Новий формат операції на Сході

thumb_11627_news_m

Початок агресії Росії проти України в лютому цього року стимулював державний апарат до зміцнення обороноздатності країни.

У зв’язку з цим керівництво держави обирало певний формат протидії агресору. Якщо у випадку з Кримом через абсолютний колапс державної системи в перехідний період ніякого опору не вийшло, то початок збройного протистояння на Сході ознаменувався широкомасштабною Антитерористичною операцією.

Читайте також: Хто захищає зараз Україну?

Багато хто і досі задається питанням, чому саме Антитерористична операція, а не військова.

Для відповіді на це питання потрібно згадати характер першої хвилі «русской весни» на Сході України. Ще 1 березня, коли вся увага була прикута до Криму у Харкові відбулися дуже сумні події. Як пізніше зізнається Турчином в інтерв’ю «Лєвому берегу», ситуація тоді була близькою до катастрофи. Натхненні успіхами в Криму російські спецслужби оперативно організовували антимайданний рух на Сході. Тоді ще реально була велика кількість антимайданних сил, колабораціоністи не були ще придушені, тому допомога у вигляді гастролерів з Росії (контроль за кордоном тоді фактично відсутнім був)  робила ці сили ще потужнішими.  Центром атаки в той день був Харків, де сепаратисти зайняли облраду.

Тоді росіяни сподівалися «взяти» Схід дуже просто, спровокувавши народний рух проти «хунти». Але їх надії не справдилися: цих сил виявилося замало, хоч і вони дуже непокоїли керівництво України. Та і зброї у них ще не було.

Читайте також: Аналітичні сценарії: чому РФ може вторгнутися на Україну

Саме з 1 на 2 березня була проведена перша антитерористична операція в Харкові. Кинути тоді ледь не єдині боєздатні загони «Альфи» звільнили від сепаратистів приміщення ради. З висоти часу можна сказати, що тоді була досягнута перша велика перемога, яка дозволила зупинити розповзання сепаратизму на Сході України. Харків пробували взяти і вдруге через тиждень, проте знову фінал був той самий. Хоч весна пройшла у Харкові дуже неспокійно, він вистояв перед атакою сепаратистів.

Тоді ж було захоплено перші адміністративні будівлі в Луганську та Донецьку (як бачимо, атакували обласні центри), які не звільнено і досі.

Формат антитерористичної операції був адекватною відповіддю на дії Росії. Удари здійснювалися тоді точково, по обласних центрах. Застосування армії для звільнення будівель тощо не мало сенсу – цим займається спецназ, якого тоді, як і тої ж армії, фактично не було.

Помітно, що керівництво держави в той час не сиділо на місці і готувалося до збройної відповіді російській агресії. Але зміцнення на перших порах стосувалося більше МВС, а не МОУ. МВС було досить лояльним старому режиму, тому його потрібно було дуже швидко оновлювати, тим паче, що, як було сказано вище, точкові дії, дії терористичного характеру більше спеціалізація саме органів внутрішніх справ, а не армії, армія не звільнює окремі будівлі, армія відвойовує великі території з масою противників.

Очевидно, українська влада очікувала саме сценарію провокування масового народного руху проти Києва і не прогадала.

Вже в середині березня було створено Національну гвардію – крок надзвичайно правильний, особливо, якщо зважити на масштаби майбутньої антитерористичної операції. Національна гвардія, хоч і підпорядковується МВС виконує скоріш військові, а не поліцейські функції. В умовах гібридної війни, де поєднані елементи війни традиційної і асиметричних терористичних (чи диверсійних) атак.

Другим правильним кроком було створення добровольчих загонів МВС («Азов», «Дніпро» та інші) та загонів територіальної оборони Збройних сил України («Айдар» та інші), які пізніше дуже добре проявлять себе під час антитерористичної операції.

В середині квітня починається нова хвиля російської атаки на Україну.

12 квітня новини вибухають від появи «зелених чоловічків» у Слов’янську. Це стало знаком для початку антитерористичної операції на Сході України.

Проте анонсована у Фейсбуці Авакова антитерористична операція у Слов’янську, на успіх якої всі так сподівалися, наступного дня провалилася. Харківський сценарій не пройшов: тепер протистояти довелося озброєним бандам терористів російського і донбаського походження. Тому силовики відмовилися вступати в Слов’янськ без прикриття бронетехнікою, спровокувавши безпідставні звинувачення у зраді.

Саме тоді зазвучали на весь голос думки, що формат операції на Сході обрано неправильно, проте їх в той час можна було піддати критиці. Дії російської сторони носили асиметричний характер, концентрація дій відбувалася у великих містах. Фронту, притаманного для традиційної війни, не було, були лиш так звані «зони контролю» — саме їх на своїх картах позначало РНБО.

Головною проблемою формату АТО є труднощі з передачею озброєння МВС (більшість озброєння належать ЗБУ), що носять суто бюрократичних характер (ці проблеми є і зараз).

