Революція ще буде?

675

Ну от і ми дочекалися цього моменту: євромайданівський порив почав, мабуть-таки, спадати. Позавчора Верховна Рада доволі прогнозовано провалила законопроект про відставку Кабінету міністрів Азарова, на що опозиція так досі і не змогла дати адекватної реакції. Анонсований Яценюком похід під Адміністрацію президента виглядав трохи маразматично, так як ще зранку з’явилася новина про відліт пана Януковича в Китай, отже, навіть якби радикальні прихильники опозиції захопили Адміністрацію, то їх би чекало велике розчарування.

І сьогодні євромайданівці постали перед дуже болючим питанням: що далі?

Сьогодні відставка уряду, не говорячи про відставку президента, здається примарною. Учора був єдиний день, коли конфлікт міг вирішитися конституційним шляхом. Тепер же він або зовсім не вирішиться, або вирішиться неконституційним шляхом. Усе в руках нашого народу, та чи здатний він на щось подібне?

Еволюція Євромайдану

Щоб дати відповідь на це запитання, потрібно проаналізувати те, як Євромайдан розвивався протягом 21 листопада — 3 грудня.

Уже зараз я можу виділити у розвитку цих подій декілька етапів:

1 етап: 21-23 листопада — початок євроруху. На цьому етапі відбувається виникнення такого феномену як Євромайдан, його аполітичний розвиток, домінування серед учасників фейсбук-активістів.

2 етап: 24-26 листопада — долучення до руху політичних сил, поділ євроруху на дві частини: політичну і аполітичну, існування двох Євромайданів. Поява та наростання студентського руху.

3 етап: 26 -29 листопада — розгортання студентського руху, консолідація Євромайдану, його деполітизація, зростання напруження у зв’язку із наближенням Вільнюського саміту.

4 етап: 30 листопада — 3 грудня — хвиля народного обурення у зв’язку із непідписанням угоди та звірячим розгоном Євромайдану, масовий народний рух, певна радикалізація руху, відхід питань євроінтеграції на другий план, домінування питання швидкої зміни влади.

А от яким буде 5 етап і чи буде він заключним, сказати важко.

Теорія єврореволюції

Після того, як 1 грудня опозиційні сили змогли зібрати на вулицях Києва за різними оцінками від 200 тисяч до 1,6 мільйонів противників існуючої влади, в інтернеті почали говорити про можливий початок нової революції, проте, переважно це були пусті балачки, намагання провести паралелі з Помаранчевою революцією, яка не була, по суті, революцією у традиційному сенсі цього слова.

Тому тут необхідно залучити науковий апарат для того, щоб дати відповідь на запитання, поставлене у заголовку.

Визначень революцій існує безліч, проте, як говорив відомий дослідник революцій Пітирим Сорокін, більшість із них мають «шоколадно-солодкий» та «уксусно-гіркий» смак. Досить часто революціями схильні називати події, які не мають із ними нічого спільного.

У першу чергу, революція передбачає певні якісні зміни всередині суспільної системи, причому різкі зміни. Звичайна зміна влади — це не революція, зміна системи — це уже те, що може називатися нею. Звичайно, зміна влади може бути елементом революції і дуже часто вона ним і є. Зміна влади — це те, що може бути причиною, наслідком чи віддзеркаленням революції.

Революція передбачає і певний відповідний емоційний стан людей. Населення має бути емоційно зарядженим на те, щоб ламати існуючу систему.

Під час революції має відбутися масштабний зсув у свідомості громадян. Люди мають почати мислити інакше, ніж мислили до революції.

Революція — це внутрішнє суспільне явище.

Революційний час передбачає наявність реакції після революції. Жодна революція не обійшлася без репресій, які відбувалися після неї, це важлива її складова, складова очищення старої системи чи уніфікації нової.

Обов’язково у революції має фігурувати поняття справедливості, яке носить дуже суб’єктивний характер. Не завжди настає революційна обстановка, якщо у суспільстві спостерігається хронічна несправедливість. Чомусь люди не були здатні до революції під час кризи, навпаки — досить часто вони трапляються в часи економічного піднесення, ці питання досліджували представники психологічної теорії революції.

Отже, події Євромайдану поки не претендують на те, щоб називатися революцією (адже не було ще системних зрушень), проте вони можуть стати елементом однієї великої революції.

Істинні революції не відбуваються протягом декількох днів — це доволі довгий процес.

Велика французька революція відбувалася (за різними позиціями) протягом 1789-1794/1799 років і являла собою цілий ряд бунтів, повстань, переворотів, конституційних змін, іноземних інтервенцій.

