У яку гру ми граємо? Теорія ігор і наше суспільство

Game-Theory-Paper-Matrix-Final1

Перш за все, прогрес у математиці, розвиток теорій статистики, комбінаторики та інших уможливив їх використання у інших сферах. Особливо цікавою в цьому плані є так звана теорія ігор. Теорія ігор, якщо вірити Вікіпедії, — це   теорія математичних моделей прийняття оптимальних рішень в умовах конфлікту. Оскільки сторони, що беруть участь у більшості конфліктів, зацікавлені в тому, щоб приховати від супротивника власні наміри, прийняття рішень в умовах конфлікту, зазвичай, відбувається в умовах невизначеності. Сфера її застосування вже давно вийшла за рамки прикладних наук (хоча її активний розвиток почався із 40-х років ХХ століття), і це не лише соціально-політичні науки: теорія ігор застосовується і в побуті, адже вона може стати у пригоді під час прийняття раціонального вибору.

«Усе наше життя — це гра» — ця фраза вже давно відома кожному, і це не просте порівняння. Якщо його розглядати через призму теорії ігор, то так воно і є.

Теорія ігор дозволяє максимально точно розглянути системи суспільних відносин на простих прикладах. Кожні конкурентні чи солідарні відносини усередині суспільства є ускладненими і масштабними варіантами відомих математичних ігор.

Сьогодні ми хочемо розглянути на прикладі окремих із них відносини влади і суспільства, суспільства всередині самого себе.

Розглядати будемо Україну.

Почнемо з невеликого теоретичного блоку.

Теоретичний блок

Як відомо, математичні ігри мають свою класифікацію. Є  ігри:

Кооперативні (гравці можуть співпрацювати один із одним, можуть об’єднуватися в групи, взявши на себе деякі зобов’язання перед іншими гравцями і координуючи свої дії) або некооперативні(кожен грає сам за себе).
Симетричні (коли відповідні стратегії у гравців будуть рівними, тобто вони матимуть однакові платежі) та асиметричні (коли стратегії нерівні).
З нульовою (гравці не можуть збільшити або зменшити ресурси або фонд гри, що в них є, вигоду вони отримують лише за умов програшу їх суперника) і ненульовою сумою (сума загального фонду може зростати).
Паралельні (гравці ходять одночасно, або вони не знають про ходи інших гравців, поки всі не зроблять свій хід) та послідовні (гравці можуть робити ходи в напередодні визначеному порядку, але при цьому вони отримують деяку інформацію про ходи інших. Ця інформація може бути неповною).
З повною інформацією (гравці знають всі ходи, зроблені до поточного моменту, а також можливі стратегії противників, що дозволяє їм в деякій мірі передбачити подальший плин гри) або з неповною (навпаки).
Ігри з нескінченним числом ходів
Дискретні (у них скінчена кількість гравців, ходів, подій, результатів і т.д.)  і неперервні ігри (постійна динаміка і зміни в ході гри).


Досить спрощено можна уявити, що суспільство і еліта (влада) грають між собою у масштабну гру, яка поєднує в собі велике число інших простіших ігор. Ігри відбуваються і всередині еліти, і всередині суспільства між його учасниками. Їхнє число не підлягає статистичній фіксації, проте для нашого аналізу це і не має значення: ми можемо спростити схему цієї великої гри — це не зашкодить нашому аналізу, адже у нас не стоїть на меті розглянути все у деталях, нам потрібна лише загальна картина.

Протистояння еліти і суспільства

Отже, у нашій грі два дуже формалізованих гравці: еліта (влада) і суспільство (народ). Вони не є в реальності єдиними суб’єктами, проте кожен із них інстинктивно має всередині себе спільні цілі й інтереси, навіть якщо відкрито їх не декларує чи на словах не є їх прибічником.

Кожен із них має свої умовні інтереси.

Еліта: інстинктивно прагне до збільшення свого впливу і влади, прагне охопити всі сфери життя суспільства, прагне утримати свій домінуючий стан у державі, піклується про збільшення власного блага (цим самим шкодить благу суспільному); їй притаманні авторитарні тенденції, схильність до порушення балансу гілок влади.

Суспільство: інстинктивно прагне до зменшення впливу влади, виступає за обмеження її втручання у сферу особистого життя, прагне нарощення суспільного блага, є демократичним, адже хоче активно втручатися у державні справи, мати вплив на владу та її розподіл.

Отже, інтереси практично прямо протилежні один одному.

Звідки і різні інтереси щодо правил ведення великої гри. Еліта, як і суспільство, хотітиме вести «свою», відмінну від тої, яку хоче її умовний супротивник, гру.

