Суспільство вічної тяганини

Наша проблема в динаміці функціонування інститутів

У одному із своїх попередніх матеріалів я вже говорив про одну з ключових проблем нашого економічного і соціального розвитку – про інститути.

Мій особистий досвід значно збагатив мої напрацювання, тепер я можу точніше означити свої думки. Я писав, що проблема функціонування української державної системи — в її інститутах, а тепер уточню свою тезу: головна проблема функціонування української державної системи — в динаміці функціонування цих інститутів.

Ця теза не заперечує анітрохи моєї попередньої теорії, швидше, суттєво доповнює її.

Світ швидкостей

Динаміку, як таку, ми асоціюємо у першу чергу зі швидкістю. Реалії життя вимагають від нас, щоб ми швидше приймали рішення, швидше виконували взяті на себе зобов’язання, швидше реалізовували поставлені перед собою цілі тощо. У сучасних суспільствах швидкість стала запорукою якості, адже вона дозволяє оптимізувати діяльність людини, зробити її більш ефективною. Разом із технологізацією вона має потенціал збільшити “вільний час» людини, зменшивши робочий, хоча, як ми бачимо з існуючої реальності, цей потенціал не реалізовується з певних причин[1], але мова не про це.

Швидкість – необхідна умова розвитку, особливо наздоганяючого розвитку. Тепер розвиток країни (та і не тільки тепер) визначається швидкістю впровадження інновацій, і мова йде не лише про комп’ютери.

Отже, аналогічно до цього швидкість функціонування інститутів є необхідною умовою успішного розвитку.

Останнім часом досить популярною у мережі Інтернет стала цитата: «Ми живемо у суспільстві, де піца до будинку потрапляє швидше, ніж швидка чи міліція». На жаль, ця цитата аж ніяк не є жартом – це реальність, у якій ми живемо. І вона віддзеркалює динаміку функціонування наших державних інститутів.

Я ще раз повторюсь: динаміка, точніше її відсутність, функціонування інститутів не є єдиною їх проблемою в Україні, проте вона дуже суттєва і наочна.

Оперативність виконання інститутами своїх функцій є запорукою вирішення багатьох проблем, зокрема і глобальної проблеми економічного відставання України. Парадокс у тому, що такі проблеми вирішуються на мікрорівні: на пару днів швидше оформлені документи, на кілька хвилин раніше приїхавша швидка – це ті факти, які можуть здійснити тектонічні зрушення у важливих сферах нашої життєдіяльності.

Пильний погляд. Час — це гроші

Тепер ми розглянемо це на більш конкретному рівні.

У першу чергу мова піде про економіку, бізнес та інститути, які забезпечують їх успішне функціонування. У вже згаданій у минулому моєму матеріалі книзі Френсіса Фукуями «Відставання» та і у низці інших матеріалів щодо цієї тематики наводиться приклад із швидкістю відкриття власної справи у різних країнах світу.

Сплюсувавши його дані і дані всесвітнього рейтингу Doing Business Project (звіт “Ведення бізнесу”) можна зробити наступний висновок: час, необхідний для започаткування чи виконання будь-якої справи в Україні — надто великий[2].

Наприклад, для започаткування власної справи в Україні треба виконати 6 процедур, на що піде орієнтовно 21 день (у той час як згідно з Фукуямою в Австралії на це піде 2 дні, у США – 4).

Щоб отримати дозвіл на будівництво, ще не так давно (у 2012 році) необхідно було пройти 21 процедуру, що б зайняло у вас 375(!) днів, щоправда,  зараз ситуація з цим краща.

Показники України та Естонії в рейтингу "Ведення бізнесу - 2014" Якщо порівнювати швидкість здійснення бізнес-процедур, то ксенофобічні стереотипи щодо "тормознутості" окремих народів кардинально змінюються у протилежний бік...

Показники України та Естонії в рейтингу «Ведення бізнесу — 2014» Якщо порівнювати швидкість здійснення бізнес-процедур, то ксенофобічні стереотипи щодо «тормознутості» окремих народів кардинально змінюються у протилежний бік…

На отримання доступу до електрики ви можете витратити 172 дні (у США на це піде 60 днів). Аналогічна ситуація і у процедурах сплати податків, реєстрації власності тощо. І це попри те, що останнім часом ситуація з цим в Україні помітно покращилася.

Ця швидкість, як правило, демонструє рівень бюрократизації тієї чи іншої державної системи, адже час, необхідний для здійснення однієї із вищезгаданих процедур, іде саме на отримання численних довідок, документів тощо.

В Україні існує величезна проблема з оформленням будь-чого (вищезгаданий рейтинг не враховує всі наявні показники): бюрократичні процедури, черги, елементарна некомпетентність значно уповільнюють ці процедури.

Це ще при тому, що ми не беремо до уваги інші, пов’язані з цим процесом труднощі (податковий прес та інші негативні фактори).

Ще одним важливим аспектом цього питання є швидкість функціонування наших органів охорони здоров’я та правопорядку. Ці аспекти не стосуються економічного розвитку, проте проблематика відставання, безумовно, стосується і соціальної компоненти нашої державної системи.