Більшовицька революція в Росії, хоч її часто датують одним 1917 роком, насправді тривала до початку Другої світової війни, адже радянські перетворення, інтервенції, бунти, повстання, репресії тривали навіть і після неї. Отже, радянська революція тривала куди довше, ніж один 1917 рік. У 1917 році лиш відбувся більшовицький переворот, який став причиною цієї революції, точніше її важливою передумовою.

Які ми маємо передумови для революції?

Зараз важко спрогнозувати, що буде далі, адже ситуація є важкопередбачуваною. Багато чого залежить від подальших дій протестувальників, опозиції та влади. Проте одна тенденція уже прослідковується чітко: ситуація може вийти з-під контролю.

Розвиток комунікаційних технологій дозволив населенню дуже ефективно боротися з дезінформацією (простіше кажучи, одурюванням) владою. Більше того: цей розвиток дозволив людям ефективно самоорганізовуватись: достатньо одного спалаху, як вся інтернет-мережа заразиться масовим невдоволенням і тисячі людей вийдуть на вулиці без закликів політиків.

Це революційний феномен уже нашого тисячоліття. Уперше про нього заговорили у січні 2001 року, коли на Філіппінах відбулася друга народна революція, в результаті якої було повалено режим Естради. Велику роль у цьому зіграли мобільні телефони. Коли у столиці держави почав збиратися аналог українського майдану, тисячі філіппінців почали розсилати всім знайомим смс-повідомлення із закликом приєднуватися до них. За короткий час зібралося близько мільйона протестувальників, а через  два тижні країна отримала нового президента.

На повний голос почали говорити про цей феномен уже під час подій Арабської весни, які почалися 17 грудня 2010 року і тривали протягом усього 2011 року. Тоді всі ці події стали можливими завдяки Facebook та Twitter, через який координувалися всі дії революціонерів.

Цим самим була започаткована нова доба розвитку революцій — доба революцій без єдиного центру керування, без єдиного плану. Кожен — сам по собі центр, кожен має свій план. Соціальні мережі уможливили низовий бунт. І тепер цей бунт може відбутися фактично з будь-якого приводу. Для цього не потрібні масові скупчення людей, таке скупчення можна тепер оперативно створити.

Щоправда, мережами теж можна маніпулювати, проте для цього потрібен неабиякий талант. Маніпулювати тепер можуть успішні блогери, незалежні журналісти, громадські діячі. На інтернет-просторах вони мають куди більше влади, ніж пан Янукович чи пан Азаров.

Якби той пост вечора 21 листопада, про який ми уже неодноразово згадували, належав, наприклад, Яценюку, а не Наєму, то він навряд чи мав би таку силу, так як в інтернет-просторах до другого куди більше довіри.

Отже, інтернет-комунікації сприяють максимально ефективному розвитку революційних подій, їх координації, що ми побачили у подіях минулих євромайданівських днів.

Революційній обстановці сприяють і дії української влади. По-перше, вона максимально своїми діями сприяє поширенню серед населення відчуття несправедливості, що є важливим елементом революційної ситуації. Останні події яскраво свідчать про це. Розгін майдану, побиття Беркутом журналістів, судові процеси проти мітингувальників — це лише поверхня проблеми. Якщо ситуація не вирішиться, а лише далі радикалізується, то владі згадають все: і закон Колісніченка-Ківалова, і Павличенків, і Врадіївку… Її впертість і гордість нищить її: урядовці не можуть опуститися до того, щоб іти на якісь поступки, вони не можуть просто покарати винних (нехай далеко не всіх), адже вважають це проявом слабкості перед масою. По-друге, влада змогла стати після недавніх подій уособленням “вселенського зла” для протестувальника, того зла, проти якого варто боротися всіма силами.

Революційний настрій вирує серед всього населення. Щоб це зрозуміти, достатньо просто переглянути мережу: дедалі голоснішими стають заклики до активних (а то і силових) дій, назріває бунт проти поліцейської системи (сьогодні мережа вже кишить фотографіями та відеозаписами з беркутівцями, блокуються їхні бази у Василькові, стали відомі імена окремих із них). Ненависть — ось те, на що так багата наша мережа. Це ж і є одним із джерел революції. Ця ненависть існує давно (ми не любимо нашу систему ще з початку незалежності), проте лише зараз вона так активно почала вириватися назовні. Вона робила не раз спроби це зробити, та чи буде ця спроба успішною? Це все покаже час. Єдине, що можна сказати про цей раз, — це те, що тепер ненависть отримала забарвлення такої собі особистої образи: 1 грудня вийшли тисячі саме ображених людей, ображених тим звірством і тією бездіяльністю нашої системи. Це робить маси могутнішими.

