Довге століття, або як відрізнити імперіаліста від погано поінформованої людини?

World_war_one_web_alliance

В українському земляцтві Санкт-Петербургу, коли перевіряють на українськість претендента, просять відтворити фразу: «На полиці паляниця». Факт лишається фактом, ще жоден росіянин чи росіянка, які часом приходять, супроводжуючи своїх українських друзів чи подруг, чисто з інтересу намагаючись подібний вислів відтворити, не відходять з першого разу далі «на лапиці ляпаниці» чи «палациці на палиці». Українська мова без підготовки не є їм зрозумілою. Маленька лірична прелюдія. Та я не про це.   

250px-Roman_Rosdolsky

Роман Роздольський — український соціальний та економічний історик, історик ідей, філософ

Колись доводилося консультувати одного троцькіста з Відня, що писав німецькомовну статтю про українського   соціального та економічного історика, історика ідей і філософа Романа Роздольського, що вважається нині на Заході одним із основоположників неомарксизму. Я, попри інші аспекти теми, звернув увагу на деталь у вказівці імені в оригіналі – у статтях енциклопедичного характеру, як часто буває, в дужках пишуть ім’я мовою національності діяча, замість «Роман Роздольський», було написано «Роман Роздольский». Пропущений «ь» надав слову російського звучання. Лінгвіст скаже, заміна фонеми, що виражена звуком, чи її вилучення, змінює саме слово. Із мовознавчої точки зору йшлося про звичайну помилку в написанні імені – така собі дрібничка, в якій не було аж нічого катастрофічного (тим більше для людини, що не є носієм цієї мови), але із соціолінгвістичної точки зору йшлося про інше – у статтю про лівого теоретика непомітно вповзав імперіалізм. Мовляв, нічого страшного, між українським і російським написанням різниця в одну літеру! Я не міг і передбачити, що теза висловлена мною тоді, що імперіалізм прихований в деталях, дасть про себе знати пізніше.

samir-amin

Самір Амін — всесвітньовідомий єгипетський економіcт і соціолог

Не так давно, в своєму інтерв’ю в Москві всесвітньовідомий єгипетський соціолог та економіст, представник світ-системного підходу, глибоко шанований в лівому середовищі завдяки антимериканським та антизахідницьким випадам, Самір Амін, коли його запитали стосовно сучасної ситуації в Україні та її постульованого європейського вектору розвитку, висловився цілком конкретно (у перекладі матеріалу): «К сожалению, мои знания об Украине достаточно ограничены, но две вещи мне кажутся очень скандальными. Мне кажется непонятным то, что такие государства, как Украина, Россия, Белоруссия и Казахстан до сих пор не объединились в конфедерацию того или иного уровня. Конечно, между этими народами есть различия в языке – хотя, на мой взгляд, они не так велики. Но все-таки это один народ. Я не сказал: «одна нация» или «одна национальность» – но один народ». Позиція, що дуже нагадує зміст старої фрази, котра увійшла ще в часи Брежнєва у радянський фольклор: «Не читал, но осуждаю». У мене немає думки, але я її висловлю. У мене немає цінностей, але я дам оцінку. У мене немає знань, але я буду Вас вчити. У мене немає ніякого бажання сприймати Вас, як існуючих, тому Вас не існує. Але це не інтелектуальний соліпсизм – це політичний імперіалізм. Парадокс у тому, що цінності завжди є, навіть у того, хто плює на тротуар і викидає сміття не доносячи його до урни, знання є, хай навіть коли воно буденне й стереотипне, зрештою, імперіалізм є – хоч ти сто разів називаєшся лівим теоретиком.

Питання теорії – окреме. Як взагалі можна бути послідовним світ-системником, визнаючи автономну логіку світ-економіки й стверджувати, що якісь конфедеративні міждержавні союзи периферійних і напівпериферійних країн можуть ефективно протистояти експансії сучасної капіталістичної світ-економіки?! Зрештою, як можна бути притомною людиною, стверджуючи, необхідність таких конфедеративних утворень, які можуть існувати лише в імперській формі через примус і власну відсталість?! Тільки вірячи в підступи підлої «компрадорської буржуазії» й відсутності українців, білорусів і казахів як окремих народів. Будучи ангажованим автором, який не соромиться давати етичні оцінки соціальним явищам, говорячи в подвійних опозиціях, С. Амін протиставляє ЄС як чомусь огидному й аморальному, цю гіпотетичну «конфедерацію», автоматично надаючи їй статус чогось морально виправданого й вищого. Позиція, що здатна спровокувати сміх до одуріння – вважати російський режим у порівнянні з демократіями ЄС як щось етично обґрунтоване дуже вже нагадує логіку реакційних слов’янофілів хомяковського штибу.

Значною мірою в секуляризованій Умма Ісламії корінь цього імперіалістичного погляду. Правда, Єгипту – заселеного переважно арабами й Сирії заселеної так само арабами – «одним народом», чомусь це в об’єднанні аж ніяк не допомогло. Що вже говорити про нас – голих онучат золотого Тамерлана! Але обговорювати в публіцистичному матеріалі це не місце в усій повноті.

