Сєвєродонецьк — місто сепаратистів

1

Сьогодні українська армія та спецпідрозділи МВС (зокрема батальйон «Чернігів») підняли український прапор над міськрадою Сєвєродонецька – міста, визволення якого є дуже символічним у плані боротьби з сепаратизмом.

Якщо Слов`янськ став асоціюватися з сепаратизмом лише з весни 2014 року, то Сєвєродонецьк ось уже майже 10 років має такий статус.

 

 

Етимологічні непорозуміння

Мабуть, сама назва «закодувала» місто під долю «сепаратиста». Справа в тому, що вона ще досі є предметом мовознавчих суперечок, точніше, суперечок між мовознавцями та ідеологами, які надають перевагу російськомовному варіанту назви міста.

Сєвєродонецьк на карті

Сєвєродонецьк на карті

Місто було засноване в межах Лисичанська у 1934 році і мало назву як селище міського типу Лисхімстрой – така назва від того, що там тоді будували хімічний комбінат, власне, місто постало на основі цього підприємства. Проте смт росло і постала проблема нової, більш красивої назви. 27 січня 1950 року Указом Президії Верховної ради Української РСР його перейменували на Сєвєродонецьк, від назви річки Сіверській Донець. Назва, згідно з правописом української мови, неправильна і мала б звучати, як «Сіверськодонецьк», проте на офіційному рівні цю помилку ніхто і досі не виправив, натомість у нормативних документах найпоширенішою назвою був «Сєверодонецьк». Що цікаво, такий варіант назви є цілком правильний, якби Сіверськодонецьк розташовувався на території Російської федерації. Проте така транслітерація російської назви українського міста застосована невиправдано. Втім, українській владі, а ще більше населенню міста, плювати на це, тому 11 квітня 2008 року було затверджено назву Сєвєродонецьк. Таким чином, виходить, що навіть назва міста запрограмована так, що воно так і хоче в Росію. Можливо, тепер ситуація зміниться.

Совок

Взагалі Сєвєродонецьк – типово радянське місто. Він виріс на хвилі сталінської індустріалізації як центр хімічної промисловості. Спочатку це було робітниче селище біля Лисичанська, а після війни воно перетворилося в місто.

Типово радянським Сєвєродонецьк лишився і зараз. Місто на межі Донецької і Луганської областей є класичним «совковим» містом з поганою екологією, морем пролетаріату, серед якого повно бабок-комуністок. Ну, просто класичний електорат партії регіонів в одному флаконі. Не дивно, що сепаратистів тут підтримують давно, можна сказати, що сепаратизм тут процвітає. Так було до сьогоднішнього дня.

«Этот козёл, который постоянно мешает нам жить»

Льодовий палац

Льодовий палац

Як це не дивно, Сєвєродонецьк (нехай уже і так) дуже любив ніяк не вмирущий пан Янукович. А особливо він любив Льодовий палац, розташований у місті. Зараз Януковича та його сім’ю (в обох значеннях цього слова) вважають головними розсадниками сепаратизму. Він там провів 2 з`їзди: сепаратистський та «несепаратистський». Другий не такий відомий був у 2008 році і не запам`ятався нічим, мабуть, крім свого пафосу, а от перший міг звести Януковича на політичний трон, або запроторити його за грати, хоча друге менш імовірно, бо ми чудово знаємо реалії української політики, де всі можуть «домовитися». З`їзд 2008 року був лише тінню того, що був тут у 2004-му, власне, він і приніс місту Всеукраїнську славу. До 2014 року, коли мова заходила про сепаратизм чи федералізацію, більшість людей згадували в цьому плані події у Сєвєродонецьку – такими драматичними і глобальними вони нам раніше здавалися, що ж – 2014-ий у цьому плані все змінив. Якщо Харківський з`їзд не зміг стати навіть другим Сєвєродонецьком, то потуги Росії виявилися куди вагомішими.

ПіСУАР

3

Сепаратистський з’їзд

Власне, сепаратизм на Донбасі розсаджували і поливали давно і першість у цьому, безумовно, належить Партії регіонів. Мотиви сепаратизму-2004 були схожими з 2014-тим, проте значно меншу роль у тих подіях відігравала Росія (яка проте мала певну роль у цих процесах), яка обмежилася візитом на Сєвєродонецький зїзд мера Москви Лужкова, який навіть зняв свою кепку, аби бути схожим на Януковича – ну так сильно він його поважав. Цим мотивом виступало прагнення реваншу. Уже 26 листопада 2004 року майбутні регіонали усвідомлювали, що вони на межі поразки, і почали діяти на межі фолу. Луганська облрада заявить про своє непідпорядкування Києву, через день це зробить Харківська.

