Тибетське питання: дві сторони медалі

1

Світові новинні стрічки знову нагадують нам про існування проблеми в Тибеті: повідомляють про постраждалих від вогню, відкритому по них китайською поліцією, тибетців. Інцидент трапився цього вівторка (12 серпня) у Сичуані, сусідній з Тибетом провінції Китаю. Як повідомляє британська група Free Tibet  (китайські ЗМІ інцидент не коментували), сільський лідер, названий Вандаком (Wangdak), був заарештований в понеділок за суперечки з місцевою владою. Суперечка полягала в офіційному обмеженні традиційних зібрань з нагоди місцевого фестивалю. Після того, як лідера було затримано, з відповідним протестом зібрався  натовп тибетців. Тут озброєні поліцейські і вступили до гри: протестувальників було розігнано за допомогою сльозогінного газу та з застосуванням вогнепальної зброї. Західні ЗМІ повідомляють про щонайменше двох розстріляних протестувальників. Отже, ми знову чуємо про Тибет – окуповану Китаєм територію, яка не хоче миритися зі своїм становищем. Але це лише одна точка зору, поговоримо про це детальніше.

Трохи історії

В єдину державу Тибет (історико-географічнаий регіон в Центральній Азії) оформився у VII ст., до цього часу на цій території існували окремі невеликі князівства. Уже у IX ст. держава розпадається на два царства: Західнотибетське та Центральнотибетське. Протягом Х ст. вони розпадалися на менші князівства. З ХІІІ століття на території Тибету володарювали монголи, а з середини XIV ст. владу перебрали до себе Далай-лами. Наступного століття у 1642 р. Далай-лама стає світським і релігійним володарем країни.

Але незалежність Тибету тривала не довго – уже у 1751 р. він став васалом Китаю часів династії Цин. Відтоді, фактично, і починається «китайська» історія Тибету: так, під китайською владою Тибет проіснував до 1911 р., коли в Китаї відбулася Сіньхайська революція і Тибет знову не став незалежним. З 1913 по 1951 р. Тибет існував, фактично, як незалежна держава, хоча його незалежність не було визнано жодною державою світу. Далай-лама ХІІІ (тодішній правитель Тибету) намагався покращити ситуацію: проводити реформи, налагоджувати зв`язки, — проте, його зусилля виявилися марними. Після його смерті ситуація в країні сильно погіршилася, до того ж тоді відбувалася боротьба за владу.

3Тим часом 1949 р. став роком комуністичного перевороту в Китаї і Мао Цзедун не змусив чекати і на рішення щодо Тибетської території: Тибет було проголошено «визволеним». У жовтні 1950 р. китайські війська увійшли до Тибету і з легкістю взяли його під свій контроль. Невдовзі політична влада в Тибеті перейшла до Далай-лами XІV, який уклав з Китаєм так звану «Угоду з 17 пунктів», головним наслідком якої стало входження Тибету до складу Китаю. Великий приток китайських солдат став приводом для невдоволення місцевих жителів: тибетці опиралися китайській владі. Це вилилося у сумнозвісне повстання 1959 р., коли було вбито близько 87 тис. тибетців, а ще 25 тис. заарештовано; тибетська влада тоді вимушена була тікати до Індії.

Відтоді найбільш помітні повстання в Тибеті відбувалися у 1987 – 1989 та 2008 рр., але Тибет так і залишився у складі КНР у статусі Тибетського автономного району. Наразі суперечки навколо Тибетського питання полягають саме у визначенні його статусу.

Погляд з Заходу

Кожна країна, яка має дипломатичні відносини з КНР, так чи інакше визнає приналежність Китаю його основних проблемних територій: Тибету та Тайваню. Інша справа, що більшість західних держав, серед яких у цьому питанні найбільш помітне місце займають США, не забувають нагадувати світу і самому Китаю про низький рівень розвитку прав людини в державі, про права національних меншин і т. д. Це ніщо інше як натяки на становище та статус національних меншин Китаю та територій, на яких вони компактно проживають – таких, як Тибет, і, зокрема, сам Тибет.

2Визнаючи Тибет частиною КНР, Захід у той же час засуджує застосування там сили Китаєм, а також низький рівень дотримання прав тибетців як національної меншини КНР. Зокрема, США з розумінням та підтримкою ставляться до акцій протесту тибетців проти китайської влади, підтримують зв`язки з тибетським урядом «у вигнанні». Так, Барак Обама вже тричі за час перебування на посаді президента США зустрічався з Далай-ламою і ці зустрічі було присвячено проблемам китайської агресії та її попередження в Тибеті[1].

Серед дослідників існують різні думки щодо статусу Тибету. Частина їх, а також багато правозахисників, учасників «Руху за незалежність Тибету», тибетці у вигнанні дотримуються думки про необхідність надання Тибету незалежності. Вони виходять з того, що, все ж, протягом певного проміжку часу Тибет був незалежною державою, яку у 1950 р. окупував Китай. Тобто, на їх думку, зараз регіон являє собою окуповану КНР незалежну державу, якій треба повернути цю незалежність. Адепти цієї точки зору також загострюють увагу на питаннях прав тибетців в складі КНР, а точніше, на тому, що права тибетців як національної меншості не реалізовані у рамках Китаю.

Втім, можна стверджувати, що велика частина дослідників, політиків, визначних діячів, в тому числі і сам Далай-лама, дотримуються думки про «справжню автономію» Тибету, а не його незалежність. Вони закликають до припинення боротьби за незалежність та проливання крові тибетців, але лише в разі задоволення Китаєм інтересів Тибету: мова йде про статус широкої автономії Тибету у складі КНР з дотриманням прав тибетців та наданням їм рівних можливостей з ханьцями.

