Третя світова: бути чи не бути?

3

Системність міжнародних відносин

Нам випало жити у час на зламі. На зламі століть, на зламі тисячоліть, на зламі розвитку людства, на зламі зміни систем міжнародних відносин, в рамках та за законами яких вони і відбуваються. Система міжнародних відносин, узагальнюючи цей термін, є самодостатньою та спроможною до саморегулювання системою (комплексом) взаємодії суб`єктів міжнародних відносин на рівні держав, міжнародних організацій та акторів недержавного рівня. Ми з легкістю можемо перелічити стадії розвитку міжнародних відносин – їх системи:

1. Довестфальський світоустрій (до 1648 р.);

2. Вестфальська система МВ (1648 – 1789 рр.);

3. Віденська система МВ (1814 – 1914 рр.);

4. Версальсько-Вашингтонська система МВ (1919 – 1939 рр.);

5. Ялтинсько-Потсдамська система МВ (1945 – 1991 рр.);

6. Постбіполярна система МВ (1991 — ? рр.)

Як бачимо, ці системи не змінюються з легкістю – одна на одну. Фактично, їх визначають основоположні міжнародні документи чи договори, які і встановлюють, власне, «правила гри». Втім, і ці документи не з`являються тільки тому, що міжнародні актори зібралися разом і вирішили укласти нову базову угоду – бачимо, що між роками закінчення існування однієї системи і початку функціонування наступної існують такі собі «часові діри». Саме за ці часові лакуни системи і трансформувалися одна в одну – через системотворчі війни. Тридцятилітня війна (1618 – 1648 рр.), Велика французька революція та війни Наполеона (1789 – 1799, 1799 – 1814 рр.), Перша (1914 – 1918 рр.) та Друга (1939 – 1945 рр.) світові війни… Усі вони стали «транзитними зонами» для систем МВ.

І – наступна новина – постбіполярна система МВ (тобто та, в якій ми і живемо), не є остаточно оформленою. Її попередниця завершила своє існування лише через розвал СРСР – відтак, зник з міжнародної арени один з її основних суб`єктів. Тобто решта суб`єктів лишилися тими самими, в тому числі і актори, створені самою Ялтинсько-Потсдамською системою, як, наприклад, ООН чи НАТО — шляхи та фундаментальні засади їх функціонування не змінилися; змінилося лиш середовище їх існування (за рахунок зниклого з політичної арени основного гравця). Звичайно, суб`єкти МВ почали поступово трансформуватися згідно з новими умовами їх існування, втім, їх «ядра», саму їх сутність та методи діяльності вони кардинально змінити не в силах.

Так ми опинилися тут – в транзитній зоні без великого струсу, системотворчої війни, де створені за інших (уже минулих) умов актори намагаються грати уже за новими, ще не оформленими правилами старими, наявними в них ще за тих часів інструментами. Звідси, до речі, і проблеми не досить ефективної діяльності тієї ж самої ООН.

Виникає питання: чи надовго стан речей лишатиметься таким? Чи чекати нам на чергову системотворчу війну? Або її все ж можливо уникнути?

«Я не знаю, якою зброєю воюватимуть у Третій світовій війні, але знаю, що у Четвертій – камінням та палицями» А. Ейнштейн

Ми вдаємо, що живемо у цивілізованому світі. Демократія, гуманізм, права людини, світові міжнародні організації, співробітництво, миротворчість, гуманізм, людиноцентризм… Нас виховували на всьому цьому, навчали історії та зауважували на тому, що не треба повторювати помилок минулого. Тому коли нашу країну раптом накрила хвиля насилля, яке згодом привело нас до порогу війни, це стало шоком: як так – ХХІ століття! цивілізація! розвиток! мир! – а ми досі можемо жити в світі, де жертв агресії рахують на сотні, чи не більше?! Згодом шок пройшов. Натомість прийшло усвідомлення того, що, напевно, не тільки зараз люди відчувають цей жахливий дисонанс між своїм світосприйняттям і тим, яким він одного дня виявляється. Напередодні Першої світової війни так само ніхто не вірив, що «цивілізована» Європа може поринути у кривавий руйнівний хаос і потягнути за собою при цьому решту світу. Але, як ми знаємо, Європа таки змогла і навіть не один раз. Якою б не була наша думка про рівень нашого розвитку як людства, та яким би сам цей рівень не був насправді, найбільш варварське дійство – війна – все одно може статися.

