Халіфат XXI століття

Ілія Куса - 06.06.2015
ісламська держава

Теплого жовтневого вечора 2006 року шестеро осіб, вдягнених у довгі білі сорочки, розмістилися по колу на підлозі у невеликій, скромно обставленій кімнаті із великим чорним стягом на стіні, на якому був напис арабською. Чоловіки звели руки вгору та промовили: «Клянемося іменем Аллаха…що боротимемося за визволення наших братів-сунітів від злочинного шиїтського панування та загарбницького свавілля хрестоносців-окупантів, за свободу пригноблених та відновлення їх прав, навіть ціною свого життя… ми клянемося нести слово Аллаха в світ та відродити велич Ісламу…». По тому, учасники цього дійства занурили руки у невідомий розчин та почали їх розтирати. Наступного дня було оголошено ісламський емірат.

Тими шістьома людьми були командири чотирьох найбільших екстремістських угруповань в Іраку.  Ця дивна, сповнена містики та релігійного духу, сцена мала місце 12 жовтня 2006 року на території іракської провінції Анбар. Вона поклала початок утворенню потужної терористичної мережі, яка через 7 років контролюватиме половину Леванту, налічуватиме до 300 тисяч бойовиків та гратиме ключову роль у близькосхідному конфлікті.

Міжнародна терористична організація «Ісламська держава» виникла в результаті угоди між основними терористичними угрупованнями, що діяли в Іраку, та шістьома племенами на території провінції Анбар. Результати цієї угоди були закріплені спеціальним ритуалом вірності, описаним вище. На момент утворення, цей союз іракських джихадистів та їх прихильників мав назву «Ісламська держава Іраку», що відображала концепцію побудови консервативної ісламської держави монархічного типу з шаріатською формою правління. Ядром організації стало терористичне угруповання «Аль-Каїда в Іраку», яке, власне, й ініціювало об’єднання розрізнених ісламістських терористичних груп в єдину структуру при підтримці окремих сунітських племен в західних регіонах Іраку, надто – в провінції Анбар. Це було зумовлено необхідністю підвищення ефективності боротьби з американськими військами, дислокованими в країні з 2003 року і яких терористи показово називали «хрестоносцями». «Аль-Каїда» планувала закріплення своїх позицій в провінції Анбар та захоплення нових територій у центральних та західних регіонах Іраку. Почасти це їм вдалося. В Анбарі спалахнули запеклі бої, а різке погіршення ситуації в Багдаді змусило керівництво США відправити додаткові сили для придушення джихадистського руху. Протягом 2007-2010 років «Ісламська держава в Іраку» була практично розгромлена та втратила авторитет серед радикальних ісламістів. За даними американського дослідника Ендрю Філіпса, у 2008 році один з високопоставлених командирів «Ісламської держави» визнав, що організація знаходиться «у надзвичайному кризовому стані». Кульмінацією цього стало знищення американськими силами 18 квітня 2010 року двох лідерів та засновників «Ісламської держави» — Абу Омара Аль-Багдаді та Абу Айюба Аль-Масрі у ході спецоперації в районі міста Тікрит. Вже за два місяці, командуючий американськими силами в Іраку, генерал Рей Одієрно гордовито звітував, що понад 80% керівного складу «Ісламської держави» знищено або затримано. Те, що у 2007 році називалося «Анбарським пробудженням» швидко зійшло нанівець та у подальші роки нагадувало про себе лише поодиноким відлунням у вигляді терактів у найбільш нестабільних регіонах країни. Однак вирішальний час для «Ісламської держави» настав значно пізніше.

З початком революційних подій, які часто називають «Арабською весною», відбулася активізація радикальних ісламістів, які вбачали цьому свій шанс пробитися до влади. Так сталося в Тунісі, Єгипті та, частково, Лівії. На той час «Ісламська держава в Іраку», очолювана новообраним «еміром» Абу Бакром Аль-Багдаді, знаходилася в процесі реформування. Після тяжких втрат, завданих організації протягом 2007-2010 років, а також в умовах зниження соціальної бази терористів, керівництво пішло на залучення до командування бойовиками колишніх функціонерів режиму Саддама Хусейна, більшість з яких втратили все або сиділи за гратами. Вони були досвідченими військовими і зналися на плануванні військових операцій та командуванні великими бойовими групами, що сприяло значному розширенню організації та підвищенню бойової підготовки її членів. Крім того, «Ісламська держава» врахувала колишні помилки «Аль-Каїди» та припинила пропагування невідомих та чужих населенню ідеологій суфізму та саудівського ваххабізму, натомість зробивши ставку на традиційний ісламський сунізм, який сповідують більшість мусульман. Аби ускладнити антитерористичні зусилля іракського уряду та США, Аль-Багдаді пішов на часткову децентралізацію, в результаті якої важливість лідера для боєготовності та ефективності угруповання суттєво зменшилася, а його роль зводилася до ідеологічної підтримки, зв’язках з громадськістю та участі в плануванні подальших операцій. З’явилася велика кількість вербувальних центрів, проповідників-пропагандистів, невеликих партизанських з’єднань, очолюваних польовими командирами середньої ланки. Крім того, ключову роль у модернізації «Ісламської держави в Іраку» та її адаптації до нових політичних реалій в регіоні зіграла інформаційна діяльність організації, що характеризувалася вербуванням новобранців через соціальні медіа та активним використанням місцевих ЗМІ для комунікації з населенням та деморалізації противника.

