Раннє самогубство: екзистенційна криза чи пізній пубертат?

самогубство

«Знайди те, що ти любиш, та дозволь цьому вбити тебе» — Чарльз Буковскі.

Вирішивши написати щось про ранню екзистенційну кризу, я певний час думала, з чого саме варто почати. Нажаль, найвдалішою мені здалася ідея почати із сухої статистики.

Всесвітня організації охорони здоров’я оприлюднила дані, згідно з якими самогубство серед населення віком від 15 до 44 років є однією з трьох головних причин смертності. Щороку у світі близько мільйона (!) людей покінчують життя самогубством. Тобто одна людина кожні 40 секунд.

Якщо розглядати ситуацію у нашій державі то вона теж є невтішною. Кількість самогубств в Україні з 1991 року зросла втричі, а молодь є основною групою ризику.

Для того, щоб зрозуміти, як саме наша стаття пов’язана із рівнем самогубств, треба розглянути головні причини, які штовхають молодих українців у петлі.

Як не дивно, такий фактор як соціальні негаразди, відсутність житла чи роботи або наявність боргів не є вирішальним у віковій групі 17-25 років. Натомість тут домінують нещасне чи нерозділене кохання, зрада, самотність, відчуженість, котрі згодом призводять до втрати сенсу життя.

Українське суспільство здавна базувалося на традиціях, які плекали любов до труда та фізичної праці; у нас завжди цінилися веселість та життєрадісність.

Це породило негативну тенденцію відкидання внутрішніх пошуків людини як непотрібних роздумів, що не є нормальними та загальноприйнятими. Вважалося, що люди з глибоким особистісним конфліктом самі його ж і вигадали через відсутність гідного заняття.

Коли  близькі виявляють, скажімо прямо, обмежене ставлення до внутрішньої проблеми молодої людини, вона більше не докучає оточуючих особистими негараздами, проте відчуває себе покинутою у цьому світі.

Якщо з роками не міняється нічого, окрім віку нашого вчорашнього підлітка, то його проблеми скупчуються, утворюючи з себе стіну, яка все більше відділяє людину від оточуючих та, зрештою, штовхає її у прірву.

Самогубство є крайньою формою відходу від самотності. Іншими варіантами є паління, алкоголізм, наркоманія тощо. І тут українські традиції не витримують жодної критики, бо у цій країні відсутнє розуміння того, що за особистість з антисоціальною поведінкою несуть відповідальність ті, хто її до цієї антисоціальної поведінки довів. Довів своїми зверхністю, нерозумінням та відчуженістю. Не знайшовши підтримки у близьких, людина починає шукати її деінде.

Отже, описаний вище сценарій пов’язаний з неправильним ставленням до людини, яка переживає перехідний вік (пубертат). Між іншим, за оцінками психологів він тягнеться до 21 року.

Трохи інший випадок з екзистенційною кризою.

Цей термін взагалі більшість трактує невірно, приписуючи його до кожного негаразду, що відбувається у житті: «Мене відраховано з університету. Тепер у мене екзистенційна криза».

Задля справедливості варто зазначити, що самотність та непорозуміння здатен відчути кожен. А от реальна екзистенційна криза загрожує лише когорті освіченої молоді.

То що ж воно таке?

Криза буття, як її ще називають, характеризує такий стан, коли людина заперечує будь-яку ціль життя, бо та не витримує жодної логічної критики.

Це особливо небезпечно у молодому віці, бо ідея про роботу ототожнюється з ярмом та рутиною. А перспектива створити сім’ю не сприймається серйозно через усвідомлення того, що у світі вже існувало – і існуватиме – безліч людей, серед яких ти – крапля в морі.

Саме картина власної незначущості та нікчемності у всесвітніх масштабах штовхає людину до повної апатії стосовно життя, яка зрештою може штовхнути на самогубство.

Особистість, вражена кризою буття, на будь-які заклики повернути все до звичного ходу речей лишень питає «Навіщо?».

Вона розуміє, що може робити практично все, що завгодно, але не розуміє, для чого їй взагалі щось робити, якщо життя циклічне та беззмістовне.

Додайте до цього широко поширене невірне трактування ідей Сартра та Камю, які чомусь сприймаються як гімн беззмістовності та самотності людського життя.

Що мені робити?

Ця стаття не пропонує відповідей на питання про сенс буття. Я не беру на себе відповідальності роздавати поради, але схоже на те, що лише сама людина здатна наповнити сенсом своє власне життя, бо все залежить лише від її вибору.

P.S. Певно, відповідь на головне питання статті схована в її епіграфі.


comments powered by HyperComments