Еллінська демократія – прихована складова референдуму в Греції

криза в греції

Тільки лінивий зараз не обговорює референдум з фінансової політики, що пройшов у Греції 5 липня 2015 року. Думок висловлено безліч. Одні кажуть, що правильно зробили. Інші, що Греція без ЄС приречена. Але справа не в цьому, оскільки проведення референдуму переслідувало зовсім іншу й далеко не економічну та фінансову мету.

 

 

Трошки історії

Король Оттон

Король Оттон

Греція, як незалежна держава, постала в 1821 році. А вже свій перший дефолт вона оголосила у 1826 році. Сталося це через низку причин: продовження війни за незалежність з Туреччиною, нестабільність молодої влади і т.д. Навіть зі встановленням у 1832 монархічної форми державного правління та стабілізацією становища в країні ситуація не змінилася. Уряд тодішнього короля Оттона І в 1843 році оголосив новий дефолт, що спричинило встановлення конституційної монархії. А далі були дефолти 1860 і 1894 років. Справа в тому, що Греція, як незалежна держава, постала за чужі гроші. Зрозуміло, що грецькі патріоти, які боролися проти османського панування, фінансувалися Великою Британією, Францією та Росією. Але й потім, як виявилося, молода держава потребувала постійних фінансових вливань, що затягнулися по наш час. Греція у складі Османської імперії була однією з найвідсталіших територій. І проблема не в тому, що султан та його чиновники забороняли мануфактури і т.д., а в тому, хто як вмів користуватися наявними ресурсами. Греція своїми так і не навчилася.

Особливості грецької ментальності

Бюлетень на референдумі

Бюлетень на референдумі

Перш за все варто почати з того, що сучасну Грецію не слід ототожнювати з античною й називати колискою європейської цивілізації. В теперішніх греках від давніх не залишилося нічого. Більше того, саме представники грецької еліти займалися розбудовою Османської імперії – служили при дворах султанів та займали різні ключові посади в державному апараті. Сучасні греки ніколи не були носіями духу капіталізму, а навпаки, сприяли становленню феодалізму. Тому не викликає подиву відсталість грецьких територій у складі Османської імперії. Не слід забувати й про роль православної церкви як носія традиціоналізму. Тому греки завжди були пасивною нацією. Навіть повстання проти турецької влади почали російські офіцери грецького походження. Вище наведені факти демонструють лише одну сторону відомої на всю Європу грецької ліні. Іншою є звичка жити за рахунок інших. Ще в 1832 році уряд Оттона І взяв колосальну на той час позику сумою майже в 64 млн. драхм, яку потім віддавали кредиторам Велика Британія, Франція та Росія. Подальша історія показала, що це не єдиний випадок і вище наведені дефолти є тому підтвердженням. Більше того, теперішня ситуація майже повністю аналогічна фінансовим проблемам Греції в 1850-х рр. Тоді в 1859 році уряд Афанасіоса Міауліса просто перестав виплачувати борги, що мало наслідком дефолт 1860 року. Одним словом, ще з початку своєї незалежності греки звикли жити за чужі гроші. Але слід зазначити, що пафосу їм не позичати. Культ колиски цивілізації сприяв формуванню у греків значних імперських амбіцій та навіть почуттю зверхності над іншими. Як приклад, Греція й зараз не визнає за Македонією її назву, таким чином, висуваючи претензії на її історичну та культурну спадщину. Тому, як це смішно б не звучало, висококультурні греки обурюються, коли якісь «невігласи» вимагають від них сплатити борги.

