Чому українці «відчужуються» від держави?

держава відчуження

Ще з дитинства я неодноразово чув від старших людей вигуки патерналістського толку, які можна узагальнено означити як «Держава не…». Держава не платить зарплати, держава не забезпечує робочими місцями, держава не забезпечує безоплатну медицину і так далі. При чому я це чув скрізь, де тільки був, він дуже різних людей. Від цих слів складається досить специфічне уявлення про суть поняття «держава», вона здається чимось аморфним, трансцендентним і вищим над усім, у деякому сенсі навіть певним міфічним утворенням (таким собі Левіафаном) від якого все залежить і яке всі, що тут гріха таїти, дружно у нас матюкають. Дійсно, таке вороже ставлення до держави, яке я спостерігав ще з дитинства, дещо спонукало мене до роздумів щодо неї. Особливо кидалася в очі суперечність між теоретичним трактуванням терміну «держава» та існуючими в суспільстві практиками. Особливо ця суперечність стала помітною зараз, коли країна стоїть на порозі реформ (принаймні їх дуже-дуже потребує і чутно дуже багато закликів до їх початку). Якнайкраще її можна описати за допомогою терміну, який у свій час вживали німецькі філософи Фейєрбах та Маркс. Тепер про все по порядку.

Як відомо, антикапіталістична теорія Маркса відома не лише своїми ідеями комунізму, базису та надбудови. Одним із її стовпів є ще і так звана проблема відчуження. Цю ідею німецький економіст взяв від відомого філософа релігії Фейєрбаха, який вперше застосував її щодо відносин між людиною і Богом. За Марксом робітник відчужувався від результатів своєї праці, так як жодним чином не впливав на їх долю. Часи минули і зараз в силу тих чи інших причин про проблему відчуження принаймні у марксовій постановці згадують рідко. Але те, що спостерігаю я зараз в Україні наштовхнуло мене на думку, що сам термін «відчуження» можна доволі успішно застосовувати і нині.

Відчуження в Україні

Хоч у вступі до статті я згадав Маркса, проте те «відчуження» в Україні, про яке піде мова, більш схоже на те, про яке говорив Фейєрбах. Що ж він під цим розумів? Німецький філософ займався розробкою релігійної тематики, насамперед проблеми Бога як такого. У своїх міркуваннях він дійшов висновку, що Бог насправді є відчуженою від людини часточкою самої людини. Тобто людина у своїй свідомості розділяється, умовно кажучи, на себе та Бога, який по факту належить до людської свідомості. Проте людина переконує сама себе в протилежному, формуючи таким чином образ Бога як чогось окремого від неї.

Можна задатися питанням: яке має відношення це все до сучасної України? Описана на початку статті ситуація саме є проявом відчуження, відчуження громадянина від держави. Така проблема досить поширена в нашій країні: дуже багато людей не асоціює самого себе з державою, радше – з так званим «народом», проте не з державою. В цій складній теоретичній побудові людина протиставляє цей самий «народ», до якого відносить саму себе, державі, яка «нічого не робить».

Таким чином, держава автоматично перетворюється на універсального «цапа відбувала», на якого вішають «усіх козлів». Держава винна у нас у здачі армії, у маленьких зарплатах, в усьому, тільки, як правило, рідко хто її асоціює з собою. Найчастіше така асоціація відбувається з владою, досить часто слова влада та держава вживаються в синонімічному значенні, але це не досить справедливо.

Але що тоді є таке «держава»? Хто належить до неї, а хто – ні? Несправедливо говорити, що держава – це лише влада чи просто чиновники, адже як мінімум, твердження про те, що носієм суверенітету держави є народ, уже це спростовує.

Існує багато теорій виникнення держави – від теологічної до інопланетної, за якими до створення цього незамінного в сучасності елементу соціальної будови людства були причасні відповідно божественні сили та інопланетяни. (До речі, такі опції у питанні про виникнення держави досить яскраво пояснюють те, чому люди відчужуються від неї  — адже держава за цими теоріями була дана їм готовою, такою як вона є без варіантів модифікації та зміни, а отже є уже чимось чужерідним, що можна лише споглядати, але не впливати на неї). Точно ясно одне: держава – це необхідний в умовах сучасного світу елемент суспільного устрою. Держава необхідна суспільству, інакше воно порине у безлад, хаос, анархію. Фактично, вона є дітищем самого суспільства.

Дивно спостерігати за тим, як обурюється державою народ. Що є держава без народу? Територія? Але на цій території проживають люди. Влада? Але її обирають люди. Суверенітет? Але, як вже зазначалося вище, його носієм є народ! Без народу немає держави – її існування просто втрачає сенс і так чи інакше вона його припиняє. Чому тоді сьогодні цей самий народ звалює усі гріхи на якогось міфічного монстра – державу? З таким самим успіхом можна звинувачувати в усіх наших побутових та державних бідах – Господа Бога. Хоча, звичайно, це теж варіант, чому б, врешті решт, і ні.

Замість висновку

Усе, що я хочу цим сказати – це те, що ніяких реформ в Україні не буде. Не буде поки існуватиме таке розділення. Майже всі хочуть в Україні реформ, хтось менше, хтось  більше. Але всі хочуть їх за чужий рахунок. Ніхто не готовий жертвувати своїми інтересами заради спільного добробуту.


comments powered by HyperComments