Інформаційний простір під час війни: чому не треба мовчати

тимчук без потерь

Питання розповсюдження інформації в умовах війни носить дуже делікатний характер, це ми бачимо з теперішньої ситуації в Україні, тим паче, що війна триває і на інформаційному фронті.

Зараз неодноразово спалахували дискусії щодо доцільності критики нашого керівництва під час агресії Росії. «По своїм не б`ють у час війни» — часто можна почути, проте не завжди уточняють, що значить «не бити». Це ж саме стосується і розповсюдження інформації щодо пересування наших військ, наших втрат тощо. Багато хто не вирішив, чи треба писати про наші страшні втрати, чи ні, щоб «не сіяти паніку».

Останнім часом в Україні я став помічати таке явище як самоцензура. Цензури недержавних ЗМІ у нас, попри війну, немає. Але відсутність цензури не означає максимальну чесність ЗМІ. До певної міри навіть навпаки: газети і сайти можуть поширювати неправдиву чи викривлену інформацію і за це не будуть покарані. Крім цього, у нас є і державні канали поширення інформації, які досить часто схильні до викривлень (зараз це найчастіше проявляється в оцінках втрат).

Але і так звані «незалежні», дуже популярні ЗМІ (такі як Українська правда) зараз грішать неточною інформацією, проте причини цього, думаю, криються не в злих намірах. Журналісти теж люди, більше того – громадяни нашої країни і дуже-дуже часто її патріоти. Зараз вони, як і всі ми, вболівають за нашу країну, за мир на нашій землі і їм також дуже боляче, коли ворог захоплює нові території, водночас їм дуже радісно, коли над черговим містом Донбасу здіймається український стяг. І це не може не впливати на їх професійну діяльність.

От уявімо ситуацію, ви журналіст і ви маєте дві новини про хід АТО: хорошу і погану. Про що ви напишете? Я майже впевнений, що про хороше, навіть якщо це буде не повністю підтверджена інформація. Просто в хороше зараз хочеться більше вірити. А погану новину ви точно поставите зараз під значно більший сумнів, ніж хорошу. Просто це природно, що ми в умовах, коли «все погано» (не треба тут сперечатися, війна – це надзвичайно погано, навіть просто своїм фактом наявності), ми підсвідомо намагаємося блокувати всю негативну інформацію.

От тоді так і трапляється, що про те, що знищили танкову колону ворога чи звільнили місто повідомляють на всіх усюдах (хоч ця інформація може потім не підтвердитися), а про наші втрати в кращому випадку напишуть за даними РНБО (а то і взагалі напишуть «без втрат»).

Крім патріотизму журналістів причиною замовчування може бути вищезгадане бажання не розсіювати паніку, журналістам зараз багато дорікають щодо цього, мов її розсіюють. Але я не знаю, що ще може у нас навіяти паніку, коли у нас і так давно йде війна. Кожен день убивають, кожен день стріляють і ми це не сприймаємо як щось аномальне.

Але найбільше неправдивої, точніше недоказаної інформації нам дають офіційні органи, зокрема прес-служба АТО. Що там казати, якщо на новенькій карті РНБО навіть не видно «іловайського котла», про який зараз всі говорять. Так само вони раніше недоказували про прориви російських військ на територію України, так же само Луганськ був заблокований, а туді якимось чудом потрапили колони військ РФ та «гуманітарний конвой». Прикладів такого чимало. Ми повинні відрізнятися від «вати» критично мислячи, ставлячи під сумнів і нашу інформацію. Інтернет переповнений спростуваннями «рашистських» фейків та брехні, чого не скажеш про брехню українську. А вона також є, інакше б не було сюрпризом оточення наших батальйонів в Іловайську. Так, вона не така зухвала та підла, має менші масштаби, більше того – дуже часто прибріхування має благородні мотиви, але не завжди: інколи таким чином захищає свою шкуру та рейтинги.

Але навіть цензура з благородних мотивів не має існувати, попри всі переваги для війни. Чув думку, що щоб перемогти Росію, нам треба стати такою, як вона: з цензурою, жорсткою ієрархією і так далі, проте я не думаю, що нам потрібна ТАКА перемога. Це буде піррова перемога. Отже, наші ЗМІ не мають брехати навіть на благо ведення війни, тим більше, що реально брехня мало на що впливає в плані військових дій.

От що б змінилося з «іловайським котлом», якби нам повідомляли відразу про масштаби біди? Ні, нас просто заспокоювали, говорили не панікувати. Тепер же, коли батальйони фактично розгромлені, ми намагаємося підрахувати всі жертви. Треба говорити всю правду: суспільство вже якось звикло не панікувати, коли і так повний колапс – живемо ж якось 6 місяців в умовах війни і нічого, хоча ще рік назад ми б не могли уявити  такого.

Стратегія брехні – 100% програшна, бо почавши брехати, ти і далі мусиш це робити. Якщо ти промовчав про прорив російських військових, то коли вони вже будуть у Новоазовську (чи ще десь), ти мусиш або далі брехати, або зізнатися.

Те ж саме стосується і критики командування. Часто говорять, що його не треба критикувати, бо це може деморалізувати військових. Це смішно, я майже на сто відсотків упевнений, що солдатів, які і так майже не читають новин, більше деморалізує той факт, що їх командувач кретин, ніж критика суспільства. І краще буде якщо того кретина оперативно звільнять, ніж промовчавши про його бездарність, повідомляти про нові провали (бійці в них не будуть винні точно, вони всього-навсього виконують накази!).

Отже, військова цензура – це річ, яка нашій країні не принесе нічого хорошого. Так, канали поширення відвертої неправди з боку РФ мають бути перекриті (це стосується і деяких колабораціоністських ЗМІ), але і ми не маємо брехати в «свою сторону». Це беззмістовний шлях.


comments powered by HyperComments