Рік радикалізму?

загруженное (1)

У перший день нового року мою увагу привернула стаття відомого українського соціолога Володимира Паніотто «Радикалізація суспільних настроїв», розміщена на його блозі на «Українській правді». У ній він на основі даних останніх опитувань громадської думки, отриманих авторитетними соціологічними компаніями, попереджує про можливі наслідки ігнорування владою вимог євромайданівців, безпосереднім наслідком чого може бути радикалізація суспільних настроїв в Україні.

У цьому матеріалі я спробую детальніше проаналізувати цю перспективу у новому 2014 році.

Український мета-радикалізм

Ситуація в Україні вибухонебезпечна, принаймні так вважає за даними соціологічних опитувань «Рейтингу» та Соціса ледь не половина громадян України (49%). Це дає підстави говорити, що питання радикалізації суспільних настроїв в Україні у 2014 році є актуальним.

Проте, щоб зрозуміти природу можливої радикалізації 2014 року, потрібно повернутися в 2013-й.

Радикалізацію фактично неможливо виміряти математично, не існує ніякого чіткого «критерію», за яким можна визначити грань між «радикальним» і «нерадикальним», це все досить умовні речі.

Під поняттям «радикалізм» найчастіше розуміють крайню, безкомпромісну відданість певним поглядам, концепціям. У цьому плані мушу зробити важливе теоретичне уточнення: суспільний радикалізм, на мою думку, можливий і без відданості населення певним конкретним поглядам чи концепціям, це радикалізм, скоріш, цілей (у нашому випадку ними можуть виступати дострокові вибори президента чи Верховної Ради), я б назвав його мета-радикалізмом, яким керує така собі мета-ідеологія ( по суті мета-ідеологія зміни влади) (Про мета-ідеології детальніше тут). Цей мета-радикалізм має потенціал перерости в радикалізм більш традиційного ідеологічно орієнтованого типу. Мета-ідеї, на яких базуватиметься можлива радикалізація українців, мають у свою чергу потенціал сформувати певну ідейну основу радикалізму традиційного типу. Проте це лише теоретичні роздуми.

Отже, радикалізм і процес радикалізації суспільних настроїв я буду розглядати в 2 іпостасях:

мета-радикалізм — радикалізм конкретних цілей (головне мета, а не ідея);
традиційний радикалізм, де головну роль відіграє певна концептуальна ідея.

До питання «що таке 1% громадян?»

Почну з того, що на даний момент абсолютно більша частина суспільства не є радикальною. За оцінками соціологів радикально налаштованим є 1% наших співгромадян, проте ще місяць тому радикалів було лише 0,5%. Отже, дійсно наявна тенденція до радикалізації суспільних настроїв.

1% — це лише на перший погляд мала цифра. Насправді це трохи більше ніж 300 000 активного населення, а ці триста тисяч уже можуть грати вагому роль у суспільних процесах. 20 000 майданівців же грають, чи не так? Ще один аргумент, на який треба зважати — це вибуховий і вірусний характер радикалізації суспільства. За певних обставин протягом зовсім нетривалого часу радикальною може стати більша частина українського суспільства. Подія штибу 30 листопада може спричинити ланцюгову реакцію в українському суспільстві. Дуже небезпечно, коли у відносно спокійних умовах є така кількість радикально налаштованого населення, так як за умов певних політичних потрясінь число радикалів природньо помітно зросте. А для виникнення цілого соціального катаклізму може вистачити і різкої одномоментної  радикалізації суспільних настроїв. Більше того: коли ця радикалізація проектується у певні конкретні дії, вона звільняється від свої передумов та причин, стаючи таким чином незалежним суспільним фактором, здатним розвиватися за своїми законами. За таких умов радикалізація може ставати причиною самої себе (ланцюгова реакція), таким чином поглиблюючи соціальний катаклізм, викликаний нею. Тоді це буде механізм, який складно зупинити.

Витоки радикалізації. Врадіївка, Майдан, Банкова як три стадії радикалізації населення

Яким чином Україна дійшла до такої загрози радикалізації суспільних настроїв? Насправді це досить довгий і складний процес , корені якого сягають перших років незалежності. У вже згаданій мною статті Паніотто у кінці написав одну дуже важливу річ: «ігнорування очікувань значної частини населення призводить до радикалізації суспільних настроїв і робить ситуацію все менш непередбачуваною». Саме це є головною причиною фактично будь-якої радикалізації  суспільних настроїв.

За роки незалежності в Україні зібрався цілий комплекс проблем системного характеру. Вони відомі всім, тому нагадувати зайвий раз не буду. У 2004 році суспільство отримало таку собі пігулку від радикалізації. Проте 2004-й не усунув причин цього процесу, а подальші події лише погіршили ситуацію. 2013 рік став знаковим, так як це був рік найбільшої протестної активності українців. Про це свідчать дані соціологічного моніторингу Центру дослідження суспільства. В останні два роки протестна активність українців значно зросла. Особливо збільшилась кількість протестів проти силовиків, проти свавільних дій яких за 9 місяців 2013 року було 333 протести (12% усіх протестів). Тепер до цього числа можна сміливо додавати Євромайдан, який по суті отримав розмах під впливом подій ночі 30 листопада 2013 року.статис

Протести проти дій силовиків є дуже показовими для питання радикалізації суспільних настроїв.

