Чому переговорам бути

Bv9wXG_IgAAinhU

У контексті Мінської зустрічі у форматі Україна-ЄС-Євроазійська трійця в мережі точиться дуже багато розмов щодо того, чи потрібні взагалі будь-які переговори в умовах постійних вторгнень російських військових в Україну. Гарячі голови грозилися навіть літак Порошенку підірвати, лише б ці переговори не відбулися (звісно, такі «диванні» експерти нічого такого не намагалися зробити). Звісно, таку позицію зрозуміти можна: щодня через інтереси Путіна гинуть наші співвітчизники, ледь не щодня Росія посилає в Україну нові колони бронетехніки – і після таких гріхів Порошенко має з ним ще про щось говорити?!

Але я пропоную погасити емоції і проаналізувати ситуацію.

Зараз ми всі перебуваємо під впливом військової пропаганди (як не прикро, але це факт!), яка так чи інакше виникає в умовах війни. Її вияви – беззаперечна підтримка війни та військових. Ми зараз більше хочемо війни (зрозуміло, що і перемоги!), ніж просто миру, бо мир – штука, заснована або на компромісі, або на абсолютній перемозі. Але для абсолютної перемоги нам необхідно дуже багато жертв (людських і матеріальних). Чому?

Тут потрібно чесно давати звіт самим собі: ми воюємо у першу чергу з Росією, а не терористами. І перемогти ми маємо саме Росію (якщо ж, звісно, відмовимося від будь-яких переговорів). «Зачисткою» Донбасу тут тоді не обмежитись: практика останніх днів показує, що Росія досить легко може створити нові «точки» вогню, прорвавши кордон (сьогоднішні обстріли Новоазовська – тому свідчення). Ведення війни без переговорів з кожним днем наближуватиме пряме військове зіткнення Росії й України. Яким чином ми тоді досягнемо миру? Без переговорів – мільйонами жертв, не думаю, що повний колапс Росії можна спричинити меншими жертвами (особливо, якщо зважати на те, що люди там готові відмовитися від продуктів).

На жаль, у будь-яких переговорів з агресором склався негативний імідж: в інтернеті тисячі коментаторів пишуть про досвід переговорів із Гітлером, які закінчилися безвольною здачею двох країн. Але не треба асоціювати переговори з капітуляцією: якщо адекватно відстоювати на них національні інтереси, то до такого вони не призведуть. Так, якщо Путін виявиться за рівнем адекватності таким, як Гітлер, то війни нам не минути, але, можливо, «пацієнт» більш адекватний, ніж ми вважаємо.

Так, АТО має продовжуватися, її припинення не має бути умовою переговорів. Тим паче, що успіхи в АТО є одним з інструментів переговорів: чим більше у нас успіхів там, тим сильніші наші позиції на переговорах. Але стратегія «АТО+переговори», думаю, краща, ніж повномасштабна війна. Принаймні, вона залишає надію на більш безкровне досягнення миру.

Так, існують думки, що Путін нізащо не зупиниться і вони можуть бути істинними, але ж ми не знаємо, що насправді в голові у цього дядька? Переговори – один зі способів, як мінімум, це дізнатися, а як максимум – втрутитися у процес його мислення та, можливо, змінити ситуацію на краще.

Насамкінець, мир має бути досягнутим і його ціна має бути не більшою, ніж людські життя.


comments powered by HyperComments