Історія, яку ми вивчаємо або звідки походить «Кримнаш»

історія

Історія, якщо вона і далі хоче залишатися наукою чи чимось схожим на неї, має переглянути кардинально принципи свого писання. В інакшому випадку вона і далі лишатиметься ідеологічним інструментом.

Ідея цієї статті у мене виникла під час перегляду одного із тисяч типових підручників з історії України. Я з цікавості порівняв співвідношення сторінок книжки, які присвячені тим чи іншим періодам з історії України і замислився над тим, чому воно таке нерівномірне. Роздуми пішли значно далі, можливо, у цих деформаціях і криється сутність маніпуляцій історією у наш час. Тим паче, що вони такі сильні, що дискредитують історію як науку.

Деформована історія

Коли відбувається якась більш-менш визначна подія, то тоді прийнято писати, що так твориться історія. Але історія твориться не так. Її творять в своїх робочих кабінетах історики. У сфері журналістики прийнято говорити, що саме вони роблять новини, так само ця фраза з підміною понять актуальна для істориків.

Дослідження історичного процесу в нас відбувається нерівномірно, відображення історії, особливо так званої всесвітньої – деформоване. І ця деформація стосується і часу, і простору.

Найлегше говорити про часову деформацію історії. Коли відкрити якийсь найелементарніший довідник з історії України, то ми побачимо разючі відмінності у об’ємі опису різних періодів історії України: періоду від мільйона років тому до 10000 років до н.е присвячено у 100 разів менше сторінок, ніж одному 1917 року  Виходить, нам у 100 разів більше потрібно знати про 1917-тий, ніж про всю стародавню історію? У чому така наукова цінність 1917 року  порівняно з давнім часом. Невже нам так важливо знати настільки детально  один рік порівняно з іншими. Ну, от добре, знаємо ми детально всі перипетії революції 1917 року і що нам це реально дає?

історія, динаміка

Розподіл сторінок, присвячених тим чи іншим періодам історії (згруповано по століттях)

Не думаю, що без цих деталей було б важко розібратися у сутності змін того року і їх значення для історії України. Але так чи інакше ці деталі дають нам небачений за своїм розміром матеріал для розгортання ідеологічних суперечок. Ці суперечки просто фантастичні за своєю вузькістю і тривають, як правило, навколо «ключових» персон того часу і тих подій. Та і цих фактів не було б так багато, якби не потреба у постійній аргументації своїх думок кожної із сторін. І тоді виникає ситуація, що про те, що ким був Петлюра ми знаємо куди більше, ніж про те, скажімо, як зявилося і поширилося письмо в Україні. Пишемо ми ж всі, чи не так?

Але в таких нерівномірностях є і раціональне пояснення – джерельне. Ясна річ, що про 1917 рік джерел значно більше, ніж про доісторичні часи. І чим більше інформації про той чи інший час є, тим більше про нього пишуть. Але ситуація така, що в нас спостерігається часто не писання «нової» історії, а переписування старої. Старі дані десятки разів подаються по-новому, замість того, щоб віднаходити нові. Звісно, це простіше, але яка в цьому наукова необхідність? Необхідність, як на мене, є лише чисто ідеологічна  — нав’язати «свою» версію тих чи інших подій.

Так виходить, що історики наче намагаються відігратися за не досліджені давні часи через надмірну деталізацію так званої сучасної історії, яка інколи не має особливого сенсу.

Є ще одне пояснення – актуальність. Ясна річ, що події, які відбулись десять років тому більше впливають на нас зараз, ніж ті, які відбулись 100 років тому. Але це дуже конкретний вплив, у стратегічному плані давніші події можуть мати більше значення, ніж ті, що відбулись недавно. А з іншого боку – хіба історія не є наукою про давнину? Кому ж як не їй вивчати неактуальні, здавалося б, речі.

Якби не ідеологічний вплив держави, то наша історія вивчалася куди б рівномір ніше в часі. І розподіл вивчення був би рівномірнішим, а не таким стрибкоподібним.

Але деформація стосується не лише часового виміру. У географічному плані деформації також дуже суттєві.

Так сталося, що якщо в тому чи іншому місці ніхто не править чи в ньому не відбувається ніяких битв, то воно в принципі не цікаве історикам. Отже, те чи інше місце лишається без історії. Так чи інакше.

Та історія, яку ми вивчаємо концентрується переважно навколо столиць, навколо держав. Але чи справедливо це?

