Сексуальне насильство під час збройних конфліктів

сексуальне насильство

На жаль, сьогодні жертвами сексуального насильства дедалі частіше становляться мирні мешканці. І, на жаль, це найбільш незахищена категорія – жінки та діти. Сексуальне насильство часто є тієї «непомітною» проблемою війни. По-перше, воно нерідко вважається наслідкомзбройного конфлікту, а не окремим воєнним злочином. По-друге, пригнічена жертва відчуває на собі всі жахи стереотипів суспільства: соціальний осуд, вигнання, а інколи покарання у вигляді вбивства через свою «загублену честь».Покинута суспільством і, звичайно, без коштів на існування, принижена жінка опиняється один на один зі своїми стражданнями. Саме тому лише незначна частина постраждалих від рук злочинців має сміливість звернутися за допомогою у відповідні органи.

Що таке «сексуальне насильство»?

Точного визначення «сексуального насильства» ні в міжнародній, ні в регіональній, ні в локальній системі права немає, але, проаналізувавши ст. 7 (g) Римського Статуту Міжнародного Кримінального Суду можна зробити висновок, що сексуальне насильство — це зґвалтування, звернення в сексуальне рабство, примус до проституції, примусова вагітність, примусова стерилізація або будь-які інші форми сексуального насильства відповідної тяжкості.

Мета та наслідки сексуального насильства (???)

Сексуальне насильство може вчинятися з метою посилення контролю над захопленими територіями, для залякування населення, з метою проведення «етнічної чистки», а також щоб знизити бойовий дух противника, адже, де-факто, вони не в змозі захистити навіть власних дружин і дочок. Часто сексуальне насильство вчиняється для того, щоб злочинець заразив жертву небезпечною хворобою, яка передається статевим шляхом. Особливою жорстокістю відрізняються злочини, здійснені на ґрунті релігійних або ідеологічних розбіжностей. Так, наприклад, під час геноциду в Руанді в 1994 р, коли представникиХуту навмисно ґвалтували і стерилізували жінок племені Тутсі, щоб позбавити останніх можливості продовжувати рід, від 100 до 250 тисяч жінок і дівчат стали жертвами військових злочинців.

От що розповідає про це Бернадетта: «Вперше до нашої комуни Інтерахамве (озброєне ополчення Хуту) прийшли 12 квітня 1994 року. Наступного дня вони вбили всіх чоловіків та хлопчиків. Я залишилась одна з маленькою дитиною та трьома доньками. На березі річки один за одним мене ґвалутвали шість активістів Хуту. Я знала кожного з них. Вони казали, що ґвалтували мене, аби подивитись, чи жінки Тутсі схожі на жінок Хуту. Після того, як все завершилося, вони кинули мене та моїх дітей у річку помирати. Усі мої діти потонули, але річка виштовхнула мене назад. Я вирішила йти до комуни Рунда, але по дорозі мене зупини Інтерахамве і забрали назад до моєї спільноти. Вони також ґвалтували мене. Я не пам’ятаю скільки разів. Після війни я дізналась, що вагітна. Але я зробила аборт…Ні, не зовсім аборт. Дитина народилася мертвою…»

Мене завжди турбувало питання: «Чому через загальний хаос та  безкарність під час війни страждають сотні тисяч людей по всьому світу?» Адже мало хто замислюється над подальшими долями жертв. Вони відрікаються від себе, відчуваючи сором і провину за те, що трапилося. І в цьому винне суспільство! Від жертв відвертаються чоловіки, родичі, вони стають вигнанцями у власній громаді. І, погодьтеся, що десь наш світ згорнув «не туди». Чому ми звинувачуємо жертву, замість того, щоб дивитися в корінь проблеми?

Як захистити жінок всього світу від сексуального насильства під час збройного конфлікту?

Держава, неурядові організації, волонтери повинні роз’яснювати чоловікам, що сексуальне насильство — це воєнний злочин і приниження особистості жертви. Держава зобов’язана пояснювати учасникам збройного конфлікту (комбатантам) норми міжнародного гуманітарного права тому, що частина подібних злочинів вчиняється через необізнаність комбатанта. На мій погляд, поширення норм міжнародного гуманітарного права, що стосуються сексуального насильства, може відбуватися в різних формах. Починати, безумовно, слід з просвітницької діяльності. Це можуть бути різні театральні постановки, що, до речі, часто зустрічається в країнах Африки. Також це має бути поширення листівок з відповідним змістом, рубрики на радіостанціях, виступи на телебаченні, громадські форуми. Чи не мале значення має нормативно — правова база, яка регулює дане питання. В угодах про припинення вогню, на мій погляд, обов’язково повинен бути передбачений пункт про заборону сексуального насильства. На жаль, в даний час лише мала частина угод про припинення вогню згадують цей страшний злочин. Наприклад, Лусаккська угода 1999 року, Угода про припинення вогню в Нубійських горах 2002 року і Угода про припинення вогню між урядом Республіки Бурунді та ПОНХ-НФО 2006 року.Але найрезультативнішою роботою, звичайно ж, є робота безпосередньо з комбатантами, де потрібно згадувати про наслідки сексуального насильства: зниження довіри населення і підрив репутації держави на міжнародній арені.

Cексуальне насильство має розглядатися виключно як окремий воєнний злочин. «Замовчування» проблеми ще не означає її відсутність. У подібного роду злочинах не просто порушуються базові права людини, а ламається ціла система інтимних відносин, яка складалася в суспільстві протягом тисяч років. Отже, держава зобов’язана приймати всю відповідальність за злочини проти статевої свободи своїх громадян.


comments powered by HyperComments

Рита Степанова
2015-01-18 22:23:58
Считаю серьезным недостатком отсутствие фотографии автора, это мешает вопсринимать информацию.
Роман Кириченко
Роман Кириченко
2015-01-18 23:02:30
Скоро буде. Автор новий - не встигли ще поставити :)
Андрій Рудик
2015-01-19 22:02:23
Доволі непогано, але б я звернув увагу на те, що таке "право" фіксувалося за армією противника навіть на рівні угод між главами держав - принаймні, в середньовічній Європі це мало місце. А щодо Африки - це закладено на рівні архетипів чималої кількості етносів.