Правоохоронні органи номінально існують для забезпечення справедливості у суспільстві. Протести проти них означають лише одне: вони не виконують свої функції належним чином. І виникає такий собі парадокс: люди застосовують протест як форму захисту особистих прав проти тих же органів, які б, здавалося, вирішенням цих справ. Народ загнаний у глухий кут. Тоді є небезпека появи такої собі загальнонаціональної «Врадіївки», коли народ через втрату правоохоронними структурами довіри (отже, і фактичної легітимності), переходить до радикальних методів встановлення справедливості. Діяльність правоохоронних органів фактично єдиний спосіб, за допомогою якого можна демократично і легально врегулювати наявні проблеми. Протест проти них — це один із способів регулювання їх діяльності. Проте, коли він не приносить своїх плодів, суспільство просто змушене радикалізуватися, тим паче, коли згадані органи самі спричиняють порушення прав громадян. Це такий собі, як я вже висловився, мета-радикалізм.

Влада не налаштована, судячи з останніх подій, іти на компроміси з народом, цим самим створюючи простір для поширення радикальних настроїв серед суспільних мас. Опозиція підтримує цю тенденцію своєю бездіяльністю. Радикальні настрої поширюються і соціальними мережами, особливо це стало відчутно після подій на Банковій 1 грудня.

Найбільше процес радикалізації суспільних настроїв залежатиме вже від подій 2014 року. Він не є невідворотнім, проте тенденції, що наявні, — загрозливі.

1% радикально налаштованого населення — це загроза. Не дарма таке авторитетне видання, як The Economist віднесла Україну до групи країн із високим рівнем імовірності виникнення соціальних збурень у 2014 році.

Події 2013 року створили підґрунтя лояльного ставлення населення до радикальних дій. Це сталося через небачення населенням практичних результатів від мирних протестів (віра у необхідність застосування більш рішучих кроків); неодноразові приклади силових дій з боку протестувальників (Врадіївка, Банкова), які сприяють більш лояльному ставленню населення до  силових протестних дій; застосування проти протестувальників силових мір з боку силовиків робить в очах населення більш виправданими аналогічні дії протестувальників («вони ж першими почали»). Отже, три місця, три події: Врадіївка, Майдан, Банкова — можуть стати такими собі «стовпами», на яких стоятиме можлива радикалізація суспільних настроїв у 2014 році.

Мета не виправдовує засоби

Гортаючи новинну стрічку у Вконтакті чи Facebook, кожного дня  я бачу заклики до силових дій проти влади, які поширюються різними людьми і спільнотами у найрізноманітніших формах. Думаю, чим далі влада лишатиметься байдужою до цих закликів, тим більше їх буде.

Але чи потрібно це нам? Ми, на відміну від нашої влади, все ж можемо мислити і діяти у національних інтересах. Радикальні дії породжують масове насильство, яке може стати основою для ще більших соціальних катаклізмів (більших, ніж навіть Партія регіонів!), так як насильство породжує лише ще більше насильство.

Мета-радикалізм у свою чергу може стати основою для ідейного радикалізму, ультраправого чи ультралівого (хоча це ще залежить від інших факторів, зокрема їх здатності презентувати власну альтернативу). Фашистам Італії знадобилося всього три роки від своєї появи для захоплення влади, а сприяла цьому саме радикалізація суспільних настроїв в країні.

Нам є над чим задуматись і про що подумати. Обставини роблять радикалізацію населення у 2014 році дуже вірогідною, проте її наслідки можуть бути сумними, не треба бути романтиком у цьому плані, це відомо з історії.

То, може, краще удосконалювати методи ненасильницької боротьби, аніж братися за зброю, панове?


comments powered by HyperComments

Peter Bodnar
2014-01-13 13:40:09
А які можуть бути реальні наслідки радикалізації? Взяти хоча б ту ж Врадіївку. У була цікава особливість. Люди розгромили міліцейську дільницю, але на жодному сусідньому будинку навіть шибки не зачепили(там здається поряд була будівля ДАІ чи щось того плану). Аналогічне з майданом, з одного боку бійка на банковій, а з іншого боку цілі вітрини дороги магазинів на Хрещатику і дорогі автомобілі припарковані поруч. Чуже майно досі залишається недоторками. Наведемо ще один приклад, випадок з готелем Ахметова під час факельної ходи. Туди куди фаєр, але тих хто це зробили зразу ж зупинили, а на наступний день виключили з партії. Як мені здається за рано робити висновки про ріст ультраправого чи фашистського руху який може захопити владу в країні, бо їх підтримка практично не змінилась за весь час(про ультра лівих взагалі смішно говорити в Україні)). Явним є тільки одне, явище котре ви назвали "мета-радикалізм" - цілком і повністю спрямоване і координоване ненавистю до правлячої верхівки держави, те, що в мережі називає словом "дістали"! В одному згоден точно, радикалізація лише зростатиме, але судячи з подій п'ятниці з блокуванням беркуту вона все більше і більше стосуватиметься апарату влади і його чиновників. І це вже питання часу, коли таємничі "радикальные националисты"(спасибі пану Чечетову) почнуть зустрічати в темних провулках діячів середньої і нижньої ланки влади(яких не здатні ефективно захисти) і вести з ними виховні бесіди. Така собі "стратегія холодних океанів". Як до цього можна ставитись? Так як завгодно, але це факт. Радикалізм - дочка поразки мирних методів і чим відступатимуть перші, тим далі заходитимуть другі.