Нечесний посередник: чому миротворчим зусиллям Катару не слід довіряти?

Ілія Куса - 11.08.2014
Saab_dishonest

Для будь-кого, хто слідкує за зовнішньою політикою Катару протягом останнього десятиліття, або хто мав можливість прочитати сьому статтю його Конституції від 2003 року, в якій чітко наголошується на необхідності країни бути міжнародним миротворцем, сьогоднішні посередницькі зусилля Катару у переговорах між Ізраїлем та ХАМАСом не мають бути несподіванкою. Посередництво є візитною карткою катарської зовнішньої політики. Такі дипломатичні реверанси країна вже робила в Ємені у 2007 та 2008 роках, Лівані 2008 року та стосовно Судану у 2009 та 2010 роках.

Однак політичне підґрунтя сьогоднішніх дипломатичних зусиль Катару виявило ризики, притаманні його загальній стратегії. Дипломатична інтервенція офіційної Дохи в Газі відбувається на фоні неофіційної саудівсько-іранської війни на Близькому Сході та небаченого раніше загострення відносин всередині Ради співробітництва країн Затоки, членом якої є і Катар. Хоча зовнішня політика Катару не змінилася, країна вже не в змозі позиціонувати себе як нейтрального гравця.

У Досі цілком впевнені в тому, що у період падіння впливу традиційних регіональних акторів – передусім Саудівської Аравії та Єгипту – Катар може замінити їх, ба навіть стати ще могутнішим. Катар ставить собі за мету підтримувати та фінансувати політичних ісламістів (зокрема, Братів-мусульман та їх філіали), позаяк вважає їх найбільшою та найвпливовішою політичною силою в регіоні, таким чином нарощуючи власний вплив. У публічній площині стратегія Катару полягає в позиціонуванні себе як невтомного посередника у більшості складних конфліктів регіону.

Єгипет, Саудівська Аравія та Об’єднані Арабські Емірати (ОАЕ) мають серйозні претензії до такого регіонального політиканства з боку Катару. Вони розглядають Катар не як чесну країну-посередника, а таку, що лізе не в свої справи, розхитуючи існуючий статус-кво і загрожуючи їх власним політичним та безпековим інтересам. Лідер Катару – шейх Тамім бін Хамад Аль-Тані – усвідомлює, що ці країни вважають Братів-мусульман найбільшою політичною загрозою, а тому роблять усе, аби їх знищити. Саме тому він попіклувався, аби Катар не опинився у дипломатичній ізоляції: встановив партнерські відносини із прем’єр-міністром Туреччини Реджепом Таїпом Ердоганом, продовжив інформувати Вашингтон про свої дипломатичні плани, відновив стосунки з Іраном та покращив відносини з Оманом. Крім того,Тані, як і його батько – попередник на посаді правителя королівства, вірить, що потенційна вигода від такої напористої зовнішньої політики переважає ризики від відчуження регіональних гравців.

Катар не вперше грається палестинським питанням. У жовтні 2006 року країна стала посередником між двома палестинськими угрупованнями ХАМАС та ФАТХ. Проте через рік Саудівська Аравія перехопила ініціативу та за її допомоги було укладено Мекканську угоду, згідно якої в Палестині був сформований єдиний, хоч і короткотривалий, уряд. Після початку громадянської війни в Сирії політичний лідер ХАМАСу – Халед Машаль – перебрався з Дамаску, де йому надавав притулок сирійський уряд, до катарської столиці — Дохи. Там, під егідою катарського керівництва, він продовжив координувати політичну та військову діяльність своєї групи в Газі.

Сьогодні Катар відкрито намагається відібрати в Єгипту традиційну для останнього роль посередника між палестинцями та ізраїльтянами. Саме тому єгипетські чиновники підозрюють, що нещодавня відмова ХАМАСу від запропонованого ними плану перемир’я пов’язана з тим, що Катар пообіцяв угоду на кращих умовах. Наразі ХАМАС (разом із Катаром) вимагають, щоб у нову мирну угоду включили пункт про скасування економічних обмежень, накладених Ізраїлем та Єгиптом на Сектор Гази, та повернення до останніх успішних переговорних рамок 2012 року, під час яких було обіцяно припинити обстріли палестинцями південної частини Ізраїлю та спрощено візовий режим.

Єгипетський президент Абдель Фаттах Аль-Сісі та його військовий істеблішмент, які й досі ображені на Катар за його підтримку колишнього президента Мохаммеда Мурсі, не поступляться без реальної боротьби, позаяк події в Газі, а надто в районах поблизу єгипетського Синаю, напряму впливають на безпеку Єгипту. Та політична боротьба Єгипту ускладнюється тим, що половина єгиптян підтримують Братів-мусульман, а ще більше співчувають палестинцям та підтримують ідею відкритих кордонів між Єгиптом та Палестиною.

Це зв’язує руки Аль-Сісі. Саме тому втручання у справи з Катаром Саудівської Аравії від імені Єгипту стає ключовим моментом. Важко сказати, що відбувалося під час зустрічі Аль-Тані та саудівського короля Абдалли 22 липня у Джидді, зважаючи на те, що минула зустріч між двома лідерами країн кілька місяців тому в Ер-Ріяді була не дуже приязною. Того разу Аль-Тані розкритикували і воліли, аби він припинив фінансувати радикальних ісламістів в Сирії та підтримувати Братів-мусульман в Єгипті та деінде. З того часу вплив Катару в Сирії зменшився, поступившись впливу саудитів, хоча його політика стосовно Єгипту та підтримка там Братів-мусульман  майже не змінилися – ба навіть посилилися (Трохи раніше того ж місяця правоохоронні органи ОАЕ виявили групу катарських шпигунів, які намагалися відновити діяльність розпорошеного угруповання Аль-Іслях, пов’язаного із Братами-мусульманами).

За інформацією джерел, наближених до саудівського керівництва, зустріч Тані та Абдалли була далеко не сердечною. Кажуть, що Абдалла та його команда з питань національної безпеки повідомили катарському еміру, що існує загроза закриття кордонів між двома державами, а членство Катару у Раді співробітництва країн Затоки може бути призупинено якраз перед 35-м щорічним самітом країн-членів організації у Досі того ж року. Проте всі ці чутки згодом були спростовані у приватних розмовах із високопосадовцями. Ясно одне: вони обговорювали ситуацію в Газі, і позиція Саудівської Аравії залишається непохитною — Абдалла завжди наголошував на тому, що при будь-якій суперечці в Газі всі дороги ведуть в Каїр.

Мехран Кемрава, професор політології в Університеті Джорджтауну, влучно описав Катар словами «маленька країна, велика політика». Доха усвідомлює, що настала можливість для розширення свого впливу в регіоні шляхом позиціонування себе як чесного посередника. Але на відміну від Омана, чий стиль посередництва більш неупереджений та спокійний, Катар, як і сприймають його конкуренти, абсолютна протилежність, не кажучи вже про його миротворчі успіхи. Офіційні Ер-Ріяд та Абу-Дабі вважають, що втручання Катару у ситуації в Лівії, Єгипті та Сирії покликані забезпечити підтримку ісламістам, а не врегульовувати конфлікти. Хоча це не унікальне явище. Вже довгий час такі близькосхідні гравці як Саудівська Аравія та Іран роблять те саме. Таким чином, Катар не має дивуватися, коли його сприймають як конкурента у боротьбі за вплив у регіоні, а не в якості миротворця, що не має відношення до конфліктів.

ПЕРШОДЖЕРЕЛО


comments powered by HyperComments