Громадська думка Заходу та більшої частини світу схиляється на бік тибетців, яких, ми бачимо, притіняють у їх національних правах, яким не дають належних можливостей для розвитку, яких обмежують у культурних та релігійних питаннях. ми знаємо про десятки тисяч жертв серед тибетців, які було зроблено під час його завоювання та під час Культурної революції в Китаї, і тому автоматично співчуваємо ним та стаємо на бік тих, хто бореться за незалежний Тибет. Втім, маємо розуміти, що все це – точка зору, нав`язана нам західними ЗМІ, впливу яких ми, безперечно, піддаємося. Врешті-решт, та сама Культурна революція зачепила своїми кривавими мірами не сам Тибет, але і весь Китай.

Точка зору Китаю

За офіційною версією КНР, Тибет є частиною китайської території ще з часів династії Юань. Будь-який заклик чи спроба до розчленування країни розглядається владою як злочин та прояв сепаратизму.

Китай наголошує на тому, що саме він перетворив Тибет з феодального регіону на розвинену адміністративну одиницю КНР, де процвітає туризм та розвивається промисловість. Тибет наразі, фактично, існує за рахунок бюджетних надходжень з центрального Китаю, які складають близько 90% бюджету регіону. КНР стверджує, що саме вона витягла Тибет з Середньовіччя, і якби не вона, він би і досі лишався там. Період після 1951 р. у Тибеті представляється Китаєм як період реформування краю, його демократизації, економічного та соціального прогресу. І справді, Тибет помітно розвинувся за останні півстоліття, особливо у порівнянні із сусідніми Бутаном і М`янмою. Повстання 1959 р. посадовці характеризують як сплеск феодальних настроїв, які ще не встигли залишити тибетців після приєднання їх до КНР. Усі звинувачення з боку Заходу характеризуються Китаєм, звичайно, як безпідставні[2].

Взагалі будь-яке питання щодо цілісності Китаю є уже болісним для нього. Уся історія цієї держави – це, фактично, періоди воз`єднаннь та розпадів, які змінювали одне одного через війни та кровопролиття. Наразі Китай переживає період єдності і будь-який натяк на сепаратизм є неприпустимим для нього, адже сама ідея КНР полягає у її єдності і збереження цієї єдності є однією з головних умов існування держави, а відтак – чи не найголовнішим напрямом її політики. Звідси – і вся болісність питань тих самих Тибету і Тайваню. Так само і будь-яка критика в адресу Китаю щодо питань дотримання прав людини і т. ін. сприймається ним як прихована агресія та загроза територіальній цілісності.

Однак, на думку деяких китайських аналітиків, проблема таки існує – КНР у своїй політиці та у своєму ставленні свідомо виокремлює Тибет та тибетців від інших територій та національностей Китаю, проводить щодо нього більш сувору політику, а світові намагається показати над лояльність тибетців до китайського уряду і тим самим дає привід для «сепаратистських» настроїв. Так, дослідники, які дотримуються такої думки, вважають, що уряду необхідно відділяти одну від одної «м`яку» та «тверду» сили в Тибеті: надавати більше допомоги у розвитку району, більше можливостей населенню і водночас застосовувати жорсткішу силу проти сепаратистів та терористів[3].

Тибетське питання зсередини

4Більшість тибетців та уряд Тибету «у вигнанні» визнають, що протягом історії Тибет майже завжди знаходився під чиїмсь впливом: Монголія, Китай… Втім, Далай-лама зауважує, що практично усі народи світу свого часу перебували під чиїмсь впливом, а тому це не є вирішальним фактором у визначенні статусу Тибету. Також тибетцями визнається величезний поштовх для розвитку, наданий Тибету Китаєм, що значно підвищив економічний розвиток району. Однак, значно більше уваги приділяється жертвам цього прогресу: десяткам тисяч загиблих тибетців, яких Тибет не може пробачити КНР. У повстаннях 1959 р. та наступних років Далай-лама звинувачує сам Китай, адже, як він зауважує, тибетці не отримали обіцяних широких культурних прав за своє приєднання до КНР у 1951 р., що і викликало великі хвилі невдоволень. Далай-лама також звинувачує КНР у надмірному застосуванні сили поліцією проти мирних протестувальників, у чому знаходить підтримку у західних політичних діячів.

Таким чином, тибетці, які проживають на території Тибетського автономного району, вимушені всіляко висловлювати свою лояльність китайському уряду, при чому КНР це висвітлює як  невимушену лояльність, а Захід – як засіб тибетців вижити в умовах їх пригнічення. Тибетці ж в іміграції схильні до пошуку так званого «серединного шляху» — припинення кровопролиття та утвердження справжньої автономії Тибету у складі КНР[4].

Де шукати правди?

Історія показує, що ніде немає правих та винуватих: усе залежить від кута зору, а правда — завжди десь посередині. Сепаратисти чи борці за незалежність, терористи чи посланці народу? Житель Заходу більш схильний до другого, прибічник КНР – до першого. Врешті, все це – інформаційна війна, і хочемо ми того чи ні, але ми також формуємо своє ставлення до тибетських подій не без її впливу на нас.

Навряд чи тибетську проблему буде остаточно розв`язано у найближчий час: район давно перетворився у точку ідеологічного та політичного зіткнення КНР, що прагне збереження ідеї «єдиного Китаю», та Заходу, що стоїть на ідеалах демократичних цінностей.


comments powered by HyperComments