Конфлікт «на рівні»

настя

Конфлікт – дивовижне явище, це закономірність і феномен одночасно. Їх намагаються уникати і стикаються з ними знов і знов, обурюються з їхнього приводу і відносяться як до природного. Зіткнення інтересів переслідує будь-яку сферу: від повсякденного життя до площини макро- і мегарівнів.

Відомі сучасні американські дослідники проблем психології політичних конфліктів Л.Росс та Р.Нісбетт у своїй книзі «Людина і ситуація. Уроки соціальної психології» зазначають: «Події на Ближньому Сході, в Боснії, на Кавказі і в Руанді зі всією непохитністю свідчать про те, що кожна зі сторін, залучених у міжнародні або міжетнічні зіткнення, перебуває в упевненості, що тільки вона володіє «об’єктивним», тобто відповідним реальності, баченням проблеми. Претензії, дії та їх виправдання, що наводяться протилежною стороною, пояснюються корисливими намірами або упередженістю підходу і навіть розцінюються як свідчення притаманної супротивникові непорядності та нелюдяності. Більше того, протести і спроби втручання з боку третіх відхиляються через те, що вони нібито ґрунтовані на помилкових судженнях, що служить додатковим підтвердженням того, що лише «наша» сторона бачить істину і цілком розуміє становище, що склалося, що лише «ми» одні у змозі оцінити безрозсудність і віроломство протилежної сторони».

Важливу роль відіграють у конфлікті манери поведінки. Тобто люди вступають у спілкування з різним рівнем культури, звичок, правил поведінки. Але зустрічаються люди, які самі по собі важкі у спілкуванні, поведінка яких є незручною для оточуючих і вони є джерелом виникнення конфлікту. У роботі «Спілкування з важкими людьми» Роберт Бремсон виділив основні типи важких в спілкуванні людей:

• «агресівісти»,

• «скаржники»,

• «мовчуни»,

• «супер поступливі»,

• «вічні песимісти»,

• «всезнайки».

Якщо перенести ці типи спілкування на держави чи народи, то вийде досить цікава картина. Тобто якщо розшифрувати, що Берсон розумів під кожним конкретним типом, то на ум спадають конкретні історичні приклади, а відтак становиться веселіше дивитися на світ і розуміти, зрештою, «норовливий характер» країни у конкретних історичних обставинах. Наприклад,

  • «Всезнайки«. вважають себе вище інших, думаючи, що знають істину про все на світі, вони можуть діяти як бульдозери, розштовхуючи всіх на своєму шляху, проте досить часто виявляється, що вони помилялися. (США — з експортом революції)
  • «Агресівісти«. постійно провокують інших, дратують інших. (Іран, Північна Корея)
  • «Скаржники«. у них завжди є щось-небудь, на що вони будуть скаржитися, проте вони мало що роблять для вирішення проблеми тому, що не хочуть брати на себе відповідальність. (Греція)
  • «Мовчуни» спокійні і небагатослівні, ніхто не знає, що вони думають про оточуючих (Швейцарія).
  • «Супер поступливі« погодяться з вами по будь-якому приводу і пообіцяють підтримку, але слова у них часто розходяться з ділом (Україна).
  • «Вічні песимісти« завжди пророкують невдачу у справі і стараються сказати «ні», оскільки думають, що з цього нічого не вийде (Великобританія з євроінтеграцією).

Конфлікти ж на макрорівні можна порівняти із зародженням підземних коливань. Для політика важливим є відчути та нейтралізувати ці «коливання». Саме вони і є двигуном енергії виборчого процесу.

Окрім того, поширеною є точка зору, що вибори, які відбуваються на тлі конфліктів, передчасні і можуть, перш за все, сприяти розширенню конфліктів, аніж їхньому розв’язанню, вони можуть викликати посилення соціально-політичної напруженості. Це якраз засвідчують події на пострадянському просторі – там, де результати виборів призвели навіть до  масових заворушень.

Отже, структурувати конфлікт можна у будь-якій сфері, особливо цікаво це робити у суспільно-політичній площині. Політичні конфлікти в суспільстві неминуче виходять за межі владного поля і захоплюють широкі верстви населення, які й озвучують ці конфлікти. Шляхом вербалізації є електоральна поведінка населення, але цьому вже буде присвячена інша стаття.


comments powered by HyperComments