Чи може світ-системний аналіз стати теоретичною основою для нового імперіалізму? Може. Теорія, котра оперує в якості одиниці аналізу не національним суспільством, а «світ-системою» чи «історичною системою», нівелює будь-яку локальну специфіку. Окрім своїх проповідницьких інтенцій щодо неминучого краху сучасного капіталізму, розглядає інший аспект розвитку подій – неминуче «закриття» регіональних суб’єктів, вихід із глобального економічного обміну й надання переваги військово-політичній інтеграції над економічною – повернення до регіональних світ-імперій замість єдиної глобальної світ-економіки. У світлі цього стає зрозумілим, що все це різноманіття народів і їхніх прагнень, культур, мов – видається якимось анахронізмом для людини, що мислить масштабом мізерної ідеології. Весною 1992 р., здається, “The New York Times” не надто політкоректно порівнював міжнаціональну ворожнечу в країнах колишнього радянського блоку із «переліком племен раннього Середньовіччя», бо ж виявилося, що там не одні росіяни. Помітне уподібнення С. Аміна, який перебуває у відповідних смислових координатах до неоліберального часопису, яким по факту є “The New York Times”. Що ви там говорили про альтернативу?!

Для більшої певності було би цікаво дізнатися, які терміни С. Амін використовував в оригіналі розмови щодо «народу» й «нації», яка велася, як я підозрюю, або французькою, або англійською, але й з російського перекладу зрозуміло доволі чітко про що йшлося. Ліваки-сталіністи швидше з радістю, аніж застереженням, зробили заголовком фразу: «Европа разрушит Украину».    

Далі можна навести велетенський список різноманітних аргументів-заперечень. Так уже повелося в українській культурі, що нам постійно варто розробляти масштабні схеми з мало не концептуальними претензіями, аби заперечити найагресивніші стереотипи чи найпримітивніші дурниці. Але справа не в тому, що С. Амін помиляється – помиляється, коли вважає, що схиляння перед Європою це недавній феномен і властивий він виключно й лише «компрадорській буржуазії» (ну не знав він про М. Драгоманова з усім національним рухом ХІХ ст. в купі, не знав про М. Хвильового, про наших спудеїв в західних університетах з XIV ст.), помиляється, коли вважає, що мови не мають як таких принципових різниць (не забувай, паляниця все ще на полиці!), зрештою, помиляється, коли говорить про «один народ», ще й з казахами (так і згадується уїдливе Шевченкове: «Ви моголи! Моголи! Моголи! Золотого Тамерлана онучата голі»), а справа в тому, що він так не вважає. Людина, що помиляється в силу незнання – свою думку може змінити під впливом аргументів, але деякі переконання існують не стільки через брак аргументів, скільки завдяки вмінню їх не сприймати. За таких умов альтернативні аргументи не стільки змінюють позицію, скільки посилюють її.

Більшість із нас гадають, що можуть вирізнити екстреміста, нам досить просто уявити голеного хлопця з пов’язкою на обличчі та в спортивному костюмі чи уніформі, що, зазвичай, пересувається в компанії людей такого ж вигляду, як і він сам. Лівий інтелектуал із дипломом західного університету, подумки обридливо скривиться. Коли ми говоримо про імперіалізм, то уявляється щось значне, щось масштабне, або хай навіть опереткове й бутафорне, кшталту карикатур на євразійський союз із кремлівською зіркою та варіаціями щодо ведмедя й двоголового орла. Але навіть у таких інтерлюдійних асоціаціях знаходимо відблиск претензійної символіки. Насправді, імперіалізм таки сидить в уламках і деталях, бо ж деталі «это такие частности». Ми ж мислимо масштабами перебудови світу, що там існує чи не існує якийсь народ! Ще з ХІХ ст. українці чули заклики, мовляв, досить мислити своїми регіональними інтересами, загальна мета – все. Загальною метою ставало те, що визначалося поза нами, без нашої участі й без нашої користі й, що було зовсім не метою, а лише інструментом. ХІХ ст. для України затягнулося. До речі, у світ-системному аналізі є таке поняття «довге століття», де воно означає період початку боротьби за гегемонію та поступове становлення нового світ-системного порядку. Ця ж метафора для нас радше означає задовге існування старого.

Підкорювач має завжди більше можливостей сказати, ніж підкорений. Підкорений завжди німий, навіть, коли говорить. Поважному професору простіше по факту ствердити себе як імперіаліста, ніж визнати, що він чогось не знає. Коли брак аргументів дозволяє ствердити теорію – висновок може бути один – це більше не теорія, це – ідеологія.

4febebe-1

Бйорнстьєрне Бйорнсон — норвезький письменник, Нобелівський лауреат

Хотілося б провести деяку паралель на завершення. 1904 р. редакція німецькомовного українського часопису «Ruthenische Revue» («Русинський огляд», який, що показово для нашої теми, пізніше перейменували в «Ukrainische Rundschau») у Відні, одержала листа від відомого норвезького письменника, Нобелівського лауреата Бйорнстьєрне Бйорнсона з проханням роз’яснення чому даний часопис популяризує в Європі козацьку спадщину, говорячи про козаків як українських героїв, тоді як вони просто збіговисько розбишак. Тодішній головний редактор журналу Роман Сембратович написав ґрунтовну та виважену відповідь щодо цього питання, після чого Б. Бйорнсон не просто переглянув свою думку, але й став палким прихильником українського визвольного руху. Чим ця паралель ілюстративна для нас? Б. Бйорнсон – не був імперіалістом, його власна країна стала незалежною саме 1905 р., він був просто погано поінформованою людиною. Людиною, що здатна змінитися під впливом аргументів. 

 

Для імперіаліста незнання – це не проблема, а елемент ідеології. Небажання знання для імперіаліста також не проблема – це гарантія того, що ідеологія буде дієвою. 


comments powered by HyperComments