Історія як інструмент маніпуляції

history_684

У цій статті піде мова про те, як наша шкільна програма з історії обмежує наші політичні знання певними рамками, маніпулює нашою свідомістю.

 

 

 

В один із перших прохолодних днів Євромайдану (ще дорозгінного) я йшов у колоні студентів КНУ та Могилянки і почув дуже цікаве гасло: «Вчи історіюГотуй революцію! Лишай аудиторію! Виходь на вулицю!» Тоді я не особливо задумувався над його значенням, але з часом повернувся до нього.

Повернувся, коли став частиною цієї історії. Майдан минув, тепер перед нами нове випробування у вигляді зовнішньої агресії. І в цей час ми неодноразово маніпулюємо історією – говоримо якісь проштамповані речі, а ще частіше рекомендуємо іншим вчити історію, мов, ось де ключ до розуміння всього того, що відбувається зараз. Люди дуже часто зараз гордяться тим, що «знають історію», а, отже, стоять вище від інших, хто не знає. Як правило, у незнанні історії звинувачуються ті люди, які притримуються відмінних від співрозмовника поглядів. «От не знаєш ти історії, то і нічого з тобою говорити» — десь так це звучить.

Такі самовпевнені оклики в 99% випадків нічого крім насмішки викликати не можуть. Бо ці люди, як правило, ніколи і не задумувалися над тим, якою є насправді наша історія і чи дійсно ми знаємо її такою, якою вона реально є.

Так, безумовно,  певними історичними знаннями володіє багато хто, і майже всі більш-менш знають історію в такому вигляді, в якому пропонує її вивчати шкільна програма. Проте шкільна програма з історії є більше ідеологічним, а не навчальним документом. Для нас звичне таке явище як переписування історії, але і воно відбувається в обмежених рамках. Так, ми роками б’ємося за визнання Голодомору геноцидом хоча б в підручниках, так само як і за статус ОУН-УПА та ще багато речей. І знати, «що таке Голодомор» та «за що воювала УПА» замало для того, щоб вважати себе знавцем історії. Я це усвідомив уже після школи, а до того «хавав» із великим задоволенням ту інформацію, яка пропонувалася програмою, при чому доволі успішно.

Читайте також: Чергове переписування історії України: історія «Порошенка»

Але коли я пішов у доросле життя, яке означилося подіями епохального значення для України, усвідомив, наскільки є обмеженими знання з історії, які дала мені школа. Історія безмежна, тому потенціал для маніпуляцій з нею дуже великий. Але суть цієї масштабної маніпуляції полягає не в перекрученні фактів (у нас часто борються саме з цим), а в їх замовчуванні.

Історія є інструментом такої собі державної пропаганди (в нейтральному значенні цього слова), яка має на меті закарбувати у головах ще несформованих особистостей певний спосіб політичного мислення. Історія є тим предметом, який закладає у нас здібності до політичного аналізу реальності (на історичних аналогіях ми будуємо певні висновки про існуючу реальність), проте якщо історія подається викривлено, то таким самим буде і аналіз.

От чому нас вчить та українська історія, яку ми вчили у школі? По-перше, це історія постійної боротьби багатостраждального народу за свою незалежність. По-друге, це дуже урізана історія, яка не охоплює дуже багатьох важливих аспектів, особливо якщо говорити про сучасну історію.

Читаючи історію України довгий час я не міг зрозуміти як так ми погано живемо, якщо в історії все так просто: національний рух, боротьба, революція, спротив і ось результат у вигляді незалежності. Історія України в такому вигляді, в якому вона подається в школі, дуже позитивна, вселяє віру у прогрес, у простоту поступу. Нам надто спрощено пояснюють, як і що нам довго заважало нормально розвиватись (і головне – заважає і зараз!). Взагалі, історія в школі нагадувала казку, де в кінці над злом перемагає добро. Читаючи її можна було реально повірити в те, що ми демократична незалежна європейська країна. Саме в такому дусі виховувалося моє покоління. Ми вчили надмірно ідеалізовану історію, надмірно спрощену (це при тому, що в школі історію вважають складною наукою).

