Передвиборчі опитування: чому не варто дорікати соціологу

опитування

Після цих парламентських виборів особливо багато було претензій до соціологів: результати їх передвиборчих опитувань явно не збігалися із результатами волевиявлення. Та що там: навіть результати екзит-полів були доволі неточними. Невже так сильно впала якість опитувань? Адже раніше їх дані були більш точнішими. Чи для цього є інші причини?

 

 

 

 

Журналіст – головний ворог соціолога

Передвиборну соціологію люблять критикувати в ЗМІ. Говорити про «брехливі» рейтинги — дуже популярне заняття партій-аутсайдерів незадовго до виборів. Частково вони мають рацію: іноді відсотки в рейтингах доуповуються, іноді взагалі зявляються рейтинги нікому невідомих соціологічних компаній з дуже сумнівними результатами опитувань.

Здається, що майже всі рейтинги якісь куплені, бо часто різниця в результатах опитувань дуже велика. Але звинуватити опитування в купленості – найпростіший шлях отримання відповіді на питання чому так відбувається.

Відмінності в рейтингах можуть пояснюватися суто технічно. Наприклад, загальновідомим є той факт, що кожне дослідження має свою похибку (зазвичай, це десь 3%), в межах якої знаходиться реальний рейтинг тієї чи іншої політичної сили. Отже, дуже сумнівно говорити про подолання політичною силою прохідного барєру, коли в неї рейтинг, скажімо, 5,6%. Він знаходиться в межах похибки і запросто насправді може складати 4,5%.

Але похибка – це ще дрібниці. Різною буває і вибірка. Зазвичай, соціологи проводять дослідження, репрезентативні всій країні, але не завжди. Інколи опитування може обмежуватись лише жителями міст. От якщо були опитані лише міщани, то і результати можуть відповідати лише дійсному розкладу симпатій саме серед міщан, але не всіх громадян України. У такому випадку дуже непрофесійно заявляти, що ці результати відповідають громадські думці українського суспільства, інакше виходить, що селяни не належать до нього.

Навіть врахувавши ці речі, можна допуститися суттєвих неточностей в трактуванні результатів. Просто так склалося, що трактуванням результатів опитувань в Україні займаються не соціологи, а журналісти. Останні в своїх діях керуються не інтересом точності опублікованих даних, а інтересом їх сенсаційності. І, на жаль, дуже часто при цьому спотворюють реальну картинку, яку дають нам соціологічні опитування.

Соціологічне опитування не може реально в точності спрогнозувати результати волевиявлення.  В залежності від умов ці результати можуть бути більш чи менш наближеними до дійсності. Як правило, в часи невизначеності, як зараз, це робити складніше. Але журналісти просто полюють за цими результатами, при цьому їх подають ледь не як істинну картину на сьогоднішній день (дуже часто бачимо таку словесну конструкцію «якби вибори відбувалися цієї неділі, то результати були б такими…»). Але опитування проводиться зазвичай на пару тижнів раніше, ніж його результати публікуються, це раз. Формат опитування передбачає відповідь «ще не визначився», чого не скажеш про голосування на самих виборах, це два.

Наявність варіанту «ще не визначився» стала ледь не головною причиною того, що результати передвиборчих опитувань дуже розходилися з самим голосуванням. В усіх передвиборчих опитуваннях доля тих, хто не визначився з вибором складала близько третини усіх виборців,а якщо відкинути тих, хто не збирався голосувати, то і взагалі ледь не більше половини. Отже, результати опитувань фактично відображали думку лише  половини виборців.

Але журналісти плювати хотіли на ці речі. Після публікації одного з опитувань  одне з видань навіть заявило, що до парламенту проходить лиш Блок Порошенка, при цьому «забувши», що ще 2/3 опитаних або не прийдуть, або ще не визначился з вибором.

Інколи, щоб бути акуратнішими у своїх заявах, видання подавали «модель» виборів – відсотки, отримані партіями, відкинувши тих, хто не визначився і тих, хто не прийде. Але такий шлях – тільки самообман. Чому? Продемонструю на прикладі.

От уявімо собі вибори сільського голови. За даними соціологічного опитування за два тижні до виборів за кандидата Іванова планують голосувати 20% виборців, а за Петрова – 25%, при цьому 30% виборців не планує голосувати, а 25% ще не визначилися з вибором.

Моделювання виборів з відкиданням голосів тих, хто не визначився і тих, хто не піде, нам дасть наступні результати:

Іванов – 45%

Петров – 55%

Але через два тижні на виборах із результатом 58% перемагає «аутсайдер» Іванов. Як так?

А все дуже просто. Моделювання виборів передбачає, що голоси тих, хто не визначився розподіляться рівномірно між кандидатами, проте в реальності все не так. Серед тих, хто не визначився,  за Іванова могли віддати голоси 83%. Опитування не могло передбачити цього. Воно не передбачає (спеціально чи ні), за кого з більшою ймовірністю проголосують «невизначені». Ось так само перед цими виборами не могли цього передбачити наші соціологи. Вони не знали точно, за кого підуть ці голоси, могли лише прогнозувати.

