Чому у нас не цінується вища освіта або девальвація вищої освіти в Україні

7e785cb25af905837c7a21319a6fd198

Вітчизняна система освіти вирізняється своєю безглуздістю і безпощадністю: за роки Незалежності спроби її реформування якщо і призводили до певних позитивних зрушень, то все одно вони проходили косо-криво аби живо.

Відразу застерігаю читача, що висловлена автором думка, хоч і намагатиметься апелювати до певних об’єктивних фактів, буде, можливо, дещо суб’єктивною, адже багато в чому спиратиметься на його особистий досвід та досвід його знайомих, проте це не означає, що це неправда.

 Безглузда і безпощадна

Коли ми говоримо про освіту як таку, то майже завжди кажемо про знання[1]. Саме вона має начебто нам його дати, адже, якщо вірити загальноприйнятому твердженню, воно являє собою цілеспрямовану діяльність з метою отримання або удосконалення вже отриманих знань. Художня література та досвід інших поколінь показують, що отримання освіти було потужним каталізатором особистого прогресу людини, свого роду соціальним трампліном. Особливо це було відчутним у ті часи, коли освіта не була доступна широким верствам населення. У імперські часи сам факт навчання в університеті фактично означав те, що людина не загубиться у цьому світі. Якщо читати мемуари відомих діячів культури і науки ХІХ — початку ХХ століття, можна натрапити на цікаве співпадіння: досить часто відомі вчені чи митці навчалися разом в одному університеті чи навіть на одному курсі, чого не побачиш зараз. Звісно, і університетів тоді було значно менше, але тоді співвідношення кількості та якості навчання було на стороні саме якості.

Минули роки. Незалежна Україна. Університетів — хоч греблю гати, вищу освіту прагне отримати ледь не кожен випускник, адже він вірить, що диплом — це шлях до того, щоб отримати кращу (читай: прибутковішу) роботу. Відсутність цього диплому для абсолютної більшості —  приречення на значно гірше існування у суспільстві. Україні притаманний досить цікавий феномен, коли велика частина осіб із вищою освітою через певний набір несприятливих факторів змушена заробляти на життя малокваліфікованою працею, яку б могли виконувати і без наявності диплома[2]. Велика їх частина плекає надію, що цей шмат паперу у майбутньому все ж допоможе влаштуватися на роботу за спеціальністю. А університетів і спеціальностей у нас все більше і більше, та чи значить це, що потреба у висококваліфікованих фахівцях у країні росте? Чи на це є зовсім інші причини?

Автор пропонує три теорії щодо цього:

Теорія І

Капіталізація вищої освіти призвела до того, що вона стала складовою великого бізнесу. Таким чином збільшення місць у вузах та і самої кількості вузів є інтересом певних бізнесових кіл, адже чим більше людей, які бажають чи мусять (сімейні чи суспільні настрої змушують) отримувати вищу освіту, тим більше їхні прибутки від цього. Проте немає подібної зацікавленості у якості цієї освіти та подальших перспективах працевлаштування випускників.

Теорія ІІ

Під впливом ЗМІ та суспільної свідомості у головах українців сформувалося підсвідоме негативне ставлення до професійно-технічної освіти[3]. Отримання вищої є для них такою собі підстраховкою на випадок можливих труднощів працевлаштування. Вступив у вуз, аби мати перевагу при працевлаштуванні навіть на малокваліфіковану роботу.

Теорія ІІІ

1001294811

«Учитися, учитися і ще раз учитися!» — зараз навчання не в університеті не вважається навчанням взагалі.

Дійсно, потреба у вищій освіті дуже велика, адже люди із вищою освітою — це в перспективі так званий середній клас, проте соціально-економічні умови життя в Україні не допомагають випускникам вузів реалізувати свій потенціал на ринку праці.

Третя теорія є найпозитивнішою у цьому плані, але досвід країн із потужним середнім прошарком показує, що більша кількість людей із вищою освітою гарантує збільшення середнього класу, цей процес не є напряму пов’язаний з освітою (по схемі краща освіта — кращий заробіток), а через непрямі (опосередковані зв’язки) за схемою краща освіта — кращі здібності у праці — кращий заробіток, і досягнення кращих здібностей у праці не обов’язково проходить за посередництва вузу. Більше того, Росія та Україна за деякими даними (їх варто піддавати сумнівам)  є лідерами у світі за кількістю людей із вищою освітою (бл. 54% населення[4]), що, проте, не гарантувало їм економічного процвітання.

