Чому революція (ще?) не відбулася

революція

Як не прикро це визнавати, революція 2013-2014 років не досягнула своєї мети. Попри досягнення символічної мети – усунення Януковича, істинної досягнуто не було. Вимога системних змін не стала ключової для більшості, а була підмінена вимогою скинення диктатора. У час війни виникла загроза нової підміни цілі: замість того, щоб боротися за системні зміни, ми мусимо боротися із Путіним.

Зараз не прийнято писати про погане, бо рівень негативу і так зашкалює. Проте не можна і мовчати, бо мовчазна згода з реальністю ще гірша. За ширмою війни прикривається факт надто повільного реформування України.

Ці слова можуть когось образити, когось обурити, але революція на даний момент програна (звісно, будь-яку ситуацію можна справити за великого бажання). Так, ми позбулися головного атрибута режиму – його диктатора, але ніхто не перестав розкрадати бюджет, так само не почала зростати наша економіка.

Євромайдан тривав три місяці, вони багато в чому нас змінили, змінили вони і політичну картину в Україні. Але, як це не прикро, омріяні «нові обличчя» не прийшли до влади, набравши менше 2-х відсотків голосів на виборах. Чому ж так трапилося?

Все дуже просто: не за те боролися. Ми виграли революція в Януковича, але не виграли в системи. Система обманула нас в перші ж дні революції: вона не стала об’єктом удару революційних мас. Весь удар на себе прийняв Янукович і його вірні соратники.

Вимога люстрації та реформ не стала «вимогою номер один». Це помітно по нинішніх мітингах в їх підтримку. Янукович як демонізований образ міг зібрати проти себе мільйонні мітинги, але цього не можуть зробити образи «люстрації» та «системних змін». Можливо, вони надто абстрактні і незрозумілі для народу (Янукович же реально існував, хоч і в своєму межигірському світі), а, можливо, ми просто підмінили самі собі цілі.

Є ще і більш позитивний варіант, в який ми довго вірили. За цим варіантом Янукович був лише однією із перепон, яку треба здолати на шляху до перебудови українського суспільства. Але ми помилялися. Це показали події після Майдану.

За агресією Росії питання реформування України відійшли на другий план. Здолати Путіна – ось це зараз наша головна ціль, на думку багатьох. Але ми помиляємося, хоч і не повністю.

Чому? Тут потрібно подумати про причини агресії. Путін напав на нас не стільки від бажання нас поневолити, скільки від бажання зупинити наше реформування будь-яким шляхом. Він хоче нас покарати за нашу зухвалість, яка дозволила скинути міні-копію Путіна з трону. Так, Євромайдан своєї головної цілі не досяг, я не відмовляюся від цих слів, проте він показав потенціал народу до змін, лише б його правильно направити.

Читайте також: Штрих-план

Отже, не треба демонізувати Путіна і робити самоціллю перемогу у цій війні. Перемогою буде збереження і процвітання України (навіть без окупованих зараз територій). Ці території не потрібні Путіну, вони – лише інструмент тиску на нас. Самі по собі вони мають лише символічне і психологічне значення. Інша справа Київ.

Щоб перемогти, потрібно правильно визначати цілі, не підмінювати їх. Чи принесе нам перемога у війні (з усіма її атрибутами) омріяного щастя? Не думаю. А ВВП на душу населення 30 тисяч доларів? Інша справа. Саме цього не хоче Путін, саме тому він зараз зупиняє всіма доступними методами реформістські процеси в Україні. Війна, газова труба, європейське лобі – все це ми відчуваємо і зараз. Це не самоціль у Путіна – це інструменти.

Але ми можемо впливати на ситуацію. Більше того, саме від нас залежить, чи досягне Путін своєї мети, чи ні. Хто, як не ми, може стимулювати процеси реформ в Україні? І зараз, коли вся наша увага повернута в бік фронту, не треба забувати про нашу ціль номер один. І цією ціллю, як не крути, є не перемога над Росією. Так, перемога може бути одним із інструментів, але не більше того. Вона створить лише нормальні умови для реформування. А зараз воно стоїть. І лише, коли спалахують шини під Радою, то щось починає повільно рухатися.

Я ще раз повторюсь, не треба підмінювати цілі. Якщо ми так ненавидимо нашу партійну систему, критикуємо всі списки і не знаємо   за кого голосувати, то, може, всю свою увагу потрібно звернути на недолугість нашого виборчого законодавства, яке не дозволяє пройти в парламент «новим» силам, а не на особистості «старих» партій?

Точно так само все відбувається і з допомогою бійцям АТО. Ми по одному зараз скуповуємо бронежилети, тепловізори і так далі, які нічим фактично не допомагають нашим у боротьбі проти російських Градів, Смерчів, Буків. Тo, може, потрібно більше уваги приділяти поганому оснащенню технікою? Думаю, нікому не секрет, що в наш час воює більше техніка, ніж люди.

Підміна понять, цілей та завдань загрожує нам тим, що всі наші зусилля можуть виявитися марними. Це як неправильно поставлені завдання при написанні курсової роботи: неправильно окреслив цілі — і всі старання тоді даремні.

Отже, нам не потрібні розгромлені ДНР, ЛНР чи Росія, нам потрібна розвинена Україна. Ціль, гадаю, більш, ніж ясна. А от що ми маємо для цього зробити питання, відповідь на яке дасть лише час.


comments powered by HyperComments

Галина Львів
2014-09-21 11:35:12
Вірно 100%