Партизанська війна в Україні: як боротися з ворогом у разі окупації?

упа

Через небезпеку повноцінної війни з Росією досить актуальним є питання ведення проти неї партизанської боротьби.

Читайте також: Аналітичні сценарії: чому РФ може вторгнутися на Україну

Перше, що потрібно зазначити в цьому плані, так це те, що не варто ігнорувати це питання, аргументуючи це тим, що мов «ніякої війни не буде» чи «наша армія зупинить відразу ворога». Знати, буде війна чи ні, прості обивателі 99% ймовірності не можуть, тим більше, що часто цього не знають і у верхах. Тим більше, кожен зі свого дивана не може оцінити загальну міць нашої армії. Тому питання ведення партизанської війни треба піднімати у будь-якому випадку, насамперед для перестраховки. Не можна не згадати в цьому плані досвід Радянського Союзу у війні з Німеччиною, коли СРСР знехтував перед війною підготовкою партизанської боротьби, за що поплатився у перші роки конфлікту.

Друге, що просто необхідно всім розуміти, це те, що партизанська війна, попри її ореол народності, самоорганізованості, насправді, має цілеспрямовано організовуватися державними структурами, плануватися силовиками, інакше героїзм простих людей в тилу окупації має великі шанси перетворитися на цілковиту дурість і даремні втрати.

Читайте також: Хто захищає зараз Україну?

Отже, партизанська боротьба має готуватися у будь-якому випадку, тим паче, що дії нашого сусіда передбачити важко. От ви могли уявити рік тому, що буде зараз? Я – ні. Тому спрогнозувати, що буде через рік важко, краще просто перестрахуватися.

Партизанська війна – частина широкомасштабної боротьби з ворогом. До неї має готуватися усе населення, а не лише чоловіки (у разі повномасштабної війни більшість з них буде мобілізовано, тому ніша ведення партизанщини перекинеться на інші групи населення).

Перший крок до підготовки такої боротьби Україна почала здійснювати недавно – це організація військових навчань населення. Анонсовані Міністерством оборони курси військової підготовки мають навчити населення засобам елементарної боротьби з ворогом, які в свою чергу є основою того, що в майбутньому люди зможуть вести партизанську боротьбу (принаймні зі зброєю будуть знайомі). Як ці курси будуть організовані та чи зможуть вони охопити якомога більшу кількість людей – питання, відповіді на які ми отримаємо вже восени.

Другим кроком такої підготовки має бути організаційна підготовка ведення партизанської боротьби, яку можна поділити на кадрову та технічну. Суть кадрової підготовки боротьби в тому, що в кожному населеному пункті чи районі населеного пункту (в залежності від його величини) має бути відповідальний за організацію партизанської боротьби. Крім того, що ця людина повинна організувати для цього людей, вона повинна знати, де брати оснащення, зброю та інші ресурси для ведення боротьби. Саме забезпечення такими ресурсами є суттю технічної підготовки ведення партизанської боротьби. Держава має чітко спланувати таку боротьбу, організувавши при цьому забезпечення орієнтовних «центрів» партизанщини зброєю, засобами зв’язку  тощо. Більше того, було б дуже непогано підготувати в лісах щось на кшталт криївок, де б у разі агресії могли гуртуватися партизани. Простіше кажучи, у випадку нападу й окупації в кожному селі має бути людина, яка знає, в якому сараї заховані кулемети і в який ліс треба бігти, щоб організовувати боротьбу.

До організаційної підготовки можна віднести ще й елементарний інструктаж населення щодо того, що робити в разі нападу й окупації. Принаймні, це із запропонованого вище здійснити цілком реально, тим паче, що книги-інструкції для партизан можна знайти і в інтернеті, хоч і застарілі.

Приклад: Руководство по ведению партизанской войны (перевод)

В ідеалі інструктувати необхідно не лише для того, щоб розказати, як необхідно оборонятися, а і для того, щоб показати, що та як підривати (готувати диверсії), як готувати пастки, засідки, організовувати мережу боротьби тощо, бо, власне, це головні задачі партизан у війні.

