Один день мого життя: Євромайдан, студентський страйк

4070_900

Вранці, прийшовши у Могилянку, я побачив папірці, які сповіщали, що студенти Могилянки оголошують страйк. Я піднявся на третій поверх четвертого корпусу НаУКМА, де на мене чекали пусті аудиторії. Не розуміючи в чому справа, я телефоную одногрупникам, які кличуть на перший плац. На першому плацу зібрався близько тисячний натовп могилянківців. Це були збори — Могилянківське Віче.

На першому плацу НаУКМА порадувала голова ректора, що стирчала з вікна третього корпусу, і на відміну від інших ректорів українських ВНЗ, він благословив нас на успішний страйк та ходу до Майдану. Цьому передувало віче, де майже одноголосно могилянківцями було прийнято рішення про те, що ми беремо участь у страйку і йдемо на Майдан, оголошуючи Всеукраїнський студентський страйк. Це було щось неймовірне. Свято євромайдану мав продовжити не просто могилянківський страйк, а Всеукраїнський студентський страйк.

4252_900 Це був не натовп. Це була організована хода, де в колоні по четверо усі йшли, вигукуючи гасла. Очі у всіх горіли. Відчуття, немов ти герой, від якого залежить майбутнє України, переповнювали тебе.

Порадували працівники офісів, які виглядали з вікна з щойно роздрукованими прапорами ЄС, махали нам руками і всіляко намагались підтримати наші скандування. Перехожі зупинялись, діставали свої телефони і знімали нас на відео. Десь близько трьох каналів з камерами та репортерами пройшли з нами увесь шлях.

4572_900 Героїчною ходою ми піднімались Андріїським узвозом, а вже на світлофорі до Софіївської площі ми чекали на зелене світло. Ми не порушили жодного правила дорожнього руху. Все було організовано! По групам усі перетинали проїжджу частину вулиці, лише у відповідному місці – на світлофорі, на зелене світло.

Дійшовши до бізнес-центру Леонардо, нас зустріли випускники Могилянки, які вибігли з офісів, щоб підтримати нас. Ми прийшли до пам’ятника Тарасу Шевченку. Нас чекала група людей з КНУ ім.. Шевченка і ми разом становили значну кількість осіб, яка репрезентувала українського студента. Варто згадати, що пліч-о-пліч з могилянківцями йшли також студенти зі Львова.

Особливо хочеться відзначити піарників та політтехнологів Кличка, які швиденько організували пресу (і це вже було не три камери, а десь сім-вісім), студентів розсунули по обидва боки і дали дорогу Кличку, який впевнено крокував до постаменту Шевченку. Не тут то було так легко отримати мікрофон. Усі були проти всіляких політиків та політичних сил. Але все ж авторитет боксера зіграв свою роль і він отримав мікрофон. Байдуже, що його майже не було чути, але преса встигла все зафільмувати. Та й з прес-конференцію не потрібно було заморочуватись: Кличко опісля свого виступу, на фоні величезної кількості студентів, позував перед камерами та штовхав свої промови-відповіді журналістам.

Приємно було, що коли хода рушила на Майдан, то міліція стала на наш бік і тимчасово перекрила рух на частині вулиці Володимирська. За це ми їм дуже вдячні – це значно полегшило наш рух. По дорозі нам зустрівся пам’ятник Леніну. Але ми не піддались жодній провокації, навпаки, йдучи біля нього, робили вигляд немов це людина посередня і нас він взагалі не цікавить.

Далі цікавіше! Крокуючи Хрещатиком, ми зустрічали приємні відгуки у свій бік. А прийшовши на Майдан, нас радо зустріли мітингувальники. Свято євроінтеграції продовжили вже більшим мітингом. Дякуємо Руслані, яка не просто стоїть, вона співає, вигукує гасла, тримає своїм авторитетом народ. Дякуємо тобі Руслано. Ми віримо, що твоя позитивна енергетика, яка принесла тобі перемогу на Євробаченні допоможе і нам.
Майдан не без добрих людей! Ми стояли холодні, голодні, але наші очі світились, посмішки блищали, а дух рвався до бою. Про добрих людей: до нас підійшла бабуся, витягла з торбинки в’язку бутербродів і сказала: «їжте, дітки, ви ж голодні; не цурайтесь старої бабусі», — це було приголомшливо, чесно, сльози бризнули з очей, сльози радості, приємно, що ми підтримуємо та піклуємось одне одного.

На останок хочеться написати. Не сиди вдома! Відчуй себе героєм. Їдь на Майдан, ставай разом з нами і лише пліч-о-пліч, турбуючись одне про одного, ми досягнемо своєї мети. Ми підпишемо Угоду про Асоціацію з ЄС. Ми станемо на крок ближче до Європи, адже «Україна – це Європа».

 


comments powered by HyperComments