Омріяна Україна. Мріяти.

мрії роблять світ кращим

Лицемірство уроків української літератури

Будучи школярем, я двояко відносився до уроків української та зарубіжної(світової) літератури. Мені подобався ряд творів, які ми вивчали, проте не подобалося те, як ми це робили. Література мала вчити нас певної моралі, давати нам певні життєві принципи — про це дуже багато мови на уроках літератури: про добро і зло, про чесність і брехню, про любов і ненависть. Кожен твір аналізувався на предмет сенсу, який він нам несе — в принципі, усе правильно, якби не одне «але».

Наше життя, на жаль, відділене від уроків літератури. Ми вчили літературу відірвано від свого життя. Так складалося, що декларуючи на уроках прихильність до одних цінностей (тих, які прищеплювала нам література), в житті ми дотримувалися інших цінностей. Так сталося, бо ми вчилися за оцінки, а не для того, щоб чогось навчитися. Як наслідок, література стала відірваною від життя (ми демонстрували прихильність до цінностей творів лише для гарної оцінки, а не від реального переконання). В своєму житті я спостерігав, як люди не дотримуються цих цінностей, попри гарні розповіді на уроках. Я б міг би з ними погодитись, якби вони щось критикували на уроках, проте за все своє шкільне життя я критики не почув жодного разу, просто здійснювалося мовчазне пропускання інформації повз голову.

Я це остаточно зрозумів лише в 11 класі. До того і сам часто займався таким лицемірством.

Сковорода

Одним із найпамятніших уроків української літератури був урок, присвячений творчості Григорія Сковороди. На мою думку, вивчення його творчості є важливим саме для молодих людей, людей, яким саме зараз важливо визначитись із своїм життєвим шляхом.

Лише праця, «сродна душі» може бути корисною людині — головна ідея філософа.

Ідея «сродної душі праці» Сковороди стала для мене особисто дуже важливою. Вона дозволила мені не промахнутись, обираючи свій життєвий шлях, я це говорю вже зараз, на самому його початку.  Я не маю ще  зовсім нічого в матеріальному плані, я всього-навсього вчуся, проте мені цього достатньо для того, щоб відчувати власну духовну цілісність і задоволеність, так як я займаюся тим, що приносить мені задоволення. Мені подобається навчатись, мені подобається писати статті, мені подобається робити дослідження, мені подобається брати участь у проектах і мені зовсім все одно, що я за це нічого не отримую. Мені від цього всього добре.

Багато моїх кроків мої знайомі та близькі не зовсім зрозуміли. Я не йшов на престижну спеціальність(хоч міг запросто), не гнався за пустим авторитетом, просто вступав за принципом «мені це подобається і мені наплювати на все інше». Професія соціолога не обіцяє мені в майбутньому надприбутків, та чи це мені треба?

Нова філософія грошей

Коли я вступав у Київ, мене страшно турбувала проблема грошей, проблема того, що рано чи пізно вони будуть потрібні, що їх треба якось дістати. Це не давало мені спокою, бо я знав, що ця проблема колись може стати нагальною. Це було обтяжливо для моєї душі.

Проте з часом все змінилося. «Роби, що робиш, а гроші прийдуть», — ці слова Богдана Гаврилишина я пам’ятатиму все життя. Вони і є моєю життєвою філософією. Гроші — це зовсім щось другорядне, вони не можуть бути метою життя, вони є лише засобом нашого існування.

На цьому етапі мені їх вистачає, мені достатньо стипендії і допомоги батьків, аби почувати себе чудово, так як мені вистачає цього для реалізації своїх творчих запитів. Багатьом це, можливо, буде важко зрозуміти, але останній місяць я потрапив у чудовий стан, коли сам процес праці (якої не якої) приносить мені задоволення.

А гроші? Гроші прийдуть. Рано чи пізно мої творчі (робота — це творчість) запити вимагатимуть їх появу. Чим далі я творчо просуватимусь, тим більший простір вона (творчість) вимагатиме і, можливо,  більше грошей.

Користь — ось те, що головне для мене зараз, головне не те, що приносить мені матеріальний достаток, а те, що я приношу своєю працею суспільству.

Основа держави

Я люблю мріяти, навіть іноді мені здається, що я мрію надто багато. Але мрії — це те, що створює творчий простір. Без мрії я б не пішов вчитися на соціолога, не став би займатися публіцистикою та громадською діяльністю. І без мрії я б не почував себе цілісно і задоволено.

Я виріс у суспільстві, де мріяння засуджуються, так як начебто «потрібно думати про нагальні потреби, працювати, а не займатися хтозна-чим».  І це погано, так як без мрій люди губляться в дрібних клопотах, у дрібних цілях. Так само і держава без мрії стає дрібною і розриваються через дрібноту її жителів.

Мрії державного рівня розширюють простір для розбудови держави. Без мрій Україні не буде, куди розвиватись, вона втратить сенс свого існування.

На мріях засновується і державна ідея, бо вони накреслюють шлях (хоч іноді і дуже далекий та примарний), яким має йти держава.

Але мріяти мало, потрібно в мрію вірити. Я, наприклад, вірю у  мрію про велику державу Україну, якщо я буду  такий не один, то така реальність уже не за горами.

Мріймо, панове!


comments powered by HyperComments