«Президент знову хоче туди…»

Ілія Куса - 21.10.2013
3014_original

«- Я пішов з роботи, як ти і просила.
— Я не просила тебе йти з роботи.
— Просила! Я добре запам’ятав твої слова:
«Ти маєш піти з роботи і стати винахідником, або ти спалиш будинок.»
— Це на мене зовсім не схоже, але в будь-якому разі ти зможеш повернутись.
— Ги-ги-ги! Знала б ти, ЯК я пішов»
«Сімпсони»

Ніхто не любить ходити до стоматолога. Чому – запитання риторичне, проте, якщо спробувати знайти відповідь, на думку в першу чергу спадає наступне: холодний піт, вирячені від страху очі та різкий пронизливий біль, який ще довго буде про себе нагадувати. З цієї точки зору можна виявити багато спільного між переглядом «Штурму Білого Дому» та сеансом в стоматологічному кабінеті. Чи знали про ці наслідки, задовго до походу в кінотеатр? Так! Чи шкодуємо ми про скоєне? Так! Але навіть наша хвора уява не могла передбачити, ту двогодину вакханалію, свідками якої ми стали.

Насамперед, треба сказати пару слів про тематику та жанр обраного нами фільму. Америці, яка бере участь в десятках воєнних конфліктів, конче потрібно пояснити, що це не загарбницькі війни, а «боротьба за демократію».  Для цього щороку шквал ура-патріотичних фільмів затоплює кінотеатри. Фільми різняться бюджетами, кастингами, режисерами та сценаристами, але їх об’єднує одна «велика ідея»: «Держава в облозі але yes, we can».  Америка, батьківщина свобод, несе вогонь демократії у відсталі варварські країни з великими покладами нафти. Терористи скрізь.Схема нехитра, але вона працює. Особливо американцям сподобалось істерити за допомогою кіно про «глобальні загрози людству» (читай – Сполученим Штатам), які можуть відбити тільки вони самі. Так, остання тенденція свідчить що, їх параноя  поступово переміщується безпосередньо до них додому. Тепер замість вбивств «доблесних» американських солдатів підступними арабами десь в Іраку, чи ядерної загрози з боку «communist Russіа», на обов’язкових двохгодинках ненависті демонструють захоплення Білого Дому. При цьому заради закріплення терапевтичного ефекту в прокат майже одночасно виходять два майже однакових фільма про це.  Буквально через 2 місяця після «Падіння Олімпу», Ролланд Еммеріх випускає подібний йому «Штурм Білого Дому».

У нас уже була епілепсія від «Дня Незалежності», страх перед настільними календариками від «2012» і глибока відраза до своїх далеких пращурів через «10 000 років до н.е.». Що ж цього разу підготував «маестро»?

Нас, наприклад, дуже цікавило хто цього разу посміє замахнутися на «найбільш вільну країну у світі»?  Поставивши на «арабський світ» та «bad Russians», ми обидва програли. Ворогами народу виявився сам народ. Правильно: якщо вже й руйнувати головний символ країни, то хай це будуть наші хлопці.

Отже, зав’язка проста: группа небезпечних екстремістів, ображених на країну, захоплює резиденцію президента. І керує ними… хто б ви думали? Правильно:70-літній начальник Секретної Служби президента США. У нього рак мозку і за тиждень він має піти на пенсію, але спершу йому треба повбивати всіх своїх колег, організувати вибух у Білому Домі, запустити пару ядерних ракет по Ірану та застрелити президента США. Звісно, тільки так можна виконати свій громадянський обов’язок, 40 років служби не рахуються. Будьмо чесні: подібна поведінка спершу видається маразматичною і по мірі розвитку подій, ми лише переконуємося в цьому. Хоча віддамо належне творцям фільму, вони і не намагаються це приховати, а прямо кажуть вустами одного з головних героїв, що «у нього пухлина в голові завбільшки з м’яч для гольфу». Від себе додамо, що це скоріше за все діагноз сценариста, у якого ця пухлина вже завбільшки з баскетбольний м’яч. Тільки глибоко нещасна та безнадійно хвора людина, сидячи в закритому приміщенні без світла, могла написати сценарій, в якому приводом до захоплення Білого Дому буде вивід ВСІХ військ США з Близького Сходу. Треба сказати, що на подібних відірваних від реальності логічних покручах тримається весь фільм. Єдине запитання, яке ми хотіли поставити режисеру: «What the fuck is this?»

«Штурм Білого Дому» по суті є класичним баді-муві. Знову двоє крутих хлопців, знову неприязнь, якій судилося перерости в міцну дружбу, знову один із них чорний. Правда цей чорний не абихто, а сам президент Америки. Нам було дуже соромно за Джеймі Фокса в цьому фільмі. В порівнянні з жорстоким та неперевершеним Тарантіно, зйомки у Емеріха, є гігантським стрибком назад. Сумнівно, що клон Барака Обами є достойною роллю для цього актора. Бо це не людина, а робот з великим тумблером на спині, для переключання функцій: Президент говорить про зміни; Президент нічого не міняє; Президент стріляє з гранатомета; Президенту весело; Президенту сумно; і коронне «Президенту хочеться туди». Побачивши на екрані Джеймі Фокса у ролі президента США, мимоволі хотілося вигукнути: «Джанго таки втік з Кенділенду».