Вчасно зреагувати на повідомлення – це один і тих засобів, які б могли попередити летальні випадки. Ідеальною швидкістю прибуття швидкої є 15 хвилин, проте фактично це не так. Це всього лишенайпростіший приклад «швидкості» функціонування наших інститутів. Медичні заклади потонули у нескінченних чергах і справа, думаю, не лише у кількості тих, хто потребує медичної допомоги, а і у якості того, як вона надається. Ні для кого не секрет, що велика частина тих, хто там стоїть, — потребує не допомоги, а чергової нікому не потрібної довідки про стан здоров’я. А ще краще ми знаємо, як проходить огляд у лікаря в таких випадках.

Схоже можна сказати і про роботу міліції. Справи затягуються не через важкість правопорушень, а через низку бюрократичних процедур, до яких ще додаються затяжки, пов’язані з іншими обов’язкамиправоохоронців та елементарний непрофесіоналізм. Навіть для розслідування найелементарніших кримінальних правопорушень, більшість з яких можна розкрити оперетивно, якраз за рахунок швидкого реагування, потрібні купа судових клопотань тощо. Час іде, а справи так і залишаються нерозкритими.

Таких прикладів безліч і їх причини полягають в існуючому законодавстві України, яке максмально сприяє існуванню тяганини.

У чому ж справа?

Які конкретні причини цього?

  1. Спадок радянської системи і невдалих спроб її реформування.У першу чергу йде мова про «недобиту» радянську бюрократичну систему, більше того: вона зараз до певної міри ще гірша у нас, ніж радянська. Адже остання, попри свою гіпертрофованість, була в принципі завершеною і гарно вписувалась у радянську систему. Повернення до капіталізму і здобуття Україною незалежності викликали цілком зрозумілі спроби реформування бюрократичної системи, які проте були половинчастими і непослідовними. Це дає підстави говорити, що у нас і досі існує видозмінена радянська бюрократична система. Думаю, кожному знайома ситуація, коли при зверненні з певної конкретної проблеми Вас відправляли до іншого органа, а той перенаправив Вас до ще одного, а третій, коли Ви таки дійшли і до нього, вазагалі говорить, що не розуміє про йде мова.І це скрізь так. В медзакладах та міліції ситуація подібна до цієї. Таке враження інколи складається, що там взагалі ніхто нічого не знає, які повноваження і компетенцію має.
  2. Недолугість існуючого законодавства.Ця теза взаємопов’язана із попередньою, адже ця недолугість бере своє коріння із радянських часів. Поперше, наше законодавство не відповідає вимогам часу. По-друге, певні кола і не зацікавлені у його зміні. Насамперед мова йде вже про згадані бюрократичні процедури і їх строки.
  3. Сама система.Вона потребує реформування, адже морально застаріла, тому її інститути не володіють потрібною динамікою.

Що треба зробити для покращення ситуації?

  1. Сформувати ефективну для ведення бізнесу законодавчу базу.Її формувати потрібно з «нуля», тобто не на основі існуючого законодавства, так як цей процес був би значно складніший. У першу чергу необхідно максимально спростити процедури, необхідні для відкриття власної справи, скоротити їх кількість, подібно до того, як це було зроблено в Грузії.
  2. Скоротити бюрократичний апарат і чітко визначити функції органів місцевої та центральної влади.З приводу цього у свій час іронічно зауважив перший президент України Леонід Кравчук, який на питання про кількість міністерств та комітетів, яких потребує країна, зазначив: «Принаймні не більше, ніж у Китаї. До цього часу (2004 р. – авт.) в нас було біьше міністерств і у два з половиною рази більше комітетів, ніж у Китаї».  Коли у посадових осіб по 5 заступників – дуже важко визначати сферу їх компетенції, а про якусь ефективність годі й мову вести.
  3. Перезавантажити системи охорони здоров’я та безпеки. Той вигляд, у якому вони зараз існують, як ми бачимо із вищесказаного, максимально сприяє існуванню «суспільства вічної тяганини».

Це далеко не єдині заходи, необхідні для поліпшення існуючої ситуації, проте, на мою думку, найнеобхідніші.

Очевидно, що для дійсно тектонічних зрушень у цих сферах необхідні зрушення у свідомості наших громадян, адже необхідність цих змін треба осмислити.

Так чи інакше скоро сам час нас змусить здійснювати певні кроки у подоланні існуючого ладу, проте без усвідомлення цієї необхідності ми будемо приречені на вічний біг навздогін…     


[1] Гребер, Девід. «Про феномен паскудної роботи.» Журнал соціальної критики «Спільне». http://commons.com.ua/?p=15827

[2] Doing Business 2014 Understanding Regulations for Small and Medium-Size Enterprises с. 232 http://russian.doingbusiness.org/~/media/GIAWB/Doing%20Business/Documents/Annual-Reports/English/DB14-Full-Report.pdf


comments powered by HyperComments