Але центр уваги буде прикутий не до Харкова чи Луганська, цим центром стане Сєвєродонецьк, де 28 листопада мав пройти Всеукраїнський з’їзд народних депутатів та депутатів місцевих рад (відомий також як Всеукраїнський з’їзд депутатів Верховної ради АР Крим, місцевих рад усіх рівнів). Прибічники Януковича приховували свої сепаратистські наміри, говорячи, що метою з`їзду буде гуманітарний захист населення України. Проте коли  3576 делегатів, що представляли 17 регіонів України, засіли в «Льодовому палаці» Сєвєродонецька, стало ясно, що на з`їзді постане питання розділення України. Було заявлено, що з`їзд представляє інтереси 35 мільйонів українців (це ще один доказ того, що мова йшла про відділення).

Головні ролі на з`їзді відігравали   прем’єр-міністр Віктор Янукович, голова Донецької облради Борис Колесніков, голова Луганської облради Віктор Тихонов та голова Харківської облдержадміністрації Євген Кушнарьов.

Власне, мова йшла чи то про федералізацію (говорилося про Південно-Східну федеративну область), чи то про відділення (Південно-Східна Українська республіка).

Але на тоді такі кроки не були метою, а лише інструментом. Метою було поставити Януковича президентом, не дивно, що з`їзд у першу чергу його визнав таким. Та і вигуки на з`їзді були «Янукович – президент», і вже не важливо було, президент чого: України чи якогось Донбабве.

Власне, і тоді мова йшла про референдум (який було призначено на 12 грудня) та навіть про створення бойових загонів! Найемоційнішим на з`їзді був Кушнарьов, який, мабуть, дуже-дуже сильно хотів для свого Харкова статусу столиці ПіСУАРУ (саме такою була абревіатура цього державного «утворення») – йому «помаранчеві» це ще згадають. Проте, як це не дивно, дав «гальма» сам Янукович, який заявив, що прагне бути президентом всієє України (ох, який амбіційний був!): «Я четко представляю ту ответственность, которая лежит на мне перед теми 15 миллионами, отдавшими за меня свой голос. В первую очередь я буду думать о государстве, о каждом человеке. Это мое правило, по которому я буду жить. Мы должны дать ответ: способны ли мы сохранить мир и стабильность, или все рухнет. Я низко кланяюсь предыдущим поколениям за все, что они сделали для нас. И я приложу все силы, сделаю все возможное, чтобы сохранить все то, что они нам передали. Мы обязаны очень честно относиться к каждому нашему решению. Мы знаем, как были разрушены государства, которые пошли по революционному пути. Как наши братья на Балканах. Сегодня они на грани нищеты. Этого нельзя допустить. Сегодня, когда формируется бюджет, перестали поступать платежи. Западные области прекратили платить за энергоносители. Еще немного — и все рухнет. Давайте постараемся найти решение, не прибегая к радикальным мерам. Если прольется хоть одна капля крови, этот поток уже не остановить. Защита законов и прав людей — наша цель. Пожалуйста, примите то решение, которое обеспечит целостность в стране и порядок в государстве…»

Така заява для запалених вірусом сепаратизму делегатів стала своєрідним ударом: вождь не захотів очолювати сепаратистський шабаш. Вакханалія вмить затихла. Це зараз він так сильно хоче влади, що фінансує сепаратизм, але тоді йому потрібне було все і воювати з Києвом на чолі ПіСУАРУ він не хотів.

Так, був ще назначений з`їзд у Харкові та навіть планувався з`їзд на весну 2005-го, було і засудження сепаратизму Кучмою та Кінахом, не говорячи вже про Ющенка. А на сепаратистів СБУ відкрило справу. Янукович тоді програв, але був готовий до реваншу.

А от Сєвєродонецьку лишилася «слава», яку навряд чи змиє і теперішній сепаратизм, навіть навпаки – місто, з якого він бере свої витоки ми пам`ятати будемо довго, ну, хіба що його таки перейменують у Сіверськодонецьк.

Символізм 22 липня

Визволення Сєвєродонецька 22 липня 2014 року вже є символічним у боротьбі з сепаратизмом, проте буде ще більш символічним його оновлення вже після визволення. І справа не лише в назві. Місто не має бути «совком», який згрібає відходи суспільства, місто має процвітати. Буде дуже символічно, якщо Реконструкція, побудова Нового Донбасу почнеться з міста, в якому з`явилося те явище, яке його ледь не погубило.


comments powered by HyperComments