Місцеве самоврядування: як подолати кризу

чсс

Місцеве самоврядування в Україні, м’яко кажучи, в повній кризі. Його не існує як самостійної категорії. Міські адміністрації нині – це точки, але не горизонтальної мережі, що поєднують віддалені один від одного пункти в одну картинку, і є, як точки в геометрії, основними і початковими поняттями. Це ланка у піраміді з ярко вираженою і домінуючою кінцевою вершиною, яка спускає команди, спускає бюджет, останній, щоправда, не спускається до громади.

На відродження пам’ятника Магдебурзькому праву на Подолі в Києві витратили 10 млн гривень, але це жодним чином не посприяло відновленню історичної пам’яті самоврядних традицій української столиці. Ця помпезна реставрація нагадує армійську логіку, згідно з якою свіжо пофарбований танк можна вважати новим.

Спочатку розберемося з ситуацією з місцем самоврядуванням у Києві. Приходиться розглядати те, чого де-факто немає, бо впродовж останніх років спостерігається планомірне урізання самоврядних прав Києва. Так, у 2010 році з метою «оптимізації» управління у Києві були скасовані районні ради, в 2012-2013 роках згоди щодо проведення виборів мера Києва так і не було досягнуто. У результаті ухвалених змін до закону про столицю міська влада остаточно вийшла з-під контролю громадськості і була підпорядкована центральній вертикалі влади. Тепер глави районних адміністрацій відповідають лише перед президентською канцелярією, і Голова Київської міської державної адміністрації призначається  Президентом  України. Міське самоврядування Києва остаточно дистанціюється від громади і стає залежною від правлячого центру.

Приклад Києва є симптоматичним для аналізу сучасного стану розвитку місцевого самоврядування в Україні в цілому. Зараз спостерігаємо кризу і занепад самоврядування в нашій державі. Інститути існують по формі, але не по суті. Громадяни не відчувають держави, взаємної відповідальності, належності до суспільного простору. А, головне, того не відчувають люди, яких обирають для представлення інтересів громади, вони сприймають надану їм довіру як ресурс, хіба вони ще уважні до тієї вертикалі, з якої спускаються команди. Засади місцевого управління потребують розвитку.

Насправді всеукраїнське капітальне перезавантаження неможливе без реформування системи місцевого самоврядування. Муніципальна система є організмом держави у всіх значеннях, і державне тіло мусить працювати не «з-під палки» або указки, а з внутрішнього усвідомлення. Існуюча піраміда самоврядування сьогодні – це інструмент для виконання політичної волі центру, важель, яким користується владна сила, щоб натиснути на громаду, хоча повинно бути навпаки.  Система місцевого управління потребує докорінного реформування, належного відповідного законодавчого оформлення і головне – сутнісного перегляду, функціональних змін.

Світовий та історичний досвід свідчить, що вирішення проблем на місцях значно ефективніше, ніж міри центральної влади. Діюча система місцевої самоорганізації є характеристикою розвинутої демократії. У країнах Західної Європи самоврядування розглядається як найважливіша складова частина суспільного управління, життєво необхідна противага управлінню з центру і свідчення демократичного здоров’я суспільства. Більшість демократичних країн зробили вибір на користь глибокої автономії місцевих органів влади і відсутності вираженого підкорення центру.  Україна теж є учасницею Європейської хартії місцевого самоврядування, яка проголошує що «право громадян брати учать в управлінні державними справи може бути безпосередньо втілено саме на місцевому рівні».

Основний принцип самоуправління виражений в англійському прислів’ї : «Public business is private business of every man» («Спільна справа – це особиста справа кожного»). Децентралізація у формі самоврядування –  рецепт ефективності та прогресу політичного життя.

На сьогодні втілення ідей муніципального управління в Україні сповідують лише дві людини: вінницький мер Володимир Гройсман та його львівський колега Андрій Садовий. Ці осередки практичної, а не декларативної самоврядності наочно доказують виграшність моделей самоорганізації на місцях. Ці міста є успішними.

Благоустрій громадян неможливий без їхньої діяльної участі. Багаторічний політичний моноцентризм за радянської доби суттєво деформував як схему управління, так і світосприйняття громади в тоталітарний бік. Вже 24 роки ми товчемося на одному місці, тому треба змінювати принципи, бути уважним до того, кого ми обираємо, не віддавати підтримку за показуху та гречку, підтримувати кандидатів з серйозним налаштування на успіх громади.

Небажання децентралізації бюджету та плану дій, недопущення самоврядування – ознака нерозумної влади, яка турбується про свій короткий вік, бо мудре самоуправління є ключем до розвитку держави та громадян.

Питання місцевого самоврядування гостро стоїть на порядку денному процесу реалізації національних реформ і зацікавлені у цьому, насамперед, громади. Матимемо надію, що пам’ятник Магдебурзькому праву стане монументом, а не надгробком.


comments powered by HyperComments