Таким чином, коли в Сирії під впливом революцій в Єгипті, Ємені та Тунісі, почалися демонстрації, «Ісламська держава в Іраку» почала переправляти через іраксько-сирійський кордон невеликі групи бойовиків, які спеціалізувалися на партизанській війні та підбурюванні населення. Дуже швидко в Сирії почали з’являтися окремі «філії» терористів, очолювані як маргінальними групами сирійців, так і іноземними бойовиками. Крім того, офіційне завершення військової операції США в Іраку та виведення стомленою від війни адміністрацією Білого Дому більшості військ з країни лише додало впевненості терористам. Як заявив Абу Бакр Аль-Багдаді у 2012 році: «Ми маємо намір повернутися туди, звідки нас вигнали американці у 2007 та 2008 роках». Між тим, погіршення ситуації в Сирії, де бойовики вже наступного року захопили декілька військових баз та адміністративних центрів, створило сприятливі умови для повномасштабного наступу терористів. Варто підкреслити, що саме Сирійська криза стала каталізатором розширення тепер уже «Ісламської держави Іраку та Леванту» (ІДІЛ) та забезпечила організації «міжнародну популярність» та хвилю новобранців, які з усього світу вирушали до Сирії для боротьби за «Всесвітній халіфат».

Поворотним моментом в діяльності «Ісламської держави» стало несподіване захоплення ними другого за величиною іракського міста Мосул у червні 2014 року. Саме тоді стало зрозуміло, що загрозу з боку «Ісламської держави» серйозно недооцінили як в самому Іраку, так і у Вашингтоні. Більше 5 тисяч бойовиків за кілька днів захопили провінцію Фаллуджу та місто Тікрит, відкривши собі шлях до Багдаду. Багато з числа терористів вже мали серйозний бойовий досвід, отриманий двома роками повноцінної війни в Сирії, де організація домоглася найбільшого успіху. Тоді ж «Ісламська держава» остаточно розірвала зв’язки з «Аль-Каїдою» та проголосила «Всесвітній халіфат» на захопленій в Сирії та Іраку території, утвердивши себе в якості самостійної міжнародної мережі. Мосульську трагедію необхідно розглядати як момент найвищого тріумфу «Ісламської держави». Адже бездіяльність провідних держав світу, відсутність реформ та перманентна політична криза в Іраку, виведення військ США, революційна турбулентність та загальний підйом ісламістів в арабському світі – все це було уособлено у кульмінаційному захопленні Мосула, яке мало хто міг передбачити. Падіння такого великого міста та палка промова Аль-Багдаді в центральній його мечеті 10 червня 2014 року прискорила потік іноземних найманців та ісламістів з Кавказу, Африки та Європи. В той день «Ісламська держава» перестала існувати як терористичне угруповання. На її місці постав транснаціональний джихадистський рух, який вийшов далеко за межі Близького Сходу.

Пізно усвідомивши небезпеку, США та їх союзники розпочали формування Міжнародної антитерористичної коаліції, яка з осені 2014 року розпочала бойові дії проти терористів. Крім того, ситуація змусила іракський уряд та його новобраного прем’єр-міністра Хайдера Аль-Абаді, що прийшов на зміну скандальному та корумпованому Нурі Аль-Малікі, порозумітися з курдами та представниками шиїтських громад, аби сформувати єдиний фронт для протидії бойовикам. Серйозні зрушення на міжнародній арені, зокрема – відносинах між США та Іраном, сталися ще й після того, як низка не менш потужних терористичних організацій присягнула на вірність «Ісламській державі». 11 вересня 2014 року ЦРУ США повідомило, що кількість бойовиків у складі «Ісламської держави» може сягати 32 тисяч осіб, і щомісяця ця цифра зростає. У кінці 2014-на початку 2015 років постійний потік джихадистів з усіх країн світу до Сирії та Іраку підштовхнув європейські країни до ухвалення жорстких антитерористичних законів та санкціонувати масштабні поліцейські рейди для знищення вербувальних мереж бойовиків.

територія ісламської держави

Сьогодні «Ісламська держава» контролює значну частину території Іраку, де досі утримує під контролем провінції Анбар, Бабіль, Нейнаву, Кіркук та частково Багдад. В Сирії, після захоплення стародавнього міста Пальміра, терористи контролюють 50% території країни. Тут знаходиться і столиця їх «халіфату» — місто Ракка в однойменній провінції. Сирійський режим чинить відчайдушній опір бойовикам, усвідомлюючи наслідки захоплення ними влади. Терористи не гребують релігійними та етнічними чистками на захоплених територіях. Лише 23 травня ними було вбито понад 400 мирних жителів Пальміри. Особливих переслідувань зазнають ассирійці та єзиди, яких ісламісти вважають за «єретиків».

На сьогоднішній день в регіоні не існує військової сили, яка б самостійно дала відсіч бойовикам. Терористи все дужче намагаються формувати тимчасові альянси в місцях особливого напруження для організації прориву позицій урядових сил та захоплення чергових земель, як це було в провінції Ідліб минулого місяця. Крім того, керівництво терористів почало давати чіткий сигнал всім силам в регіоні, що «халіфат» буде розширюватися й надалі. Питання ж на мільйон, відповіді на яке поки що немає, полягає у тому, наскільки регіональні сили готові забути про свої релігійні, економічні та політичні переконання та цілі, аби зупинити «Ісламську державу», яка претендує на все більшу площу території.

 

 

 


comments powered by HyperComments