«Республіканське» розчленування України, версія 1.0

f2-03_0

Гібридна війна Росії проти України 2014 року багато в чому полягає у специфічній участі в цьому так званих «народних республік».  Метою існування яких є показати те, що війна, яка відбувається на території України насправді є громадянською, і Росія не має до неї жодного стосунку, майже не має. Звісно, це в певній мірі обмежує можливості Росії у цій війні (треба все хоч трохи маскувати), проте і дає їй дипломатичні переваги (вона формально не є стороною конфлікту), що проте не уберігає її від санкцій.

Карта радянських республік 1918 року

Карта радянських республік 1918 року (клацніть, щоб збільшити)

«Республіканська» стратегія завоювання України не нова, вона вже була апробована попередником Російської федерації – Радянським Союзом, чи тоді ще просто Радянською Росією. Якщо зараз кожен росіянин вірить у сили Донецької, Луганської республік і мріє про появу Харківської, Запорізької, Одеської та інших республік на території, то в 1918 році такі фанатики б дуже раділи – на території України реально існувало 3 республіки: Донецько-Криворізька, Одеська та Таврида і охоплювали вони всю територію так званої Новоросії. От яка б була вакханалія від такого у підписників пабліку «Антимайдан»!

Проте ці державні утворення мають свою, відмінну від сьогоднішніх «наступників», історію і, треба визнати, вони розвивалися успішніше. Але про все по черзі.

Витоки республік

Південний Схід України перетворився у час модернізації Російської імперії на великий промисловий центр. Донецько-Криворізький басейн, який тоді належав до складу трьох губерній, став металургійним центром імперії. До сталінської індустріалізації тут видобувалося найбільше вугілля, плюс до того не кульгало в цих степових районах і сільське господарство. Тут же формувалася і своя олігархія: великі підприємці, найчастіше іноземці. Їм були байдужі національні питання, проте вони мали свої економічні інтереси і об`єднання цих територій в єдину одиницю задовольнило б їх також, дарма, що під комуністичним керівництвом їм від цього вигоди – ніякої.

Донбас був промисловим центром Російської імперії

Донбас був промисловим центром Російської імперії

Але була й інша, неекономічна передумова утворення таких республік (власне, якісь економічні були лише у ДКРР). Справа в тому, що ідеї нації, єдиного народу в той час, принаймні на території України, серед мас як такої не було. Так, були еліти, як говорили/писали/досліджували про український етнос, націю, були до певної міри авантюристи, які засновували українські спілки, гуртки, навіть партії, проте усвідомлення своєї національної ідентичності серед мас до Першої світової війни не спостерігалося, насамперед це стосувалося «немобільних» мас, які все життя проводили на теренах свого села, не їздячи далі найближчого міста. Коли в ті часи людину запитували хто вона є, то найчастіше люди себе ідентифікували за приналежністю до того чи іншого краю, тоді домінувала така собі територіальна ідентичність. «Хто ти? – Полтавчанин» — ось так себе ідентифікували селяни Полтавщини, хоч і говорили вони українською, мали українську культуру, вони себе не асоціювали з українським етносом.

Але все, як не дивно, змінить війна. Селяни стануть мобільною масою (багато їх мобілізують на фронт), а в окопах війни вони побачать поруч таких же самих «полтавчан», «киян», «подолян» і т.п., які нічим не будуть різнитися один від одного. Це буде час, коли українська ідея спускатиметься в низи, а українська нація стане модерною.

Проте така територіальна ідентичність швидко не зникне. Кордони України в 1917 році ще не були чітко окреслені (це зараз ми з молодших класів школи знаємо, де Україна, а де – ні), тому сторони громадянської війни, яка от-от спалахне, намагатимуться максимально використовувати для себе територіальні розбіжності. А любителі ідеологічних доктрин також не проти будуть погратися «в республіку». Не говорячи про селян, які бунтували проти будь-якої влади.

Насправді, в 1917 році ще не було розуміння народу, нації, яке є зараз. Тоді різні ідеологічні доктрини билися кожен за своє розуміння державного будівництва: національного, територіального, інтернаціонального чи взагалі бездержавного. А перемогу здобула якась еклектика у вигляді Радянського Союзу.