Крім почуттів несправедливості і образи існують інші важливі психологічні передумови революції. Революція передбачає, як правило, активну участь мас у своїх подіях. Проте, мас із особливою психологією. Революційна маса має бути готовою творити зміни. Це маса, яка не має страху, яка твердо вірить у святість своєї мети. Люди вже встигли заразитися масою: той, хто хоч раз був частиною маси, подібній до тої, яка утворилася 1 грудня, відчував всю її силу і безстрашність. Ця сила та втрата страху манить, а ще більше манить можливість щось так змінити. Люди в такій мірі починають вірити у зміни попри все.

ЗМІ та політики говорять про жахи виходу маси з-під контролю, лякаючи подіями, гіршими за те, що сталося в минулу неділю на Банковій. Лякають провокаторами, лякають тим, що саме це потрібно владі, що існують інші шляхи виходу з ситуації. Проте події на Банковій досить показові. Ще довго будуть сперечатися про провокаторів, Беркут та заготовки влади. Для мене ж головне у тих подіях інше. Я багато перечитав інформації про те заворушення, переслухав і перечитав свідчення людей, які були поряд і зробив висновок: провокатори не відіграли в тих подіях великої ролі, їх не було багато. Головне те, що народ дуже легко сприйняв ці провокації, він був готовий іти на штурм Адміністрації президента. Більшість учасників тих подій була радикальними націоналістами чи просто радикалами, яким просто набридла ця влада. Це диво, що там тоді знаходилась невелика частина таких радикалів. За моїми приблизними оцінками (на основі моніторингу мереж та соцопитувань у мережах) близько 40% активних користувачів готові до силових дій проти влади. Можливо, мої відсоткові оцінки будуть неточні, проте на найпопулярнішій сторінці в українському сегменті Вконтакті «Ми патріоти України» в соцопитуванні за силові дії виступили 60% користувачів, а це більше ста тисяч учасників. А от опинись всі півмільйона мітингарів тоді біля Адміністрації? От що б було тоді? Скільки б із них кидали бруківку у Беркут?

А може, воно і добре?

А може, воно і добре, що у нас така опозиція? Що вона не здатна ніяким чином належно вплинути на нашу владу? Що не може дати нам чіткого плану дій? Що не в силах боротися проти цього режиму? Ця безсилість розбиває ілюзії в народу, що цю систему (саме систему) можуть змінити ці політики. Владу можна змінити буде і з ними, а от систему навряд чи. Ми тепер не повторимо помилку 2004, коли довірились одному політику. Можливо, тепер народ почне брати ініціативу в свої руки. Як говорить один мем, «українці тепер перестали пишатися, а почали щось робити». Опозиція створює умови для того, щоб ми змінили не владу, а всю систему.

А може, воно і добре, що влада не шукає компромісів з опозицією? Що вона така уперта та горда? Що не намагається вирішити питання шляхом компромісів? Компроміси — це вірний шлях до збереження існуючої системи. Компромісом та миром можна змінити владу, як це було в 2004-тому, та чи змінити систему? Чи зникне разом із владою та корупція, та міліція, які ми зараз так ненавидимо? Чи зникнуть ці олігархи?

Може, то і добре, що народ все більше готовий до насильства? Систему треба ламати, жорстоко і безпощадно, бо реформувати її зараз ніхто не в силах. Багато народів пережили насильницькі революції, згадаймо ж ту саму Францію і чи сильно погано французи живуть зараз? Народ в Україні зараз не заражений якоюсь утопічною ідеєю і не має ілюзій щодо лідерів, тому здатен реалістично дивитися на стан речей. Отже, і революція не буде зараженою утопічними ідеями (принаймні поки мені так здається).

Може, то і добре, що Євромайдан зараз може заглохнути? Можливо, революційна обстановка ще не настала, проте бажання до змін, бажання діяти накопичуватиметься і далі. Спочатку бунт у провінції, у Врадіївці, потім бунт у Києві, а далі що? Можливо, революція? Революція як така, а не пародія на неї.

Отже, є умови для того, щоб братися за зміну системи. Проте, ця зміна передбачає насильство, якого дуже сильно не хочеться, принаймні мені. Можливо, це викликано тим, що мені нема чого мстити цьому режиму, цій системі, я жив і живу, як і всі. Проте я не знаю думки тих людей, які мають рахунки з цим режимом. Це родини незаконнозасуджених, побитих тим же Беркутом, це люди, які через діяння донецької банди втратили джерела існування тощо. Цим людям є що сказати існуючій системі («донецькі» — це не просто влада, це ціла бандитська система), тому чим більше таких людей, тим більша загроза революції, а влада поки нічого не зробила, щоб цей процес якось призупинити. Маса буде і далі радикалізуватись: цій владі не властиво діяти із народом гнучко, тому і відповідь вона отримає явно не гнучку.

