«Насильство над душею» чи захист прав більшості: світське суспільство проти релігійного

1srHORRYV7Q

Релігійні переконання людини і пов’язані з нею лінії поведінки закономірно і досить передбачувано були історично першим об’єктом уваги державної політики та правових приписів, хоча б в силу того значення, яке релігія грала в житті суспільства аж до початку Нового часу. Релігійна свобода, свобода віросповідання стала від початку найголовнішим з тих цивільних і загальнолюдських прав, з якими пов’язувалося уявлення про свободу. Чи придушує світське суспільство свободу віросповідання заради власного спокою і чи нормально це? Найбільш резонансні приклади з нещодавнього досвіду «плюралістичної» Західної Європи.

Сьогодні свобода віросповідання, тобто право сповідувати / не сповідувати, практикувати / не практикувати, передбачено численними міжнародними угодами як невід’ємне право людини. Хоча б у Загальній декларації прав людини, яка була прийнята в 1948 році, було закріплено право на свободу думки, совісті і релігії. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 року закріпив це положення, акцентувавши, що «будь-який виступ в підтримку расової чи релігійної ненависті, що являє собою підбурювання до дискримінації, ворожнечі або насильства, повинен бути заборонений законом». 25 листопада 1981 року Генеральна Асамблея проголосила Декларацію про ліквідацію всіх форм нетерпимості та дискримінації на основі релігії або переконань (резолюція 36/55). Закріплюється це право і в конституціях сучасних демократичних держав.

Незважаючи на юридичну захищеність, право на свободу віросповідання може бути порушене і порушається багатьма способами– як відкрито, так і завуальовано.

Різні, але очевидні порушення прав віруючих ми можемо спостерігати і в Старому Світі – там, де боролися і домагалися цих прав і свобод.

Йдеться про напади на окремих віруючих (найчастіше – християн, мусульман), на масові релігійні заходи, про паплюження кладовищ, про видалення релігійних символів з ​​суспільного простору і т.ін.

У цілому сьогодні в Західній Європі можна спостерігати тенденції радикального секуляризму і протистояння релігійній рівності. Хоча, можливо, з урахуванням тенденції інтернаціоналізму, що передбачає вибір між глобалізацією і регіоналізацією, це можна пояснити.

Прикладів порушення свободи віросповідання можна навести безліч. Справа тут стосується не лідерів рейтингу обмежувачів релігійної свободи, як то М’янма, Китай, Північна Корея, Іран, Судан[1], а, насамперед, європейських країн.

У 2007 році Парламентська асамблея Ради Європи оголосила війну релігійному світогляду на континенті. Введення в програми освітніх установ будь-яких форм креаціонізму (вчення про божественне створення світу , яка претендує на науковий статус) офіційно засуджено резолюцією ПАРЄ. Більшість європарламентарів, як випливає з тексту резолюції, вважають, що дане рішення послужить захисту глобальних інтересів суспільства, яке ризикує «повернутися в минуле», якщо релігійна свідомість буде в ньому домінувати[2].

Цікаво, що у Франції в лютому 2009 року опитування населення показало, що 67% французьких католиків вважають: у громадських школах порушується свобода віросповідання їх дітей.

Серпень 2009. У Нідерландах (світська країна, яка не має державної релігії) було встановлено, що в ісламській школі в Амстердамі до вчителів-християн ставляться з неповагою, а учням пояснюють: «врешті-решт християнство скасують, все інші релігії зникнуть і всі звернуться в іслам», а «хорошими людьми можуть бути лише мусульмани».

Відбувається усунення, вилучення релігійної символіки в громадських місцях.

Нідерланди: в березні 2006 року з одного з військових меморіалів в Амстердамі мусульмани зажадали зняти хрест, який їх дратує. Він був повернений на місце тільки після протесту ветеранів війни.

Великобританія: у жовтні 2007 року співробітника манчестерського аеропорту, католика за віросповіданням, звільнили після доносу колеги-мусульманина за те, що він повісив у службовій кімнаті зображення Ісуса Христа.

У січні 2008 року суд визнав правочинним те, що співробітнику компанії «BritishAirways» заборонили носити хрест на ланцюжку. На інші релігійні символи заборону не було поширено.

Греція: у січні 2008 року православного священика засудили умовно за те, що він «занадто часто і занадто довго» дзвонив у дзвін.