Так чи інакше, коли окремі історики говорять про рівний статус УНР, ЗУНР та ДКРР, аргументуючи це тим, що в усіх був і уряд і територія, то вони забувають, що таких «республік» у часи громадянської війни було море: від Гуцульської до Баштанської, від Холодноярської до Гуляйпільської. Усі ці республіки були, проте ми ж не говоримо про існування окремої холодноярської нації чи донкривбаської національності? Можливо, вони могли б сформуватися, проте ж цього чомусь не сталося, тому вони однозначно стоять нижче за УНР чи навіть ту ж саму Радянську УНР. Що найдивніше, ідеологи донбаської національності чомусь у першу чергу відносять її до гілки російської народності. Проте це «чомусь» риторичне.

Але три радянських утворення варті уваги хоча б через свої розміри та схожість із їх сьогоднішніми наступниками.

Донецько-Криворізька радянська республіка

Артем - лідер ДКРР

Артем — лідер ДКРР

Ім’я засновника Донецько-Криворізької республіки я знав ще з дитинства. Знав, бо мені вже тоді дуже сильно кидалося в очі і різало вуха такі назви, як Артемівськ (яких аж 2!) та назва однієї із центральних вулиць Донецька – вулиця Артема. Що за Артем такий і чим він послужив Донбасу? – думав я тоді. Це вже пізніше я дізнаюся, що це перший і останній очільник Донецько-Криворізької республіки. Досить дивно, що уродженець Курщини запалився Донкривбаським патріотизмом, але це облишимо – всяке буває.

Революція 1917 року в Україні проходила під знаком державного будівництва. Центральна рада дуже обережно його провадила не прагнучи конфліктувати із Тимчасовим урядом. Проте їй не завадило це 10 червня проголосити автономію УНР. Тимчасовий уряд це не облишив без уваги, поспішивши у серпні того ж року обмежити це державне будівництво 4,5 чи 5 (по-різному пишуть) губерніями, у той час як УЦР прагнула влади над 9-ма. Проте крах Тимчасового уряду розв`язав їй у цьому плані руки і 3 універсалом буде оголошено про належність Донецько-Криворізького басейну до УЦР. Так Донбас став Україною.

Проте вже тоді над Україною нависла більшовицька загроза. УЦР зі своїми соціалістичними мріями те і робило, що розвалювало армію, а більшовики мудрували над способом входження українських територій у склад своєї радянської держави.

Власне, у якій це формі станеться, більшовикам було тоді все одно: чи це буде Українська РСР чи якесь Донбабве – більшовики в ті гарячі революційні часи думали про світову пролетарську революцію  та бездержавний лад, який би мав настати після неї. Тому ось уже перша причина утворення таких «республік» — їх технічність: більшовики дивилися на всі революційні державні утворення з посмішкою, вони були в 1918 впевнені, що все це тимчасово.

Кордони ДКРР

Кордони ДКРР (клацніть, щоб збільшити карту)

А от друга причина була чисто інструментальна і аналогічна до сьогоднішніх «республік»: воювати з УНР. Справа в тому, що більшовики дуже не хотіли воювати Німецьким Рейхом, натомість події зими 1917-1918 років свідчили, що навіть за умов припинення війни ще царської Росії з Німеччиною може відбутися зіткнення з нею вже в Україні, ще ясніше це стане в лютому 1918 року, коли Україна і Німеччина по суті укладуть союз. На той час у розпалі була війна УНР та більшовицької Росії (ще з 5 грудня 1917 року), ще однією стороною конфлікту виступала радянська УНР, створена 11-12 грудня на зїзді рад у Харкові. Вона, як і Радянська Росія, була присутня на мирних переговорах у Бресті. Мир з Німеччиною мав от-от настати, як Німеччина стала союзником УНР і поспішила допомогти Україні своїми військами. Росія воювати з ними не могла, тому зненацька почали виникати республіки.

12 лютого (чи 11-го як говорить інша версія) з`явилася Донецько-Криворізька республіка зі столицею у Харкові (пізніше – Луганськ). Утворення суто радянське очолив вже згаданий Федір Сергеєв (більш відомий під псевдо Артем). Воно охопило Донбаський та Криворізький басейни, обгрунтування таких кордонів республіки було чисто економічним, а не національним. Проголосив її 4 обласний зїзд Ради народних депутатів Донбаського та Криворізького басейнів.

Реакція на утворення була різною: Свердлов та Скрипник негативно це сприйняли, Стасова (секретар ЦК РСДРП(б)) – позитивно.

Утворення на зайнятих більшовиками територіях мало свою армію та уряд. Проте серйозність цього уряду така ж сумнівна, як уряду ДНР зараз, пріоритетом  тоді виступали військові цілі.