Формат антитерористичної операції дозволяв ефективно боротися з відносно малими угрупуваннями ворога. Проте на початку операції сили АТО були ще малі і в стратегічний наступ вони змогли перейти аж в липні. Липень став місяцем успіхів для української сторони. В липні стало зрозуміло, що існуючих терористичних сил замало, щоб стримувати наступ українських загонів. Тому Росія все частіше почала запускати конвої своєї техніки через кордон з Україною. Спроба ввести війська у середині липня (епізод з Боїнгом) так і не здійснилася, проте в серпні ми отримали всі ознаки цього.

Після 24 серпня фактично почалося пряме зіткнення України і Росії, побічним свідченням цього стали відходи керівників сепаратистів (Болотов навіть сказав, що свою місію виконав). Станом на сьогоднішній день уже де-факто формується лінія фронту, що проходить на окраїнах колишніх меж зон контролю терористів.

Гелетей мав рацію, коли нещодавно заявив про програш Росією гібридної війни Україні, він виражається в тому, що Росія тепер переходить до прямих військових дій. Це, насправді, не так страшно, як здається.

Путін вже програв, бо сил терористів не вистачило, бо український народ згуртувався навколо боротьби за незалежність. Липневий наступ українців показав слабкість тилів терористів, тому Путін і ввів війська.

Зараз ми спостерігаємо стратегічний відступ українських сил. Після поразки під Іловайськом (яка стало можливою лише через вторгнення Росії) українська сторона перегруповує сили. Під Іловайськом не сталося трагедії: ми ще можемо протистояти агресору. Дуже добре, що обіцянка надати допомогу бійцям під Іловайськ не була виконана, інакше б усі все одно потрапили в пастку разом із технікою.

Зараз українці відступають із небезпечних ділянок уже фронту: був відступ з-під Луганська, де також міг статися «котел», скоріш за все буде здане Дебальцеве (велика небезпека оточення), під великою загрозою Тельманове.

Але і є добрі вісті: весь світ уже чудово розуміє, що це війна України з Росією, прекрасно це усвідомлюємо і ми (як ніхто усвідомлюємо!). А факт визнання війни – уже певний програш Путіна.

Зараз іде наступ на Маріуполь, але в місті відбуваються дуже цікаві позитивні процеси. Це буде перше місто, яка зустріне з боєм ворога: населення готується обороняти його, риє окопи, споруджують лінії захисту. Усі інші міста захоплювати з середини диверсанти та терористи.

З останніх заяв та рішень можновладців можна зрозуміти, що операція на Сході отримає новий формат (про це сказав Гелетей). Але навряд чи це буде формат військового стану. Щоб його ввели, російські війська мають зайти за межі Луганської та Донецької областей, а так вибори ніхто відміняти не збирається. Насправді вводити військовий стан особливої необхідності і нема: не раціонально це. Він означатиме водночас і зупинення багатьох економічних процесів, максимальну концентрацію влади та багато чого негативного, особливо негативного в умовах кризи.

Гелетей заявив і про початок формування партизанського руху, що зайвий раз свідчить про те, що все серйозно.

Читайте також: Партизанська війна в Україні: як боротися з ворогом у разі окупації?

По суті формат  антитерористичної операції  дозволяє нормальне функціонування суспільства на територіях, що не є зоною АТО. Військовий стан вплине на всю країну. Але він може стати реально необхідним тоді, коли військові дії перестануть носити локальний характер. Успіхи на Сході більше залежать від забезпечення амуніцією та боєприпасами, аніж від факти наявності/відсутності військового стану.

Але останні дні показали, що навіть за умов продовження АТО застосування збройних сил України має необмеженим його рамками. Імовірно, що можуть бути прийняті закони, які дозволять військовим брати повноцінну участь в операціях такого роду. Крім цього, передача озброєнь від МОУ в МВС має позбавитися бюрократичної тяганини.

Для зміни формату зараз час найкращий: ми перебудовуємося зважаючи на вторгнення російських військ, тому за одно можна і перебудовувати логіку операції. До цього небажання змінювати формат пояснювали тим фактом, що доведеться повністю міняти керівників операцією: керувати нею буде МОУ, а не МВС, отже, прийдуть інші люди, інші структури і навіть інші батальйони.

Зараз, коли сили перегруповуються, — найкращий час для цього, зміни не будуть катастрофічними, вони не затримають терміни проведення операції (зараз завдання у силовиків максимально просте – тримати оборону).

Скоріш за все, дуже-дуже скоро основний тягар за ведення війни на Сході візьме армія, проте без військового стану. Лінія фронту вже фактично є, противник тепер не маскується за георгіївськими стрічками, отже, армія має приступити до свого прямого обов’язку – обороняти країну.


comments powered by HyperComments

Ник Питер
2014-09-03 02:45:58
Романе, там у вас все идиоты или ты один такой? До сих пор никто не может обнаружить на Донбассе ни одного военнослужащего РФ, даже ЦРУ, откуда вы их берете? Впрочем, хочу поздравить автора: читал и думал, что это сводка германского командования из-под Сталинграда.
Roman Kyrychenko
2014-09-03 07:53:59
Изыди, нечисть!