Чому Росія не отримає фінансової допомоги від Китаю або що віщують для Кремля результати візиту Президента Венесуели до Пекіну

сицзипін і путін

5 січня 2015 року Президент Венесуели Ніколас Мадуро відвідав із візитом Пекін, де  зустрічався із вищим державним керівництвом КНР. Основною метою візиту було отримання фінансової допомоги. Венесуела на сьогодні перебуває на межі дефолту, а 2015 рік може виявитися критичним як для країни, так і особисто  для її лідера.

Власне, і до стрімкого падіння цін на нафту економіка Боліварійської республіки була не в кращому стані. Зрозуміло, що зменшення цін на нафту у другій половині 2014 року лише загострило проблеми у економіці країни. КНР як держава, яка має близько 3,5 трлн. доларів золотовалютних резервів, була одним із головних пунктів призначення у світовому турне Президента Венесуели.

За повідомленнями WSJ офіційний Пекін пообіцяв надати допомогу на 20 млрд. доларів. Однак, як відомо, диявол криється в деталях. Як виявляється, ці гроші уряд КНР хотів би спрямувати на нові проекти у сфері видобування нафти у басейні річки Оріноко. В той же час зустрічі Президента Венесуели із представниками Китайського банку розвитку і Банку Китаю не дали жодних результатів. Проблема у тому, що на сьогоднішній день Каракасу необхідні гроші на освоєння нових родовищ чорного золота.  Хоча і це, до речі,  не завадило б адже на час правління покійного Уго Чавеса видобуток нафти у країні упав із рекордних 3,1 млн. барелів на день у 1997 році до 1,7 млн. барелів на день у 2012 році. На сьогодні перед урядом Венесуели стоїть проблема забезпечення імпорту необхідних продовольчих і промислових товарів для задоволення потреб населення. Прилавки магазинів практично порожні, а урядові гроші спрямовані на імпорт найнеобхіднішого безслідно зникають. Падіння цін на нафту лише погіршило  ситуацію в країні.

За підрахунками світова ціна на нафту має становити не менше 120 доларів за барель для того, щоб Каракас міг виконувати усі свої соціальні програми і зобов’язання. Тому у Пекіні Ніколас Мадуро прагнув отримати гроші не для розвідки і видобування нафти, а підтримання необхідних соціальних програм. Це питання є критично важливим для правлячої Об’єднаної Соціалістичної партії Венесуели(PSUV), яка у 2015 році має пройти через вибори до Парламенту. Як можна зробити висновок КНР обережно ставиться до питання надання фінансової допомоги країні, яка і так уже заборгувала Пекіну більше 50 млрд. доларів. Особливо на фоні новин про нецільове використання венесуельськими чиновниками грошей передбачених для імпорту продовольства, іншими словами їх фактичного привласнення.

Доволі цікаві висновки можна зробити із ситуації щодо небажання офіційного Пекіну надавати реальну фінансову допомогу Каракасу у ситуації рекордно низьких цін на нафту. Власне Венесуела стала не єдиною petrostate, на якій так негативно позначилася ситуація на ринку нафти. Росія, як відомо, також стала одною із основних жертв падіння цін на нафту. Уряд РФ у розрахунках бюджету на 2015 рік виходив із ціни на нафту щонайменше у 60 доларів за барель. Тому на сьогодні в вищих російських чиновників у прямому сенсі немає слів для того, щоб описати існуючу ситуацію на світовому ринку нафти. Провальна зовнішня політика 2014 року у формі proxywar РФ проти України лише загострила проблеми Кремля, який в умовах режиму санкцій не має доступу до західних кредитів. Відповіддю Москви стала концепція «повороту на Схід», що в минулому році проявлялася у формі підписання вигідних для Пекіну контрактів на постачання у майбутньому природнього газу(усього до 68 млрд. м3). Не виключено, що Кремль в обмін на таку щедрість очікує і на можливу фінансову допомогу з боку Пекіну. Однак у листопаді-грудні 2014 року із КНР надходили дуже суперечливі сигнали щодо готовності надати фінансову допомогу. Так офіційна партійна газета «Женьміньжибао» неодноразово публікувала статті  щодо погіршення загальної економічної ситуації у Росії. Уже тоді низка російських експертів побачила у цьому непрозорий натяк офіційного Пекіна щодо небажання надавати фінансову допомогу офіційній Москві, яка у своїй поведінці керується не законами ринку, а геополітикою. Адже не важко передбачити, що можлива фінансова допомога КНР може бути витрачена не за призначенням, уже не кажучи про питання того як РФ зможе у майбутньому віддати запозичені гроші. Надходили із Пекіна і заяви і іншого ґатунку щодо готовності уряду КНР надати відповідну фінансову допомогу Росії. Однак риторика поки що не була перетворена на практику. Таке різноманіття заяв, які надходять із КНР і фактично суперечать одне одному, можна пояснити наявністю прагматичного ринкового крила і прихильників геополітики серед китайської еліти. Прибічники законів ринку розуміють провальний характер зовнішньої політики РФ, і не хотіли б бути втягнутими у неї. Геополітики скоріш за все бачать у Росії можливого союзника у боротьбі із американською гегемонією, а отже усе ж таки б воліли надати фінансову допомогу. Але до цього питання ми іще повернемося.