таким уявляють прапор ДКРР

Таким уявляють прапор ДКРР

Республіка мала ще свій прапор, ним був звичайний революційний червоний стяг, а не чорно-бірюзово-червоний, як дехто стверджує. Цей прапор з`явиться пізніше в організації «Донецька республіка». Хоча є свідчення, що і раніше. Фанати ДНР вірять же у міф, що такий прапор наче проектувався і навіть був затверджений, але доказів цього нема. Так само нема свідчень про широку народну підтримку ДКРР, та і чи могли вони бути, якщо республіка проіснувала по суті місяць?

Німецька підтримка дозволила Україні взяти контроль над територіями ДКРР уже в березні-квітні 1918 року. А ДКРР стала одним із історичних символів сепаратизму уже в сучасній Україні.

Формально ДКРР ліквідують лише  17 лютого 1919 року, але цей крок був скоріш знаком того, що нове більшовицьке завоювання України буде здійснюватись за допомогою проекту Радянської України.

А очільник республіки Артем, кинутий владою, загине в 1921 році під Тулою.

Одеська радянська республіка

Межі Одеської радянської республіки

Межі Одеської радянської республіки (клацніть на карти, щоб збільшити)

Одесі зі славою пощастило менше. Можливо, тому що проіснувала менше, можливо, тому що мала менші розміри та і менше пафосу.

Але вона мала дещо іншу історію. Заснована вона була раніше ДКРР, уже 31 січня 1918 року. У січні того року Одеса пережила жорстоку боротьбу за місто між українізованими та пробільшовицькими частинами. Владу над містом захопили Ради.

Нове державне утворення очолювали більшовики Юдовський та Старостін, армію очолив добре відомий по захопленню Києва Муравйов.

Територія республіки охоплювала сучасні Одеську, Миколаївську області, крім того до неї належали частини Херсонської та Кіровоградської областей, а також формально Бесарабія. Прапором був червоний стяг.

Республіка виконувала типово радянські функція: проводила терор, націоналізацію, навіть воювала ще з Румунією, яка повільним темпом окуповувала Бесарабію.

Проте історія республіки закінчилася швидко – 13 березня 1918 року в Одесу ввійдуть німецько-австрійські війська, а члени уряду втечуть з усіма цінностями морем у Севастополь, де на той час існувала ще одна республіка – Радянська Соціалістична Республіка Тавриди.

Радянська Соціалістична Республіка Тавриди

Таврійська губернія

Таврійська губернія

«Кримнаш» для більшовиків настав у січні 1918 року, коли вони вторглися на півострів і зайняли його.

«Республіканське» оформлення настало дещо пізніше – все ж австро-німецьким військам дальніше було йти до півострова, ніж до Одеси. Республіку проголосять на   І-ому Установчому з’їзді Рад, ревкомів та земельних комітетів Таврійської губернії 19 березня 1918 року в межах Сімферопольського, Феодосійського, Ялтинського, Євпаторійського, Мелітопольського, Бердянського, Перекопського та Дніпровського повітів Таврійської губернії. Тоді ж було створено Раду народних комісарів республіки на чолі з Антоном Слуцьким. Столицею став Сімферополь. Москва 4 квітня навіть визнала незалежність цього утворення. Проте жити йому залишалось не так довго.

Петро Болбочан

Петро Болбочан, експерт у справах Криму

Уже згодом республіка перейде від справ  комуністичного будівництва  до справ оборони. Уже 18 квітня її атакують українські війська Петра Болбочана (от хто експерт у справах відвоювання Криму!), які через три дні прорвуть оборону на Перекопі. А за 9 наступних разом з австро-німецькими військами повністю ліквідують республіку. 30 квітня 1918 вона припинить своє існування, а її керівники будуть розстріляні.

Таким чином, Україна змогла ліквідувати першу більшовицьку окупацію, яка здійснювалася за допомогою «республік», проте все виявиться не так просто, більшовики ще 2 рази завітають в Україну і їх остання спроба виявиться вдалою.

 

Резюме

Як ми бачимо, така стратегія окупації, яку зараз здійснює Росія, не нова, вона апробована більшовиками у 1918 році. Тоді Україна ліквідувала загрозу, проте більшовики пізніше досягнуть свого іншими шляхами. Будемо сподіватися, що зараз уже небільшовицькій Росії не вдасться цього зробити жодним способом: ні «республіканським», ні шляхом прямої агресії.


comments powered by HyperComments