Політична складова

Відповідно, зрозумівши історичні передумови та особливості світогляду самих греків, можна перейти власне до самого референдуму. Справа в тому, що він абсолютно неконституційний та позбавлений здорового глузду. Стаття 44 Конституції Греції 1975 р. (в редакції 2008 р.) прямо забороняє проведення референдуму з фінансових питань. Таке обмеження передбачено в кожній державі, в якій наявний даний інститут. Це пояснюється тим, що результат такого референдуму заздалегідь відомий. Тому рішення греків подиву не викликає. Слід також додати, що процедура проведення референдуму зовсім не врегульована грецьким законодавством. Сам інститут є, оскільки він передбачений Конституцією Греції, але практично втілити його неможливо. Тому порядок проведення референдуму був описаний в указі Президента Греції (!), що лише зайвий раз викликає сумніви щодо його законності. Тим паче слід звернути увагу на дату оголошення наміру провести референдум – 27 червня 2015. А референдум був проведений 5 липня, тобто на його підготовку був відведений рівно тиждень (!). Референдум, як і вибори, потребує значно більше часу для організації – 30-60 днів. Тому не дивно, що в свідомості адекватної людини можуть з’явитися аналогії з референдумами в Гагаузії, Криму та так званих «ДНР» та «ЛНР», які проводилися схожим чином.

Алекс Ципрас

Алексіс Ципрас

Власне неконституційність, абсурдність та відсутність юридичної сили наводять на думку, що референдум був призначений не для того, щоб послухати простий народ, який не є спеціалістом у сфері економіки та фінансів. Справа в тому, що, як вже зазначалося, результат був заздалегідь відомим, тому з раціональної точки зору його можна було б не проводити (тим паче враховуючи скрутне фінансове становище Греції). Але чинній владі Греції потрібно було скористатися «ширмою демократії» задля того, щоб показати, як вона «виконує» свої передвиборчі обіцянки. В тому то й справа, що «виконує», оскільки прем’єр-міністр Греції Алексіс Ципрас, щойно прийшовши до влади, взяв новий транш кредитів, хоча й обіцяв цього не робити. Референдум для нього є лише засобом, щоб показати Європі, що він виконує волю народу і т.д. Таким чином, він і для греків залишається легітимним, оскільки той 61%, що сказав ні, це не що інше, як кредит довіри його уряду, і для ЄС має свій аргумент. В очах греків Ципрас постає захисником проти «злих» та «безжальних» кредиторів. Слід звернути увагу, що після оголошення результатів референдуму лідер «Нової демократії» Антоніс Самарас (попередній прем’єр-міністр Греції) пішов у відставку з посади очільника своєї партії. Такий вчинок пояснюється тим, що саме за його правління грекам доводилося «затягувати паски». Тому в очах еллінів Самарас є маріонеткою ЄС. Відповідно, щоб його партія остаточно не втратила свій електорат, політик пішов на такий крок. З огляду на таку ж раціональність пішов у відставку міністр фінансів в уряді Ципраса Яніс Варуфакіс. Такий крок можна пояснити відповідальністю за свої слова. Варуфакіс не так давно заявляв, що «краще відріже собі руку», ніж підпише угоду з кредиторами в якій не буде домовленості щодо реструктуризації боргу. Як відомо, після оголошення результатів референдуму, уряд Греції пішов на нові переговори з кредиторами. Відповідно міністр фінансів і пішов у відставку, щоб йому не довелося виконувати свою обіцянку.

Яніс Варуфакіс

Яніс Варуфакіс

Таким чином, референдум засвідчив те, що греки підтримують популістські заяви Ципраса, які умовно можна назвати «програмою» його уряду. Його популярність беззаперечна, а у всіх помилках та прорахунках звинувачують попереднього прем’єр-міністра. На останок слід зазначити, що Європа, як і раніше, Грецію не залишить. Це пояснюється не тим, що ЄС розвалиться і т.д. Раніше ж ЄС не було. Насправді він існуватиме й без Греції. Великі держави в ХІХ ст. нав’язували свою волю Китаю, Персії, Туреччині та ряду інших держав обтяжуючи їх боргами та встановлюючи контроль над їх фінансовою системою. Наявність останнього є однією з ознак суверенітету держави. Відповідно, Греція вже давно суверенітету немає. Але це не заважає десятимільйонній нації греків вважати себе вищою за партнерів по союзу та своїх сусідів. Греція початково з’явилася як геополітичний проект, ним же і залишається.


comments powered by HyperComments

Rostyslav Makarenko
2015-07-07 23:47:23
Хех, за таких умов нас теж можна вважати геополітичним проектом чи то Австрії чи ще когось