Можливо, мої слова Вам здадуться надто радикальними, проте, на жаль, я інакшого виходу не бачу: або ми заспокоїмось і житимемо, як живемо, або… Я не закликаю Вас до революції, до насильства, я просто аналізую ситуацію так, як її бачу. Можливо, я теж заражений революційною гарячкою, тому у своїх оцінках допускаю хиби, але то вже вирішувати Вам. Я, можливо, досить наївно позитивно оцінюю можливу революцію. Ні, я думаю, що вона може породити  і щось страшніше за цей режим (але далеко не факт!). Проте вплив радикалів не такий і великий зараз, а більшість у нас — радикали проти системи, а не радикали, як такі (праві чи ліві). Хай там що, це чисто моя суб’єктивна думка, така, як є.

Я думаю, що революція можлива, при чому революція жорстока, з кров’ю. От якщо вона буде, то Ви думаєте, що зможете від неї втекти? Це зараз ви насміхаєтесь над тими очманілими, що кидали коктейль Молотова в захисників Банкової, повторюсь: революція творить дива, в революційній гарячці ви можете і не помітити, як будете самі розносити голову Леніну у своєму місті…


comments powered by HyperComments

Дмитрий Поночовный
2013-12-06 01:41:51
Рома, написав як завжди гарно, та чи готовий ти сам абстрагуватись від інтелігентського погляду згори та брати ту саму брущатку і битися у новій майбутній революції разом з тією рушійною масою про яку ти написав?
Роман Кириченко
Роман Кириченко
2013-12-06 01:44:33
Зараз однозначно ні, але як я писав, революція творить дива...
Іван Сірко
2013-12-06 22:04:58
Дякую друже за дуже зважений і аргументований матеріал.
АВ
2013-12-08 09:03:54
Романе, Ви не праві в одному - революція можлива й без людської крові (хоча вона ВЖЕ була насправді пролита ). Але для цього кожен із членів суспільства має змінити щось у собі . До речі , я чудово розумію, чому донеччина - інертна маса, попоїздивши по тамтешнім селам і вісям . Вони насправді теж хочуть змін на краще , але вірять (далеко не всі) у "доброго СВОГО пана", який зробить їхне життя кращим . Цей пан цим і користується .. Бо вони - насправді бояться (через що - мені так і не відповіли) змін у владі . Бояться й не розуміють "чому? Чому це Київ став так ? " Знаєте , мені стає дуже боляче за цих людей , коли їм починаєш аргументовано розповідати , що їх просто -напросто запродають у ще гірше ярмо , аніж було раніше . Мені боляче дивитись на бабцю, яка перераховує копійки й каже "а чи доживу я до наступної пенсії, бо треба й онукам допомогти й до лікаря сходити". Спілкуючись з людиною з Європи , я таки з'ясувала яка ж там платна медицина .. Так от - або ти сплачуєш аж раз на рік медичне страхування (у розмірі десь половини твоєї місячної зарплатні) - і спокійно всі свої ліки , лікарів списуєш за рахунок полісу , або ж - дійсно платиш шалені гроші за лікування . Тобто - медичне страхування вигідне . Далі - платне навчання . Чудово , але студент може взяти так званий "лонг " на 20 років , щоб це навчання проплатити. Враховуючи іхні рівні зарплати - це можна собі дозволити . Далі - у цих країнах престижно ПРАЦЮВАТИ. працювати, а не бити байдики . Проте ти чітко гарантований від того , що залишивши своє авто з незачиненими дверима , ти його знайдеш після роботи таким самим , як і раніше .. Якщо ти свій дохід не задекларував і виявили хоч один зайвий євро - все . Там буде "шкандаль" і до влади ти не прийдеш . В мене виникає одне лише питання - Європа готова прийняти нас ... Але чи готові ми до Європи ? Окрім того - повертаючись до теми "безкровної революції" - революція починається з кожного . Треба вміти "зламати" "моюхатузкрайню" свідомість Й зробити бодай щось , щоб її у собі зламав сусід . Тому Ви - молодець . І Ви зможете .. А МИ разом вистоїмо . Й наостанок хочу згадати "свіччине весілля" : "І свічки мирної не варта та країна , що в боротьбі її не запалила" (І. Кочерга) . Отже . запалюємо свічки надії й змін у своїх душах, бо ми того варті. А молодь - тим більше !