Отже, більш вірогідними є теорії І і ІІ.

Перша з них є надбанням сучасної епохи дикого капіталізму, друга — радянської доби.

Реформи у галузі освіти так і не змогли вирішити проблеми ефективності вітчизняної освіти. Дуже велика частина із цих 54% (їх точно менше, візьмемо цю цифру умовно, далі також) так і не змогла знайти ефективне застосування своїм знанням. Вони не допомогли їм адаптуватися у складних умовах сучасності, а тим більше не стали тією рушійною силою, яка забезпечить підйом в усіх сферах розвитку нашої держави.

Що ж тоді заважає нам прогресивно розвиватися? Знання мають властивість трансформуватися у певні матеріальні блага. І тут не треба говорити про малу матеріальну підтримку українських умів, на те вони і є уми, щоб її знаходити. Питання у владі? 54% — достатнє число, щоб обрати таку, яка б могла посприяти реалізації розумового потенціалу чи просто створити силу, яка б цьому сприяла.

Отже, ключове питання не в цьому.

Прояви девальвації

Щоб зрозуміти, у чому більш вірогідні причини (знову застерігаю читача: це більше доволі вірогідна теорія, ніж безапеляційне твердження), необхідно заглибитися у сам процес навчання у вітчизняних вузах.

Те, що спостерігається в українських вузах, автор назвав би девальвацією вищої освіти, точніше кажучи її інфляцією. У чому вона проявляється?

1. У самому статусі вищої освіти. Для нормального працевлаштування (на роботу за спеціальністю з окладом, що б відповідав очікуванням випускника) наявності диплома магістра майже завжди не достатньо — фактично скрізь в оголошеннях є вимога щодо певного досвіду роботи у сфері. Без нього є шанси в основному на влаштування у якості помічника до певного фахівця (це була б ідеальна робота під час самого навчання, але не після його завершення). І тут виникає певний парадокс: студент, що вирішив підробляти, змушений жертвувати навчанням заради роботи і таким чином здобуває гірші знання з фаху (інше питання, чи потрібні вони взагалі); сумлінний студент, що цілком і повністю поринув у навчання і планує почати працювати вже після завершення навчання, маючи в теорії кращі знання, має труднощі із пошуком роботи, так як не має ще досвіду.

Ще однією ознакою її низького статусу є існування так званої неповної вищої освіти, якій у нас відповідає ОКР «бакалавр». У європейських державах  цього рівня достатньо для того, щоб вважати освіту студента «повною». Отже, виходить, що якість знань магістра у нас відповідає якості знань бакалавра у Європі: настільки знецінена у нас освіта.

shpori

Листочки — головний атрибут «балозбирачів»

2. У тому, хто і яким чином здобуває освіту. Про корупцію у вузах, вважаю, не варто зайвий раз говорити (хоч ЗНО трохи пом’якшило її). Велика кількість вузів і місць у них призвела до того, що у них вступають діти із досить посередніми (м’яко кажучи) знаннями. Відразу сам собі заперечу: у Європі таке теж часто буває, але процес навчання побудовано так, що 30-40% студентів просто не закінчують своє навчання. У нас студенту, щоб його відрахували, потрібно ну дууууже постаратися, хоча такі «кадри» знаходяться скрізь. Наша система оцінювання є просто раєм для студентів із посередніми вміннями, а ще більше для слабеньких, але дуже старанних. До введення кредитно-модульної системи головною проблемою нашого вузівського навчання вважали відсутність механізмів регулярного контролю за знаннями студентів. Вони жили і вчилися за принципом «від сесії до сесії…». Як говорить один із моїх викладачів, раніше ми могли вивчити білети — розказати один із них на екзамені — забути, а тепер так не вийде. Як же жаль, що він веде у нас лише лекції! Бо якби ходив на семінари, то б побачив, що принцип «вивчив — розказав — забув» це навіть добре, позаяк на них спостерігається картина «знайшов — зачитав — як не знав, так і не знає». Абсолютна більшість студентів не зацікавлена в отриманні знань, як сказала одна із опитаних мною студенток, виховується клас «студентів-балозбирачів». Форма проведення семінарів нагадує скоріш дику боротьбу за виживання у світі тварин, зацікавленість у знаннях дуже мала на них, майже завжди кількісні показники домінують над якісними. Готуючи цей матеріал, автор натрапив на одну цікаву статтю, у якій магістр-політолог зробив спробу класифікувати студентів за типами у рамках кредитно-модульної системи оцінювання. На  його думку абсолютна більшість студентів налужить до так званого типу «homo pionericus»[5], завдання яких просте: відпіонерити семінар і заробити свої завітні бали.

