Між ідеологією та наукою

Роман Кириченко

Моє знайомство зі своїм місцем навчання (факультет соціології КНУ) запам’яталося неодноразовим повторенням нашими викладачами одних і тих самих слів, якими вони хотіли підкреслити «вищість» обраного мною фаху перед іншими соціально-політичними науками: «соціологія — це наука, а політологія (її згадували найчастіше) — це демагогія».
Для мене ці слова мали і мають дуже велике значення, адже на них базується мій життєвий вибір: професійний і чисто ціннісний.

Коли запитати більш-менш успішного у навчанні студента про те, ким він хоче бути, науковцем чи ідеологом-демагогом, то відповідь, скоріш за все, буде «науковцем». Це викликано тим, що дефініція «вчений» звучить куди поважніше, ніж «ідеолог», так як перший «говорить правду», а другий «займається обманом людей». Але це лише перше враження, побудоване на стереотипах. Проте будуть і люди, які стали жертвами іншого стереотипу і скажуть у відповідь «ідеологом», вважаючи, що це місія людей, які здатні маніпулювати великими масами. Але це теж самообман.
Я уже в одному зі своїх матеріалів зазначав, що значення слова «ідеологія» у нас занадто забруднене історією, необхідно повертати йому нейтральний відтінок.
Вона, хоч і має частинку «логос» — наука, вже давно не наука і бути такою не може, так як вивченням її предмету займаються суспільні науки.

Почавши писати свої матеріали на Штрих-code, я, фактично, опинився між наукою та ідеологією.
З одного боку, я прагну донести до читача максимально (наскільки це можливо) певне об’єктивне знання, з іншого — донести свою думку з певного питання.

Ці 5 місяців — стільки я працюю над своїм проектом — стали для мене ще і полем для багатьох філософських роздумів. За цей час я дійшов певних висновків. Один із них: у публіцистиці єдино об’єктивне знання — це суб’єктивне. Намагання у публіцистиці об’єктивно викласти інформацію дуже часто містять свідомий чи несвідомий обман, так як наука, яка намагається це зробити, будується як сума цілого ряду різноманітних і добре обґрунтованих думок. Попри певну апеляцію до наукового апарату, публіцистика, інколи сама того не бажаючи, стає ідеологією.
Досить гарячими зараз є дискусії щодо публічності чи непублічності суспільних наук. Наука, яка стає сама по собі одним із факторів впливу на предмет, що нею вивчається (у нашому випадку суспільство), уже не може вважатися такою. Це лише дуже ефективна ідеологія, яка в очах непосвячених виглядає дуже переконливо за рахунок дії на них наукового апарату.
Коли я розпочинав роботу над Штрих-кодом, я дуже багато уваги приділяв питанням правдивості матеріалів, проте пізніше я усвідомив, що це питання полягає радше в чесності самого автора, ніж у кількості посилань на авторитетні джерела інформації. Але суть не в цьому. Так, я тут виступаю як ідеолог, але не варто надавати цьому слову поганого відтінку. Кажучи, що я ідеолог, я стаю чесним самим перед собою. Не може бути публічної науки, адже це справа для посвячених. Радше може існувати така собі науково-популярна суспільна публіцистика, проте і вона може стати фактором впливу на суспільне життя, а звідси — ідеологією.

Уже другий рік займаюся вивченням лівої періодики, зокрема мене привабив (не як науковця, а як простого читача) журнал лівої критики «Спільне». Привабили не стільки ідеї, скільки підхід авторів до викладу матеріалу. Апеляція до наукового апарату, яку так широко використовували автори цього видання, надавала і надає журналу привабливий для інтелектуалів (і для мене також) шарм науковості видання. Я не заперечую цими словами цілий ряд цікавих напрацювань авторів «Спільного», проте це не публічна соціологія, про яку вони мріють. Це просто дуже переконлива ідеологія. У цьому нема нічого поганого, просто необхідно відкрито заявляти про дійсний стан речей.

Публіцистика через свою орієнтацію на широкі маси не може бути науковою, так як це не публіка для наукового дискурсу.   Більше того: це ідеологія опіумної дії для інтелектуалів, адже освідчені люди схильні робити свій вибір з позицій аргументованості (аргументованість таких матеріалів доволі потужна), проте ідеологічна ангажованість цих матеріалів може обманути.
Публіцистика має ґрунтуватися більше на вірі/невірі чим на доводі/недоводі чогось, так як довід може легко перетворюватися у свого роду свідомий і добре аргументований обман. У той же час віра/невіра є більш демократичною по відношенню до читача стратегією. Так як за таких умов у нього є вибір вірити чи не вірити. У той же час «наукові» тексти, які намагаються нести певні ідеї, — це обман, бо непідготованому (непосвяченому у цю тематику читачу) просто не вистачає компетентності, щоб якось опонувати позиції автора, він стає в’язнем цього тексту, адже не може з ним не погодитись, хоч насправді з позиції науки матеріал може бути далеко не ідеальним. Але ідеологічний ефект буде досягнуто.

Штрих-code не має своєї ідеології, проте варто бути чесними із читачами, що свого роду ідеологію пропонує кожен автор у своїх матеріалах (я говорю про аналітичні матеріали). Це, на мою думку, дуже важливо, так як читач має бути готовим до дискусії з автором. Її завжди варто розпочинати, адже не буває ідеальних текстів. Важливо те, що не варто сприймати зі зневагою певну «ідеологічність», яку, як я вважаю, неможливо уникнути, це нормальне явище. Проте нормальним воно буде ще більше, якщо тексти сприятимуть виникненню дискусій.

Тож нехай живе дискусія!

Свій вибір на Штрих-code я зробив уже давно, вважаю, варто бути чесним з читачем, це ідеологія.


comments powered by HyperComments