Не дивно, що саме моє покоління вийшло на Майдан. Ми вчили історію, де було місце демократії, де мирним шляхом можна було досягти ледь не всього, де наша країна європейська, де кожен може змінити систему (якщо захоче). Перший дорозгінний Майдан був Майданом ідеалістів, молоді, яка вірила в свою здатність змінити все, за що отримала кийком по голові від «Беркута». 30 листопада я зрозумів, що нас обманули, обманули ще в школі, бо тої України, історію якої ми вивчали не було. Ми живемо в недемократичній країні з великою бідністю, де реальна влада належить олігархам. Але історія нам не розказує про це.

Прозріння наставало поступово: кривавий Майдан, війна з Росією не могли не відобразитись на мисленні. Я тоді знову повернувся до історії, вже нешкільної історії.

Нам подається офіційна версія історії, там де влада дійсно належить президентам тощо. Ми не вчимо темної сторони історії, де б нам розказували, хто стоїть за такими  людьми і що зв’язує їм руки.

От зараз ми задаємося питанням, чому не сидить Кернес. Здавалося, у такій демократичній і так далі державі він мав би уже давно бути за ґратами. Проте, очевидно, є речі, про які ми не знаємо. Бо не учимо реальної історії, а вона говорить, що ще з 90-х у нас так все поділено між кримінальними групами, що цей поділ не здатна ліквідувати жодна революція (принаймні, ці дві наші цього поки зробити не змогли). І за тим же Кернесом стоїть скільки людей, що практично унеможливлює його покарання.

В історії України робиться вигляд, що «тіні» не існує, не існує кримінальних розборок, які мали в свій час більше значення для долі країни, ніж політичні. Ми не вивчаємо тіньової економіки, хоч у нас ледь не половина ВВП в тіні. Ми вчимо лише фасад за яким криється реальність, таке собі потьомкінське село.

Як наслідок, після школи ми вступаємо в реальність, про яку ми нічого не знаємо. Підручник з історії виконує чисто показову функцію, але при цьому показує лише частину правди.

Читайте також: Інформаційний простір під час війни: чому не треба мовчати

Чому так – сказати важко. Все ж автори підручників самі досить часто не посвячені в цю реальність. А з іншого боку явно і є ті, хто не хоче, щоб ми це вивчали, це просто не вигідно.


comments powered by HyperComments

Gymennyi Serhiy
2014-09-21 22:05:05
Цікава і свіжа думка. З дозволу автора уточню, що історія в школі не може бути чимось більшим аніж "фасад", бо тоді доведеться 11 років вчити саму лише історію (і то не факт що це допоможе). Скажу більше - ми всі науки вивчаємо лише поверхово (і нічого з цим не вдієш), у тому обсязі в якому вони необхідні (так по крайній мірі має бути, хоч і досі не знаю коли в житті згодяться початки аналізу). Щодо історії, то крім вислову "історія - казка" з "хепі ендом" (трохи шкідливе твердження яке не додає ентузіазму у її пізнанні і різко контрастує з буттям українського народу протягом минулих століть) розділяю думку автора з уточненням на те, що Україна ще не виробила національної концепції історії. І це трагічно... Наслідки вже бачимо на сході країни і у подіях Євромайдану. Нам надто фрагментарно і ампутовано (у всіх відношеннях цього слова) подавали історію. Нас вчили демократичних цінностей і гуманізму, які не знаходять втілення в реальності. Звідси закономірне розчарування. Нажаль, шкільна історія "по-Українськи" це "суміш бульдога з носорогом", часто без національної ідеології або з елементами іноземних (нелогічний хід для молодої держави з таким минулим). Це історія яка не вчить критично мислити. А мала би... Може б тоді менше вірили пропаганді ;)