… але не з нами

Та ми все ж віримо у те, що людство «подорослішало» і, врешті, хоч чомусь, та й навчилося. Навіть уявити страшно: якби справді почалася повномасштабна війна, то з усіма тими видами озброєння, що ними зараз володіють держави, — звичайна, ядерна, кібер зброя і т.д. – людство б могло знищити саме себе. І хоча хвилі насилля та агресії накривають Близький Схід, Європа та Росія стоять на порозі війни в Україні, США все більше задіяні у військових діях в Іраку, зростає напруга навколо спірних островів у Південно-Китайському морі та на Корейському півострові… Не зважаючи на все це, що загрожує безпеці людства та щодня може вибухнути війною, яка затягне до себе весь світ, ми можемо розраховувати на позитивний сценарій розвитку подій.

Врешті, мало хто по-справжньому вірить у те, що якийсь з цих конфліктів стане тією запальничкою, від якої спалахне весь світ. Інакше вже зараз би половина населення планети впала до паніки, а решта – загосрювала б ножі. Та й взагалі не вперше ми можемо спостерігати, як у різних частинах земної кулі починає розгорятися старе вугілля. Навпаки, якщо з 254 збройних конфліктів, які велися з 1946, 114 вважаються війнами (визначається як більше тисячі бойових смертей, пов’язаних в рік), то з кінця холодної війни, число озброєних конфліктів різко знизилося. З 33 озброєних конфліктів, перерахованих в 2013 році, тільки сім були класифіковані як війни – це на 50% менше, ніж у 1989 р. Звичайно, це все одно кровопролиття та смерті – але все ж непоганий прорив у порівнянні з минулим століттям, та й взагалі грандіозна перемога в порівнянні з «війною всіх проти всіх», описаною Гоббсом.

Скорочення кількості збройних конфліктів відбулося багато в чому завдяки економічному розвитку та мирним програмам, запровадженим ООН. Навіть ті з них, які не мали успіху, зробили свій внесок у скороченні насилля у світі. За останні роки було укладено десятки договорів про мир, що теж не можна обходити увагою. Розвиток міжнародного права, міжнародних судів, механізмів економічних та військових санкцій – з усіма їхніми «за» та «проти» це все ж ті інструменти, якими ми на сьогодні можемо оперувати аби запобігти війнам. До того ж, ми все ще маємо той досвід другої половини ХХ ст., коли раніше постійно конфліктуюча Європа врешті консолідувалася, коли не зважаючи на усю напругу у відносинах між Заходом та радянським блоком – холодну війну, ця війна лишилася все ж «холодною» і локальні сутички не переросли у глобальний конфлікт. Що й казати, на планеті ще лишилися «гарячі точки», але без усіх цих зусиль до їх мінімізації могло б бути і гірше.

У рамках академічних дисциплін, які вивчають війну та мир, було проведено багато досліджень, які допомогають нам зрозуміти, як починаються війни та як їм можна запобігти. Звичайно, жоден підхід, модель чи схема не можуть дати абсолютної відповіді, не можуть бути досконалими, але все ж заразми розуміємо, що нестача ресурсів, негативні зміни довкілля, економічні стреси, потоки біженців, расизм і т.д. – благодатний грунт для розв`язання воєн. Ми усвідомлюємо важливість історії та культури, роль гендеру та шляхи, якими різні політичні системи збільшили або зменшили ризики виникнення конфліктів. А це вже не мало.

Ніколи знову

Так, чомусь склалося так, що людина як така схильна до агресії та насильства, вона до них здатна. Доки люди матимуть у собі цю жорстокість, війни будуть можливими. Але це вже питання для інших роздумів. Втім, по суті, людство володіє усіма інструментами, аби запобігти черговому спалаху війни. Ці інструменти ще не ідеальні, та і навряд чи такими стануть. Але вони можуть і мають вдосконалюватися, механізми їх дії покращуватися та пристосовуватися до нових реалій. Вони мають трансформуватися, змінюватися настільки кардинально, наскільки це буде необхідно для їх успішної діяльності. Врешті, вони у нас є, як є і можливості для їх вдосконалення. (Адже можна і не жалітися на неефективність ООН, а почати її реформувати — це на випадок, якщо це прочитає хтось звідти J)

Напевно, час подивитися в очі правді: людство може запобігти війні, якщо справді докладе до цього зусиль. Помилки Першої світової, коли політики не змогли тверезо оцінити тодішній стан речей та глибину конфлікту, та Другої світової, коли світ до останнього вірив у штучний Версальсько-Вашингтонський спокій та у те, що агресору вистачить того, що йому віддадуть, аби відкупитися від нього, мають бути враховані та не можуть бути повторені. Врешті, невже ми маємо право знову відкрити ящик Пандори та випустити звідти найстрашнішого демона людства, заради загнання якого назад загинули мільйони і мільйони людей? Я так не думаю.


comments powered by HyperComments