Щодо середньостатистичного Джона, який іде на супостатів з вірою в серці та американською конституцією у руках, то це бувший морпіх Кайл, якому важко пристосуватися до нормального життя. Він тупий, як канарка, дочка його ненавидить і, що особливо паскудно, грає його стриптизер Ченнінг Татум. В одному зі своїх інтерв’ю Р. Еммеріх сказав: «я не люблю комікси, тому в мене головний герой – звичайний хлопець». Так, це був не комікс, а «звичайний хлопець», який сам, буквально голими руками, перебив всю групу терористів та ще й викрив змову проти президента. Ми раді, що це був не комікс. Хоч до такого Еммеріх ще не опустився. Емоційну гаму цього актора могло б відтворити навіть дерево. Співпереживати йому неможливо абсолютно.

А от морпіхова дочка, на відміну від батька емоції викликає і доволі сильні. Просунута 13-ти річна школярка, яке веде свій відеоблог, прокидається під звуки гімну і розбирається в нюансах геополітики краще за Збігнєва Бжезинського. Правильно, ненавидіти її починаєш на першій же хвилині фільму і лякає тільки одне: попереду ще 2 години. Дурна, розбещена, егоїстична «фея», її любов до президента носить нездоровий характер і затьмарює все на світі. Її абсолютно не обходить, що батько ризикуючи життям, намагається її, сволоту невдячну, врятувати. Справді, який к бісу батько, якщо у президента бо-бо. Зайве згадувати, що коли терористи нарешті пообіцяли цю ходячу енциклопедію пристрелити, ми стисли кулаки в очікуванні чуда, шепочучи коротке і просте: «KILL!!!». Ми вірили в них. На жаль вони не змогли, у них пухлина.

Останній, і напевне найважчий для оцінки аспект фільму – це його технічна сторона. Тут дуже швидко запаморочення змінюється нападом епілепсії, за якою слідує клінічна смерть. Багато запитань викликає процес захоплення Білого Дому. Не зрозуміло, як терористи туди взагалі потрапили?  Те що начальник секретної служби —  їх спільник, нічого не пояснює адже по фільму він діє один, без жодної підтримки з боку своїх підлеглих. Пропустити все це стовпище соціопатів та колишніх військових-маньяків в Білий Дім самотужки,  в принципі,  неможливо.  Далі більше, за 5 хвилин екранного часу група прибиральників-терористів перестріляла абсолютно всіх охоронців в приміщенні у «Hitman style». Блискавичність та філігранна точність їх дій вражає ще більше, коли врахувати, що буквально через дві хвилини жоден з них не зможе вбити стриптизера, навіть стріляючи в нього впритул. Постійні падіння з висоти третього поверху, пробивання собою вікон та здатність витримувати найпотужніші вибухи – все нагадує нам, що це не комікс.

Персонажі по обидва боки барикад безнадійно туплять, демонструючи цілковиту недієздатність. Рекордсменами в цьому плані виступають усі державні спецслужби разом узяті. Не будемо ятрити свіжі рани, відтворюючи кожен їх «фейл», відзначимо тільки те, що про всі події в Білому Домі Пентагон дізнається із національних новин. В тому ж інтерв’ю режисер справедливо зауважив: «Це кіно. Ми можемо робити тут таке, що й ніякій секретній службі не присниться». Ймовірно, цим він намагався виправдати те, що в фільмі всі правоохоронні органи та армія представлені як «стадо обдовбаних обізян».

Особливо цікавим для нас був фінал, де всі елементи, котрі дратували по окремості, об’єдналися і виступили єдиним фронтом проти нашої психіки. Отже, новоспечений президент віддає наказ нанести ядерний удар по Білому Дому, літаки прибудуть на місце за десять хвилин. Тим часом терористи схопили президента і стриптизерову дочку. Їм потрібно відкрити ядерну скриньку, щоб розпочати 3 світову війну і тому вони погрожують застрелити дівчинку. Президент чомусь повністю втратив здатність аналізувати ситуацію і він ладен повбивати мільйони «брудних іранців», аніж одну американську дівчинку. Це ж не гуманно, особливо для Нобелівського лауреата! Щойно нам показували у найяскравіших кольорах, як терористи знищували весь персонал Білого Дому, в тому числі й цивільних. Але вбивати дітей – це занадто! Залишається тільки низько вклонитися американському «гуманізмові» та програмі захисту дітей.

Та навіть коли хворий на рак терорист вже тримає пальця біля великої червоної кнопки (для дебілів роблено) на ядерній валізі і, начебто, нічого не може його зупинити, трапляється дещо дивовижне. Він застигає рівно настільки, щоб стриптизер встиг його вбити у особливо жорстокий спосіб. Про що він думав?! Припускаємо наступне: «Мені залишилося тільки натиснути кнопку, і мій великий план здійсниться. Хм, я щось чую… щось дуже схоже на броньований президентський кадилак, який за секунду вріжеться у скло, проїде кімнатою та придавить мене до стіни, де мене потім розстріляють впритул зі станкового кулемета. Напевне зачекаю». Все. ФІНАЛ.

ВЕРДИКТ: «Штурм Білого Дому» явно, загубився в часі. Знятий, як передвиборчий ролик Барака Обами у стилі «я з народом», він умудрився вийти майже через рік після президентських виборів. А Голівуд вкотре підкинув реальним терористам свіжих ідей до інструкцій: «Як захопити Білий Дім». Проте мусимо їх розчарувати. У світі Роланда Еммеріха Білий Дім охороняється, мало того, що гірше, ніж будь-який лоток з морозивом на Троєщині, так ще й охороняється він ватагою тупоголових урюків. Фільм не вартий ні вашої уваги, ні ваших грошей, ні нервів. Ним тільки Гітлера в пеклі катувати.


comments powered by HyperComments

Мітки: ,