Власне таку обережність Пекіну можна пояснити перш за все тим фактом, що величезні золотовалютні резерви країни є гарантом підтримання стабільності в середині КНР на час проведення чергової низки реформ. Особливо на фоні зменшення показників щорічного приросту ВВП(від майже 15% в середині 2000чних до 7,5% на сьогодні), що не виключає необхідності державного стимулювання економіки. Також не слід забувати про те, що на сьогодні сумарний борг КНР складає більше 200% ВВП. Іншими словами, не виключена можливість державних інтервенцій у разі масових банкрутств. Тому, як можна зрозуміти, КНР має достатньо внутрішніх проблем для того, щоб брати на себе баласт у вигляді РФ. Власне, єдина сфера, куди із певною долею імовірності можна очікувати вливань КНР, — це освоєння величезних природних багатств РФ. Однак, і тут є певні нюанси – головний з них — це подальше зменшення рентабельності можливих проектів у енергетичній сфері по всьому світі на фоні продовження падіння цін на нафту. Не є виключенням і РФ. Так чи інакше, але навіть готовність КНР вкладати гроші в енергетичну сферу не врятує сьогодні Кремль, якому необхідні фінанси для підтримання соціальних видатків. Як бачимо у цьому плані ситуація РФ дуже нагадує ситуацію у Венесуелі.

Власне, у цій ситуації можна говорити, що КНР слідує певним правилам, які її керівництво узяло із національної і всесвітньої історії. Думаю, у Пекіні прекрасно розуміють, що лише слідування законам ринку, де головними є правила витрат і прибутків, зробили на сьогодні КНР економікою №1 у світі. Іншими словами, китайське керівництво чітко розуміє, що геополітика не повинна домінувати над законами рентабельності і прибутковості. Власне, цей урок КНР, скоріше за все, запозичила у СРСР. Так, у листопаді 2006 року Центральне телебачення Китаю транслювало документальний фільм з 12 частин, у якому говорилося про провідні держави минулого, причини їх підйому і занепаду. І не виключено, що у частині фільму, що стосувалася СРСР, згадувалося про готовність Кремля під час Холодної війни видавати різноманітним сумнівним режимам третього світу грошову допомогу. Як наслідок, на 1991 рік борги інших країн перед СРСР склали 120 млрд. доларів. Сьогодні ж у РФ немає іншого вибору, окрім як списувати їх. Тому для Пекіну піти по вищезгаданому шляху СРСР було б великою помилкою. Тому в кінці кінців можна заспокоїти деяких американських реалістів, якій так бояться можливого союзу РФ і КНР, що начебто буде геополітичним кошмаром для США. Як показала історія СРСР, однієї геополітики мало, особливо якщо вона іде в розріз із законами економіки. Більше того, якщо мати таких союзників, як РФ, то краще їх не мати. Адже справжній союз із Кремлем не посилюватиме, а послаблюватиме КНР, вимагаючи постійною грошової допомоги. Власне, у її сьогоднішньому вигляді із неефективною економікою і бюрократією РФ може бути для КНР таким же «ефективним» союзником, якими є для Кремля клієнтські режими на просторах колишнього СРСР. Як відомо, такі держави як Білорусь, Вірменія, Киргизія чи Таджикистан вимагають лише постійної фінансової допомоги Кремля в обмін на статус великої регіональної держави. Тому важко на сьогодні повірити, що Пекін в обмін на статус глобальної потуги, який уже і так є у КНР, піде на фінансову допомогу РФ. Лідери КПК прекрасно розуміють, що на сьогодні шлях до лідерства у світі лежить через інтенсивний економічний і технологічнийрозвиткок у межах власних кордонів (internalbalancing), а не у створенні альянсів (externalbalancing) з такими провальними державами, як РФ. А тому чекати якоїсь суттєвої фінансової допомоги для РФ від КНР не варто – у Пекіні гарно знають уроки власної і світової історії.


comments powered by HyperComments