Держава має координувати дії з партизанами та підтримувати їх матеріально – вже у час самої війни.

Але дуже далеко не факт, що хоч щось із вище запропонованого буде реалізовано на практиці. Партизанська боротьба буде і без цього, але вона не буде такою ефективною і організованою, якою б могла бути. Через це будуть зайві втрати, погана координація дій або взагалі її відсутність. Через відсутність відповідальних за організацію партизанський рух виникне не скоро. Але він буде.

За статистикою після року окупації 3% населення активно співпрацюватимуть з окупантами, 7% будуть робити це пасивно, у той час, як 70% будуть у пасивному опорі окупанту, а 20% стануть партизанами, братимуть участь у русі Опору. І ось, якщо ви будете відноситись до тих 20%, то за відсутності державної стратегії щодо організації партизанської боротьби перед вами логічно постануть питання: де взяти зброю та засоби захисту? Де робити укриття? І найскладніше питання – де брати боєприпаси? Далеко не в кожного є та ж рушниця і пара десятків набоїв для неї.

Просто мрією у цьому випадку для вас став би закинутий чи замаскований склад, на якому було б все необхідне. Інакше треба брати все в окупанта – відбирати в нього і тікати.

Про засоби захисту в такому випадку можна і не мріяти, тим паче, що у нас тих самих бронежилетів не вистачає для бійців АТО.

Найпростіше – з укриттям: тут рідні стіни допоможуть. Думаю, лопату і сокиру дістати в умовах війни простіше, ніж кулемет. А з їх допомогою можна зробити (вирити) практично будь-яке укриття: від тієї ж УПАшної криївки до в’єтконгівських підземних міст.

Що ми можемо робити вже зараз?

Вчитись. Для боротьби з ворогом наша підготовка не має обмежуватись лише шкільною стрільбою з Калашникова. Знайомство зі  зброєю дуже важливе, без нього – ніяк. Крім цього, має бути теоретична підготовка партизанської боротьби: якщо нас щодо неї не інструктують, то ми самі маємо читати інструкції.

Готуватись матеріально. Купити зброю – дуже гарно, купити набої для неї – ще краще. Щодо засобів захисту, то також було б непогано, але зараз вони куди актуальніші на фронті війни, тому з ними спішити не варто. Можна оглянути навколишню територію, щоб приблизно знати гарні місця для схову, це просто, але може дуже допомогти.

Післяслово

У будь-якому випадку краще, щоб «партизанку» заздалегідь організовувала держава: так буде ефективніше (краще забезпечення, навченість, координація, організованість) та безпечніше (самоорганізація «партизанки» небезпечна тим, що вона може перерости в «отаманщину», де місцеві «князьки» матимуть на руках надто багато зброї та ресурсів).

До партизанської боротьби має бути готовим кожен: ми не знаємо, що може бути завтра.


comments powered by HyperComments

Лена Уткина
2014-08-19 20:55:10
оптимистичненько.блин(
руслан
2014-08-19 21:11:08
Все добре ,але не погоджуюсь, що "краще, щоб «партизанку» заздалегідь організовувала держава" ...з нашими продажними чиновниками та військовими щурами, здадуть всіх партизанів та їхні криївка і т.д....НІякої держави ,списків ,відповідальних ... все у закрито, зарито ,щоб ніхто не знав..лише добре перевірені люди.!
Роман Кириченко
Роман Кириченко
2014-08-19 21:13:54
Ну, в цьому плані головне, щоб заздалегідь - продумано, виважено, організовано. Не так важливо, хто б це організував, просто у держави найбільше ресурсів для цього, як не крути.
Анатолій Чипенко
2014-09-21 22:19:50
Ідея досить слушна. Пропоную в Диканьських лісах створити партизанський загін "Панька Рудого" (лобровольцем в АТО не взяли за віком, а сюди - проходжу). "Панько Рудий".