Силіконова долина більше змінила світ, ніж Париж (ну, точно не менше), але скільки ми вчимо Париж, а скільки Силіконову долину? Явно така концентрація не обґрунтовується значимістю. Тут скоріш більшу роль грає чинник влади. Хто має більшу владу, того і більше вивчають. Інколи владний вплив співпадає із значимістю, але не завжди.

Загальновідомий факт, що та всесвітня історія, яку ми вивчаємо є європоцентричною, написаною з позицій влади Європи над світом. Один історик навіть зазначив, що історію інших континентів ми вивчаємо «дивлячись з борта корабля європейця-першовідкривача, а не з позицій тубільців, які давно населяли континент». Тут є абсолютною влада панівної ідеології над історією.

Але суть цієї влади найкраще розкриває третя деформація. Це змістова деформація історії. Те, що вивчається за шкільною історією варто назвати скоріш політичною історією, історією розвитку політичних інститутів. Якщо бути більш точним – історією влади, панівної ідеології.

Якщо відкрити звичайний підручник з історії, то ми там побачимо відсотків 80 політичної історії і 20% історії культури, суспільства, побуту, освіти та інших сфер. При чому ці речі займають явно другорядну роль, це видно хоча б з того факту, що зазвичай розділи про них подаються після політичної історії. Якщо заглибитися більше, то ми побачимо, що і культура, і освіта, і інші речі прив’язані до політичної історії, а в сукупності вони грають роль тієї самої ідеології.

Невже смартфони нам всім подарувала політика? Невже політика породила письмо? Думаю, відповідь очевидна, але так чи інакше ми ці речі вивчаємо значно менше.

Замість висновку

В заголовок поставлено питання про походження Кримнаш, але я не згадав в тексті це жодним словом. Однак кмітливий читач зрозуміє, до чого я веду. У появі такого феномену винний загальноприйнятий спосіб викладання історії. Надмірна політична ангажованість історії призводить до її ідеологічної ангажованості (ну, з ким поведешся, того і наберешся: від надмірного зацікавлення політикою в історію приходять і її ідеологічні штампи). Російський школяр вчив те, що Кримнаш, однак він не тямить нічого, наприклад, в історії того ж смартфона, яким користується кожного дня. Історія виконала свою ідеологічну функцію.

Ми в цьому плані не кращі, просто історія в нас мирніша, але суть досить схожа, схема її викладу практично однакова.

Історія надто прив’язана до влади, до часу в який ця влада панує, до місць з яких вона витікає, вона надмірно прив’язана до держав народів. І в такому вигляді вона може існувати лише як ідеологія, а не як наука.

Історія не змогла стати універсальною, синтетичною, вона зациклена на своїх державах, а не на світі в цілому, історія не змогла стати космополітичною, позадержавною, а від того незалежною від неї. Дуже багато важливих речей ігнорується на шкоду дійсно важливим. Але є і позитивні зрушення. Якщо історику не байдужий свій фах, то він не стане писати про мейнстрімні речі, він надасть перевагу чомусь новому і це знайде своє визнання, щоправда у колах справжніх цінителів історії. Не дарма найвідоміші історики сучасності намагаються писати саме універсальну історію, замість опрацювання «спірних» тем в історії. Часи Віктора Суворова, маю надію, скоро минуть і ми побачимо щось значно цікавіше.


comments powered by HyperComments

Мітки:
Олександр Кириченко
2014-11-01 12:07:13
Пора писати підручники з історії. Багаторічна участь в олімпіадах не минула даром.
Rostyslav Makarenko
2014-11-29 18:42:51
Менше пишуть, бо менше лишилося письмових свідчень з тих часів+швидкість самого часу була меншою. Але за таких умов графік мав би в ідеалі полого підійматися вверх. Чітко видно, що литовсько-польська доба недостатньо висвітлена, так само як доба після скасування Гетьманщини. Можна казати, що тоді у нас не було своєї держави, але українці брали активну участь у політичному житті і розбудові як Литви-Польщі, так і Росії.
Історія, яку ми вивчаємо або звідки походить «Кримнаш» | Information Analysis Center
2015-09-24 08:56:50
[…] Автор – Кириченко Р., головний редактор молодіжного інформаційно-аналітичного інтернет-журналу “Штрих-code“ […]
Tomas Morr
2015-11-23 14:02:29
вата взбесилась: tomas-morr.livejournal.com/414949.html