Але журналісти як хотіли маніпулювали цими явно неповними даними. Сильно критикувати їх за це не варто, бо це, по суті, їх робота. Результати соцопитувань публікуються тільки тоді, коли це комусь треба (зазвичай їх роблять для внутрішнього використання). А треба, коли динаміка партії замовика позитивна і це може вплинути на позитивний вибір громадян на користь цієї сили. Це вже суто політтехнологічне використання рейтингів. Про це піде мова далі.

Заборонити не можна залишити

Результати опитувань дуже сильно впливають на громадську думку в Україні, особливо якщо говорити про вибори. І цей вплив не обмежується схильністю голосувати за фаворитів перегонів (на цих виборах вона також проявилася, особливо це видно з результатів Свободи та Громадянської позиції, які незадовго до виборів стали «непрохідними»). На прикладі Блоку Порошенка ми побачили і зворотній ефект, коли за фаворита якраз багато  хто не проголосував.

Цей рік ми побачили як мінімум два яскравих приклади активного використання рейтингів у кампанії. Весною навколо них будував свою кампанію Порошенко, просуваючи гасло виборів в один тур. А восени цим зайнявся Народний фронт, який, щоправда, використовував рейтинг не партії, а свого лідера Арсенія Яценюка, якого начебто так хочуть бачити премєром українці. І обидва рази ці технології стали запорукою успіху. Цих прикладів, думаю, достатньо для того, щоб ви зрозуміли, наскільки важливу роль грають різноманітні рейтинги в політичних технологіях.

Але реакція на рейтинги буває дуже різною. Зазвичай рейтинги грають на руку «лідерам», але, як я вже зазначив, не завжди. Доволі комфортний рейтинг Блоку Порошенка призвів до того, що його електорат не мобілізувався заради його проходу в парламент (у цьому з таким рейтингом не було сенсу), натомість велика частина електорату перейшла до Народного фронту, який за питуваннями лише пролазив у парламент з 6-9%.

Інколи, коли голосування носить долю певного антагоністичного протистояння, рейтинг може сприяти мобілізації електорату «аутсайдера». Ясравий приклад – цьогорічний референдум за незалежність Шотландії.

Одного єдиного опитування було достатньо, аби електризувати шотландське суспільство: британський інститут досліджень громадської думки ЮГов повідомив 5 вересня 2014 року, що Шотландія на референдумі через два тижні переважно  проголосує за незалежність: 47% опитаних вказали на це, бажаючи проголосувати «за», лише 45 відсотків були «проти». За весь 2014 рік це було перше опитування, яке виявило таку більшість – і це за 13 днів до голосування. На підставі цього опитування  Великобританія постала перед розпадом. Але насамкінець 85% шотландців віддали свої голоси, з них 44.7% проголосували за незалежність, 55.3% проти цього.

Ми не знаємо, що б сталося без цього опитування. Можливо, багато серед тих, хто не визначився, у світлі тепер очевидної прийдешньої незалежності подумав, що незалежність була б не такою гарною ідеєю і врешті-решті проголосували «проти». Можливо, переконані уніоністи після опитування підвищили свою участь заради перебуття Шотландії в Об`єднаному королівстві. І, можливо, ще зовсім інші процеси пішли в хід після опитування.

У будь-якому випадку ясно, що (опубліковані) опитування, як це, є більше, ніж голе «вимірювання стану води». Вони самостійно можуть впливати на події. І реально вплинули на нього.

Цілком ймовірний вплив рейтингів на екзит-поли. Всі вони дружно засвідчили перемогу Блоку Порошенка, проте реально виграв Народний фронт. Як так? У мене є щодо цього доволі цікава теорія. Зі свого досвіду роботи інтервюером можу сказати, що багато інтервюерів схильні підробляти зібрані дані. Хоч за роботу на екзит-полах платять гарно (150-600 гривень за день в залежності від місця), інтервю`ери часто ліняться опитувати всіх людей, скільки їм задано опитати і підробляють дані. Але підробляють вони доволі специфічно. Навряд чи хтось став домальовувати голоси за ту ж Ліберальну партію чи Конгрес українських націоналістів — ясна річ, голоси домальовуються «фаворитам», а фаворити як визначаються інтерв`юером? Правильно, за тими ж самим передвиборними опитуваннями, де з суттєвим відривом лідирував Блок Порошенка. От і голоси, якщо і домальовувалися нечесними працівниками, то саме за Блок Порошенка.

Реально соціологічні опитування перетворюються перед виборами на політичну технологію і дуже часто не по своїй волі. Вихід з цієї ситуації є – просто заборонити публікацію політичних рейтингів під час передвиборчої кампанії, але чи вплине це позитивно на гонку? Чи не стане це підставою для ще більших маніпуляцій під час гонки? Очевидної відповіді на ці питання поки нема.


comments powered by HyperComments

Эльвира Андрущенко
2015-07-14 16:12:25
Соціологу дорікають тільки тітушки ВІтасі Кличка! Бо вони йому відкривають очі та вказують на прогалини в його ЧОРНІЙ роботі!