Дітям Заходу

Все частіше чуємо зараз про цивілізації західну, китайську, ісламську, африканську і так далі (останні, до речі, іноді об`єднують — правильно це чи ні - в поняття східної цивілізації), їх відмінності та, можливо, схожості, про те, як сьогодні ці світи стикаються

Цивілізації в такому розумінні (локальні цивілізації) та процеси, породжені їх існуванням, досліджували такі відомі вчені як Жозеф Гобіно, Микола Данілевський, Освальд Шпенглер, Арнольд Тойнбі, Елвін Тоффлер, Гантінгтон — і це лише деякі з них. Усі вони виокремлювали різну кількість цивілізацій, які існували протягом історії людського розвитку, говорили про їх народження і смерті, про періоди їх розквіту і зникнення або розчинення в інших цивілізаціях, усі називали різні числа, говорячи про те, скільки цивілізацій ми можемо налічувати сьогодні. Не хочеться тут вдаватися до подробиць їх вчень та трудів, кожен може вільно познайомитися з ними, якщо зацікавиться цією темою, тому перевантажувати цю невелику статтю фактажним матеріалом я не вважаю за потрібне. Так, коли ми сказали вже про цих класиків науки, не забувши про їх здобутки та виказавши таким чином належну повагу, перейдемо, власне, “до справи”, себто до того, заради чого ця стаття і пишеться.

Все частіше чуємо зараз про цивілізації західну, китайську, ісламську, африканську і так далі (останні, до речі, іноді об`єднують — правильно це чи ні — в поняття східної цивілізації), їх відмінності та, можливо, схожості, про те, як сьогодні ці світи стикаються (або зливаються — для тих, хто не є прихильником теорії Гантінгтона про зіткнення цивілізацій, яких, до речі, він виділяє 9) і твориться щось абсолютно нове для людства в цілому. Ці процеси і стануть об’єктом нашого пристального розгляду.

dfM5sD8mEPY

Отже, хоча і говориться про те, що люди готове до спокійного сприйняття один одного як частин різних цивілізацій, на практиці це зовсім не завжди так.

Мені здається, те, що відбувається на сьогоднішній день у світі не можна з чистою совістю назвати ні зіткненням, ні цивілізаційною глобалізацією (процесом поєднання, переплетіння). Адже з одного боку дійсно, світ глобалізується і, скажімо, східні звички, звичаї та традиції вже не здаються такою вже екзотикою західній людині: ми звикли до того, що існує інший тип культури, інший тип культури і так далі. Однак те, що відбувається зараз на Близькому Сході та в Африці, яскраво говорить про зворотнє: західний світ не готовий прийняти інші моделі розвитку якихось частин світу, відмінні від західної. Звичайно, можна заперечити мені, зауваживши, що головними та очевидними причинами конфліктів на тому ж Близькому Сході не зовсім є ті, які декларуються, натомість вони мають скоріше матеріальний характер, врешті, триває боротьба за ресурси. Проте вже сам факт того, що все це маскується благородним бажанням “наставити ці країни на путь істинну”, “допомогти” тамтешнім народам з демократією, все ж про щось говорить. До того ж не слід забувати і про людський, так би мовити фактор, ми все ж говоримо не про політику окремих держав, а про ставлення один до одного представників різних цивілізацій. Скажемо прямо: екстремістів вистачає. Європейці кажуть про те, що мусульмани заполонили Європу, і вони явно не в захваті від цього. Росіяни досить обережно дивляться на те, що величезна частина Сибіру вже заселена китайцями. Серед мусульман також не перелічиш екстремальних “екземплярів”. Таких майже побутових, але врешті, глобальних прикладів можна навести безліч.

Отже, хоча і говориться про те, що люди готове до спокійного сприйняття один одного як частин різних цивілізацій, на практиці це зовсім не завжди так.

Повертаючись до прикладів “глобальних”, не можна не загострити увагу на тому, ЯК ми сприймаємо розвиток планети та людини. Під “ми” я розумію дітей західною цивілізації, адже як не крути, — ми все ж є її носіями, її  частиною. Вивчаючи історію, ми концентруємося на подіях Західної півкулі — спочатку лише європейських, згодом — північноамериканських; розвиток світу уявляємо собі як постійні кола на воді, які починаються саме на заході і поступово розповсюджуються по всій Земній кулі. І це цілком логічно, хоча так ми, можливо, щось і втрачаємо. Одна справа, якби захід тільки дивився на себе як на центр Всесвіту. Але цього йому замало: він ще і намагається “підігнати” увесь світ під себе. Звичайно, цьому є певні історичні передумови: сучасний західний тип мислення не виник сам собою, його формуванню передували століття і тисячоліття історії. Згадати хоча б колонізацію Заходом майже всієї планети (а між іншим, колонізаційна система остаточно розпалася не так вже і давно: остання колонія отримала незалежність аж у 1999 році). Отже, вочевидь, захід вирішив, що це дає йому право на те, щоб диктувати подальші сценарії розвитку, наприклад, африканським країнам. Ось тут і починається найцікавіше: як Захід може вважати, що та сама Африка може розвиватися за західним зразком, якщо вона НІКОЛИ не розвивалася навіть за схожими сценаріями? Європа поступово проходила всі етапи розвитку, від первіснообщинного до постіндустріального, тоді як Чорний континент, по-перше, розвивався повільніше, а по-друге, його розвиток було перервано (каталізовано, пригальмовано — залежить від точки зору) епохою колонізаційного світу. Не-західний світ завжди розвивався інакше, і до цієї інакшості внесла свій вклад і західна цивілізація. Тож чому він в такому разі зараз має стати на західний шлях розвитку? Можливо, він взагалі має свій власний шлях, ЦІЛКОМ відмінний від того, який бачимо ми?

Подивимося на більш розвинений регіон (не стабільний, але все ж більш розвинений) — Близький Схід. Люди там думають інакше. У них кардинально інша, відмінна від західної культури, відмінна настільки, що можна вести мову майже про паралельні світи. Що й казати: навіть Загальна декларація прав людини 1948 року там не є визнаною, а існує своя, заснована на засадах Корану. Ми різні. Не кращі і не гірші відносно один одного. Але різні.

До чого все це я веду… Діти Заходу, себто ми з вами, маємо зрозуміти для себе одне: ми не кращі. Цього стереотипу, цієї думки, яку прищеплює нам суспільство навколо нас, треба позбавлятися. Про те, як має розвиватися світ, яким чином мають відбуватися процеси в ньому, можна посперечатися. Можна мати різні думки про арабів в Європі, азійців в Америці і так далі. Але обов`язково треба усвідомлювати те, що не лише “біла людина”, західна людина задає тепер ритм світовому розвитку. Часи панування завершилися, ми перейшли на якісно новий рівень, і, врешті, до цього треба звикати.


comments powered by HyperComments