Італія: у травні 2009 року комуна Луджо-ді-Романья прийняла правила, що забороняють вивішування в громадських місцях релігійних символів, таких як розп’яття. Це стосується і території кладовища.

У листопаді 2009 року Європейський суд з прав людини прийняв рішення про те, що вивішування розп’ять у громадських школах «порушує право батьків на освіту їхніх дітей у відповідності зі своїми переконаннями». Хоча у 2012 р. це рішення було скасовано.

Доходить і до публічних образ. Наприклад, у травні 2010 року на зустрічі, присвяченій проблемі розбещення дітей, представники Світської платформи Європейського Парламенту римську католицьку церкву порівняли з сицилійської мафією.

А в Угорщині в січні 2010 року в популярному ток-шоу було заявлено: «Життя дитини можуть зруйнувати дві речі — християнство і порнографія».

Західна Європа активно чинить опір і мусульманській присутності, яка протягом 10-річчя стрімко зростає, зокрема, кількість мечетей тут збільшилась до 9 тисяч. Цей опір проявився, зокрема, у відмові від будівництва мінаретів у Швейцарії та найбільшої мечеті на континенті, яка мала відкритися до Олімпійських ігор 2012 року, — в Англії, а також у забороні на носіння у Франції хіджабу і паранджі, яка була прийнята у квітні 2011 року.

Гучним скандалом 2012 року став вирок суду Кельну, який оголосив незаконною давню, священну традицію чоловічого обрізання.

У 2012 р. з новою силою спалахнули справи співробітника компанії «BritishAirways», який носив хрест на ланцюжку; медсестри, яка молилася разом з пацієнтом; службовця загсу християнського віросповідання, який відмовився реєструвати одностатевий шлюб; а також адвоката-християнина, який не побажав працювати з одностатевими парами. Зараз вони знаходяться на апеляції у Європейському суді з захисту прав людини. Це приклади того, як світське суспільство «переслідує» релігію, кажуть консервативні лобістські організації християн, що підтримують подані апеляції.

Захід сьогодні – це приклад політики подвійних стандартів і порушення прав людини на свободу віросповідання.

Дебати навколо правомірністі присутності релігійних символів символізують бажання секуляризувати Європу.

Боротьба за релігійну толерантність на вищих рівнях сьогодні неефективна, а значить, і серед звичайних людей про релігійну толерантність говорити ще рано.

Якщо ми позбавляємо людину можливості жити по совісті – це «насильство над душею», як назвав це основоположник релігійної свободи Роджер Вільямс (RogerWilliams). Єдина можлива причина для обмеження релігійної свободи – це порушення нею норм цивільного права і нанесення шкоди іншим людям. Нам виробляти критерії наявності цієї шкоди.


comments powered by HyperComments

Lena Nikulyna
2013-11-02 20:08:12
Цікава стаття, мене якраз зараз цікавить схожа тема. Хоча я скоріше не погоджуюсь з тим, що проблема релігійної толерантності так вже гостро стоїть в Західній Європі та США (я не кажу про Росію чи Китай, де така проблема має місце бути). Цікава думка про політику подвійних стандартів на Заході.
Роман Кириченко
Роман Кириченко
2013-11-02 20:19:21
В Європі таки стоїть: достатньо просто вийти на вулицю в німецькому місті, як тебе вже бентежитиме к-ть неєвропейців. Питання у тому, як довго це європейці терпітимуть.
Lena Nikulyna
2013-11-02 20:34:13
Ну це вже зовсім інша історія)) Взагалом ти правий, але я не хочу залазити в дєбрі проблеми емігрантів в Західній Європі. А ось якщо подивитися на проблему релігійної свободи людини без огляду на те, яку саме релігію вона сповідує та яке місце у суспільстві займає. Тобто зрозуміло, що така проблема існує для мусульманки в Парижі, якій не можна одягнути паранджу на вулицю. А ось чи порушує світське суспільство свободу релігійного вираження, наприклад, німця-представника середнього класу? Для нього все чудово, його релігійність обмежується хіба що тенденціями до раціоналізації світу та відходу від релігійної свідомості, які властиві людству з часів Відродження. В цьому плані дуже цікава думка Насті про політику подвійних стандартів на Заході, яку я пітримую.
Роман Кириченко
Роман Кириченко
2013-11-02 20:38:43
Це надто складне питання, щоб давати тут однозначні відповіді й оцінки. Чесне слово, для мене й особисто важо визначити, яка релігійна політика краща