До питання про національний гімн України

flag

Національний Гімн — це один з символів держави, відображення душі народу та його історії. Наш гімн не є виключенням.

Подекуди, у ЗМІ та блогах часто випливають статті, де критикують Національний гімн України. «Обвинувачення» там різні – від надмірної плаксивості до плагіату з гімну Польщі. У цій статті ми спробуємо проаналізувати, чи дійсно ці заяви мають під собою ґрунт.

Перш за все, необхідно сказати, що вірш, написаний Павлом Чубинським у 1862 р. не планувався як національний гімн. Однак, інтелігенція підхопила його, бо він відображав прагнення нації, що однак, на той час лише творилася. Згодом, галицький священик о. Михайло (Вербицький) перетворив його на пісню, трохи змінивши текст. Пісня все більше і більше набирала популярності і у 1917 р. фактично стає державним гімном (хоча, як стверджує вікіпедія, він офіційно впроваджений так і не був.) Вперше, офіційно «Ще не вмерла Україна» була затверджена у Карпатській Україні 1939 року. У співанику УПА, знайденому у с. Поповка (АРК, як не дивно) також зазначається саме цей гімн.

У 1949 році, Павло Тичина написав альтернативний гімн для радянської України — «Живи Україно, прекрасна і сильна». Назва по-суті являє собою такий собі докір «буржуазно-націоналістичному» гімну. Серед всього того там були згадки про вождів Леніна та Сталіна (згадку про останнього видалили у редакції 1978 року), братній російський народ, «возз’єднану державу» тощо. Хоча гімном ця пісня була здебільшого формально, фактично всюди використовувався офіційний гімн СРСР написаний С. Міхалковим та Р. Ель – Регістаном.

Пісня ,проникнута радянськими штампами та ідеологією вже не могла стати гімном Незалежної України і у 1992 році наш національний гімн став державним, замінивши радянський. Але, не було вироблено єдиного стандарту, внаслідок чого з’явилося дуже багато варіацій. Єдиний стандарт, затверджений законодавчо з’явився лише 6 березня 2003 року і був затверджений тодішнім президентом Леонідом Кучмою. Однак, у кучмівському варіанті «Ще не вмерла Україна» була замінена на «Ще не вмерла України (Ні слава, ні воля)». Окрім того, викинуто 2 останні куплети гімну, серед яких були і рядки «Станем браття в бій кривавий від Сяну до Дону» (аби сусіди не угледіли в цьому посягання на їхні території?). У такому вигляді він існує і по сьогодні.

Сучасна «кучмівська» версія гімну

А тепер спробуємо перенестися у 1863 рік. ХІХ- поч. ХХ ст. — це період активного формування націй у Європі. Саме тоді з’являються національні рухи поляків, сербів, угорців, румун та інших. Українці, які на той час були поділені між двома імперіями, також не залишалися осторонь націєтворчого процесу. У той час було написано велику кількість патріотичних пісень, кожна з яких мала свою специфіку, однак мали один мотив – ствердження факту, що народ все ще живе і має повстати та / або показати свою силу своїм недоброзичливцям. Історію подібних гімнів треба починати зі знаменитої французької Марсельєзи 1792 року – з періоду розпалу Французької Революції яка, на думку деяких дослідників, розпочала процес націєтворення у світі.

У Центрально-Східній Європі піонерами були, безумовно, поляки з «Маршем польських легіонів в Італії» або «Мазуркою Домбровського» 1797 року, який з 1927 року є офіційним гімном Польщі. «Мазурка» під час чисельних польських повстань стала по справжньому національною піснею і окреслила тренд національних пісень сусідів. Через деякий проміжок часу з’явилася схожа за сенсом словацька пісня «Гей, Слов’яни», яка через деякий час стала гімном панславістського руху (до речі, мелодія була написана на основі «Мазурки») та хорватська «Još Hrvatska ni propala», яка стала гімном іллірійського руху, що зіграв дуже велику роль у становленні хорватської нації. Окрім того, схожі мотиви національного пробудження та національної боротьби мали болгарська «Шуми Маріца» (гімн Болгарії у 1886-1944 рр.) та румунська «Прокинься, румуне!».

І зрозуміло, що Чубинський, пишучи патріотичну пісню не міг не орієнтуватися на польський чи словацький зразки. Крім того, він орієнтувався на популярну тоді серед сербських студентів «Сербську пісню», написану сербським політиком Австро-Угорщини Светозаром Мілетичем. Якщо ми її переглянемо, то зможемо побачити дуже багато спільних моментів.

Однак, з іншого боку не слід розглядати наш гімн як щось чужорідне, запозичене — якби він дійсно був таким, то навряд чи він мав таку популярність серед інтелігенції та народу, а гімном б стала інша пісня.

На сьогоднішній день, десь раз на півроку можна почути заяви гімнописців про заміну нашого національного гімну на іншу пісню, не таку песимістичну чи не таку «злизану з польського гімну» (Дарма, що там «злизаний» лише перший рядок). Але на мою думку, ми не маємо відмовлятися від цієї спадщини, яка пронесла дух українства через війни, повстання, табори і була духовним символом українського народу.


comments powered by HyperComments