Еліта буде прагнути, перш за все, диктувати умови гри всередині суспільства, саме в її інтересах, щоб громадяни грали між собою у некооперативну, асиметричну, з нульовою сумою, з неповною інформацією неперервну гру.

У чому небезпека такої гри між членами суспільства?

Коли гра некооперативна, її учасники діють за принципом «людина людині вовк», кожен дбає лише про свої інтереси, цим самим програючи сумарно. Це не сприяє встановленню інститутів громадянського суспільства в країні, воно за таких умов неможливе. Таким чином, відбувається атомізація суспільства, що є однією із умов встановлення в країні авторитарного чи навіть тоталітарного режиму. Тим більше, що саме така гра в умовах демократії призводить до поляризації рівня життя громадян.

Асиметрична гра забезпечує нерівні можливості громадян, це штучне надання переваги певних групам, які тим самим порушують баланс суспільства.

Гра з нульовою сумою — програшна для суспільства, вона може бути вигідною для певної, більш успішної частини суспільства, яка наживається на програші менш успішної частини. Єдиний наслідок такої гри — поляризація доходів громадян і радикалізація атомізованого суспільства, що майже неминуче веде до негативних наслідків і зростання прихильників сильної руки. Це те, що ми спостерігаємо зараз в Україні.

Гра з неповною інформацією — це найпоширеніший тип ігор. Якщо говорити про суспільні відносини, то гри з повною інформацією немає, якби і була, то це була б ще небезпечніша гра, ніж з неповною. Інтересом еліти є те, щоб суспільство грало взагалі без інформації, щоб воно було паралізованим, адже не могло зробити раціонального вибору. Таким чином, така гра (із мінімумом інформації) призводить до дезорганізації суспільства і встановлення авторитарної влади.

Ця грає має бути неперервною, безкінечною, адже вона влаштовує еліту.

Така гра між членами суспільства призводить до його програшу у великій грі з елітою.

Кожен із членів суспільства стає учасником так званої дилеми в’язня.

Як і в цій грі, за умов диктування правил великої гри елітою кожен учасник піклуватиметься лише про власну вигоду.

Ось наводимо приклад цієї гри, точніше її класичну формулу (з Вікіпедії):250350_photo

Двоє підозрюваних, А і Б, арештовані. У поліції немає достатніх доказів для звинувачення, і ізолювавши їх один від одного, вони пропонують їм одну і ту ж операцію: якщо один свідчить проти іншого, а той зберігає мовчання, то перший звільняється, а другий одержує 10 років в’язниці. Якщо обидва мовчать, у поліції мало доказів, і вони засуджуються до 6 місяців. Якщо обидва свідчать проти один одного, вони одержують по 2 роки. Кожен ув’язнений вибирає, мовчати або свідчити проти іншого. Проте жоден з них не знає точно, що зробить інший. Що відбудеться?

Так само і кожен член атомізованого суспільства, подібно цим двом в’язням, піклуватиметься лише про власну вигоду, і тим самим програє. Головна мета еліти: зробити так, щоб ми були ізольовані, і цим самим ми втрачаємо можливості співпраці.

Але в такому випадку велика гра у підсумку невигідна і самій еліті, просто вона сама того не розуміє. Вигравши велику гру еліта сама потрапляє у нову гру між собою, так звану «трагедію общин». Ось її приклад:

Припустимо, існує якась сільська громада, у якої є тільки одне доступне пасовище. На ньому всі члени громади можуть пасти худобу скільки завгодно. Випас худоби зменшує кількість трави, що росте на ньому та, відповідно, вигоди від скотарства.
Кожен член громади може збільшити число своєї худоби, збільшити свій власний дохід, при цьому родючість пасовища скоротиться незначно. Однак якщо всі члени громади зроблять те ж саме, пасовище стане вже набагато гіршим. Якщо ж член громади зменшить свій випас, родючість поля збільшиться, але його особистий виграш від цього буде набагато менший, ніж втрачений дохід.

Виходить, що всім членам громади вигідно тільки збільшувати використання пасовища, і ні на крок не відступати.

Ось в таку умовну ситуацію потрапляє еліта. Саме така ситуація зараз спостерігається в Україні, еліта виснажує по максимуму наше «пасовисько» і цим самим вбиває економіку нашої держави. Наше завдання — припинити цю гру. Ми маємо остаточно змінити її формат і побудувати нову могутню державу. І наше покоління має відіграти в цьому провідну роль.

 


comments powered by HyperComments