А потім ми отримуємо таких «якісних» випускників і пишаємося тим, що у нас 54% населення з вищою освітою.

3. Кількість студентів. Навіть хто не ходив на уроки економіки в школі, а хоч трохи дивиться новини і слідкує за суспільством, знає, що збільшення грошової маси в обігу неодмінно призводить до знецінення (інфляції) самих грошей, якщо їх випуск не еквівалентний виробленим товарам та послугам. Аналогічна ситуація спостерігається зараз у сфері української вищої освіти. Чим більша кількість студентів (про так звану «еквівалентність»(хоч зерно саме в ній, адже кількість може бути і більшою, аби лиш якість від цього не страждала) тут варто промовчати — словосполучення «українські інновації» українськими вченими сприймається зі сміхом[6]), тим менше уваги присвячується їх навчанню і тим меншу цінність вони становлять для потенційних роботодавців. Як наслідок, останні починають скептично відноситись до української освіти (доволі справедливо) і ставати більш вимогливими до своїх потенційних співробітників. Тож необхідно або скорочувати їх кількість, або робити навчання ефективнішим іншими способами (цей варіант у наших реаліях примарний, але був би кращим).

Що з цим робити?

Перший прояНе можна так просто..в є логічним наслідком двох наступних. Отже, для припинення процесу девальвації вищої освіти в Україні необхідно вирішити саме ці дві проблеми. Парадокс у тому, що вони сповна піддаються вирішенню. Потрібні ініціативи згори, але з невідомих нам причин вони не надходять (хоча сповна реально, що реформи не вигідні існуючій системі), робиться вигляд, що такої проблеми в нас немає.

А все досить просто: зменшити набір до вузів (якщо неможливо забезпечити ефективну роботу усіх студентів), цим самим збільшити увагу викладачів до конкретного студента. Зменшити розміри груп, розвантажити студентів від безглуздих форм контролю (кілометрових рефератів) тощо. Способів безліч (нехай я їм присвячу увагу в одній із наступних публікацій). Послухаєш десяток студентів (я опитав декілька знайомих) — випрацюєш проектів сім реформ.

Ясно лиш одне: наша освіта потребує масштабного реформування, так як проблема девальвації вищої освіти — це далеко не єдина проблема у цій сфері. От коли і при якій владі таке реформування буде — питання відкрите.



[2] Шевченко Л. С. Дисбаланс професійної освіти і ринку праці: сутність, причини, шляхи подолання: http://www.rusnauka.com/5_PNW_2010/Economics/58093.doc.htm

[3] Для чого українцям вища освіта (опитування). Уніан: http://www.unian.ua/news/504038-dlya-chogo-ukrajintsyam-vischa-osvita-opituvannya.html (у вуз вступає більше 15% студентів, бо «так принято»)

[4] Названа страна, где больше всего граждан имеют высшее образование. Корреспондент: http://korrespondent.net/business/career/1394722-nazvana-strana-gde-bolshe-vsego-grazhdan-imeyut-vysshee-obrazovanie

[5] Мінаєв Г. «Пригоди болонки» або «Кредитно-модульна система: погляд зсередини». ХайВей: http://h.ua/story/107060/

[6] «Науковець Олег Кришталь: Якщо вчений працює в Україні, то шансів на Нобелівську премію у нього нема». Українська правда: http://life.pravda.com.ua/technology/2013/07/17/133743/ ( Кришталь:»Інновації?! (голосно і довго сміється). Мене взагалі дивує наївність людей, які розмовляють про інновації в сучасній Україні. Про що може йти мова у країні, в якій на розвиток малого, середнього бізнесу дають кредити за ставками до 30 з чимось відсотків? Абсолютна пустота! Жодної інновації тут не впроваджено і не буде впроваджено ніколи, поки не знайдуться дешеві і довгі гроші, які потрібні для науки. Крапка.»)


comments powered by HyperComments

Mr.David
2014-12-18 18:23:16
Ви потребуєте кредит або потрібен кредит, щоб створити свій власний бізнес з гарної компанії і 100% переконати ось ми в офіс ви краще, як ви подаєте заяву на кредит сьогодні напишіть нам за адресою davidloanscompany@gmail.com більш інформація