Уперше таке трапилося в Перу в 1968 році: там військові на чолі з Альворадо, бачачи абсолютну неспроможність цивільної влади, здійснюють переворот і починають проводити реформи. Згодом подібні перевороти відбуваються ще в 4-х латиноамериканських державах. В історію ці події ввійдуть під назвою «нова роль військових». От і в Україні, якщо і можливий, то лише такий військовий переворот, так як суспільство у нас вимагає реформ. За таких умов реакційний військовий переворот приречений на долю ДКНС.

Отже, припустимо, статус, необхідний для тривалого утримання влади, військові ціною своєї крові вже здобули, але необхідні й інші компоненти для цього, зокрема розчарування в існуючих інститутах влади, наявність прогресивних намірів у самих військових (насамперед у їх керівництва) та існування загальновизнаного лідера.

Як свідчить соціологія, на даний момент повального розчарування в інститутах влади зараз нема, ще не так забуті епізоди боротьби з колишнім режимом, а новий не проіснував так довго, щоб остаточно в ньому розчаруватися. Але це досить імовірно, бо процес реформування країни стоїть, а обіцяний мир стає ще примарнішим. Прогресивна частина суспільства вже нещадно критикує існуючу владу. Військові в нинішніх умовах ідеально підходять на роль «третьої сили» в боротьбі за владу. Економічна криза лише сприятиме зростанню частки прихильників авторитарної альтернативи.

Але чи готові військові стати тією силою, на яку покладатиме свої надії український народ?  В нинішньому вигляді – навряд чи, надто вже наша армія погрузла в постсовковку, особливо це стосується її керівництва, яке в перспективі і має очолити переворот. Навряд чи люди, які покривали розпил армії, будуть готові до якісних змін в Україні, вони нічим не кращі наших політиків. Питання лідера також доволі болюче для нашої армії, її не очолює харизматична особистість, за якою могли б піти масово громадяни, совковість нашої армії заважає появі свого Наполеона, так як будь-якого перспективного і талановитого офіцера просто «завалять» колеги.

Однак сьогоднішня українська армія фактично ділиться на дві сторони: на «стару» армію в обличчі збройних сил та на «нову»  в обличчі добровольчих батальйонів. Саме вони є найбільш перспективними в плані можливого військового перевороту утвореннями. У першу чергу, це зумовлено характером їх утворення. Вони добровольчі, отже, наповнені людьми, яким не байдужа доля країни, інакше навряд чи вони пішли б воювати добровільно. Також варто зазначити, що добровольчі батальйони вже зараз є політичними гравцями, їх командири доволі впізнавані особистості, їх активно підтримують волонтери.

Але і добровольчі мають свої проблеми. Насамперед це фінансова залежність, більшість із батальйонів мають своїх доволі впливових донорів, отже, залежать від них. Більше того: вже зараз ці донори активно використовують їх у своїх політичних іграх, що ми бачимо із нинішнього складу Верховної Ради. Батальйони дуже сильно залежать і від ЗСУ, так як забезпечуються озброєнням в основному за їх рахунок. Що дуже важливо, існуюча система вже зараз бачить в батальйонах певну загрозу. У планах щодо військового перевороту вже звинувачувалися «Айдар» та «Донбас». Багато хто з аналітиків бачить в «Іловайському котлі» саме спробу знищити неугодні нинішній системі батальйони, так як вони можуть повернути свої штики проти неї.

Підсумок

На даний момент військовий переворот малоймовірний. Але обставини можуть скластися так, що через рік він стане реально можливим. І це залежить не стільки від розвитку самої України (є дуже великі сумніви у щирості реформаційних намірів існуючого уряду), скільки від процесів у самій армії. Зовнішні умови для військового перевороту будуть (економічна криза, високий рівень довіри до армії), але чи стане армія настільки прогресивною, щоб взяти під свій контроль процес реформування української держави, і чи знайдеться український Бонапарт, який зможе очолити цю надзвичайно ризиковану і нелегку справу? Ось тут сумніви доволі обґрунтовані. Однак ситуація в країні така, що ми навіть не уявляємо, що буде завтра, не говорячи про більш дальню перспективу. Тому можливо все, і військовий переворот в тому числі.

 

На фото: військовий переворот в Чилі 11 вересня 1973 року (прихід до влади хунти Августо Піночета)


comments powered by HyperComments

Lena Nikulyna
2015-01-28 18:43:00
2017 - у тебе не надто позитивний прогноз(