Війна Ердогана: велика гра президента Туреччини

Ілія Куса - 05.08.2015
ердоган

Сутичка між Туреччиною та «Ісламською державою» (ще відомою як ІДІЛ), в результаті якої один турецький військовослужбовець загинув, була визнана на Заході першим прямим військовим зіткненням між Туреччиною та терористами з часів початку кризи в Сирії у 2011 році.

Одразу після інциденту, прем’єр-міністр Туреччини Ахмет Давутоглу оголосив про початок військової кампанії під кодовою назвою «Операція Ялцин», названа так на честь загиблого солдата, та заявив, що це буде війна «проти всіх терористичних угруповань». Це свідчило про те, що операція не буде обмежена військовими діями проти «Ісламської держави», а й може бути поширена на кровних ворогів Туреччини – курдського сепаратистського воєнізованого угруповання «Робоча партія Курдистану» (РПК). Хоча експерти припускали можливість такого протистояння, але існують конкретні фактори, які змусили Ердогана піти на це саме зараз.

Раптове рішення офіційної Анкари було прийняте на фоні постійного тиску з боку Вашингтону останніми місяцями. Лише за один тиждень Туреччина відновила обмін розвідувальною інформацією та дозволила американським винищувачам базуватися на своїй військово-повітряній базі в Інкірлику. Крім того, Туреччина скликала екстрене засідання НАТО, на якому отримала повну підтримку своїх союзників у реалізації свого права на самооборону, хоча й ніяких інших рішень стосовно наступних кроків прийнято не було. Туреччина запропонувала створити закриту для польотів зону на кордоні з Сирією, однак Вашингтон таку пропозицію відкинув. Натомість президент Реджеп Таїп Ердоган та президент Барак Обама домовилися про посилення співпраці та координації у питанні військово-повітряних операцій США проти «Ісламської держави» та тренуванні сирійських повстанців для підтримки турецьких сил.

Наміри Туреччини створити безпечну зону на півночі Сирії не є чимось новим, та що дійсно дивує – це її політична готовність одноосібно реалізовувати ці плани. Під час конфлікту в Сирії, Туреччина часто заявляла про необхідність безпечних зон для захисту своїх кордонів та надання можливості повернути сирійських біженців додому. Минулої суботи міністр закордонних справ Туреччини Мевлют Чавушоглу знову озвучив цю ідею: «безпечні зони з’являться як тільки ці території будуть звільнені від «Ісламської держави». Там будуть розміщені біженці». Анкара ухвалила рішення про дислокацію сухопутних військ на цих територіях для підтримки операції, і у вівторок Ердоган підтвердив свої зобов’язання по зачищенню їх від терористів. Хоча наразі зарано стверджувати, наскільки далеко у військовому плані він може піти у своїх обіцянках допомогти сирійській опозиції, ймовірно, Туреччині варто підготуватися до відправки додаткових сил в Сирію, якщо сирійські повстанці не зможуть зачистити регіон самостійно, або до можливих сутичок з військами Башара Асада у разі їх нападу на ці безпечні зони.

Іншим фактором, який підштовхнув Ердогана до такого рішення саме зараз, стало погіршення його відносин з «Ісламською державою». Видається, що після сходження «Ісламської держави» в Сирії, Анкара сприймала їх як «ще одну опозиційну групу» – не кращу і не гіршу за інших. Тому титул «загрози №1» національній безпеці Туреччини було віддано курдам та режиму Башара Асада. Більше того, Ердоган жалівся, що зацикленість Заходу на «Ісламській державі» є ніщо іншим як проявами ісламофобії та анти-турецького ухилу. Зрештою, казав він, західні ЗМІ вирішили зосередити свою увагу не на тому факті, з яких країн походять терористи, а на їх чорному ринку, який проходить через турецькі кордони.

Проте за останні шість місяць політичні міркування Ердогана з цього приводу змінилися по мірі того, як наростала риторика «Ісламської держави» в бік ідеї створення «правовірного халіфату» в Стамбулі. Такі заяви стали особливо дратувати напередодні парламентських виборів, під час яких Ердоган позиціонував свою консервативну ісламську партію як рушій демократичного розвитку Туреччини та її становлення в якості регіонального лідера, могутність якого виходитиме за рамки своєї османської спадщини. Але по-справжньому катастрофічним став теракт у місті Суруч, організований одним з прихильників «Ісламської держави». Вибух, в результаті якого загинуло більше 30 людей та ще сотні отримали поранення, виявився тією краплею, яка переповнила чашу терпіння.

Зіштовхнувшись одразу з трьома загрозами – режимом Асада, курдами та «Ісламською державою» — Ердоган, вочевидь, вирішив, що безпека Туреччини потребує більш активних дій. Насправді, розгорнувши війну на два фронти проти «Ісламської держави» та РПК, Ердоган почав подорож нерозвіданими досі землями. Очевидно, що військова операція ще більше узалежнить турецькі силові структури від допомоги США. Найближчими місяцями і РПК, і «Ісламська держава» можуть розпочати війну проти турецького уряду та почати напади на цивільні об’єкти та інфраструктуру. У такому випадку турецька економіка зазнає суттєвої шкоди.

Разом з тим, політика Ердогана може призвести до погіршення відносин з Вашингтоном – якраз тоді, коли допомога останнього є вкрай необхідною. Хоча США підтримали військову операцію Туреччини проти «Ісламської держави», президент Обама не розділяє поглядів Ердогана на війну проти РПК, яких у Вашингтоні вважають корисними союзниками у боротьбі проти терористів. Ці розбіжності із США стануть ще глибшими у разі посилення військових дій проти курдів та їх поширення далі на південь від турецьких кордонів.

Ще більш непевним залишається питання значення цієї ситуації особисто для Ердогана. Раніше президент вже був готовий пограти у велику політику та замиритися з курдами. Сьогодні його дії проти РПК можуть розколоти курдське суспільство як в самій Туреччині, так і в регіоні. Це, в свою чергу, призведе до поглиблення внутрішньої нестабільності в час, коли могутність турецької військової машини піддається серйозному випробуванню у боях з досвідченими угрупованнями терористів, що контролюють прикордонні з Сирією ділянки. Одночасно з цим, демонстрація сильного лідерства президента на фоні постійних чвар різних політичних сил, які намагаються сформувати уряд, може позитивно вплинути на результат потенційних дострокових парламентських виборів. Ердоган може скористатися такою нагодою, аби взяти реванш та отримати абсолютну більшість в парламенті, так необхідну йому для проведення конституційних реформ в країні, аби перетворити Туреччину на президентську республіку. В цьому контексті, Ердоган ризикує всім одразу: йому є що виграти і є, що втрачати з цього протистояння. Але в будь-якому випадку, все це завершиться погіршенням відносин зі Сполученими Штатами.

Автори: Джошуа Уокер, Ентоні Боуен

Для Foreign Affairs


comments powered by HyperComments

Гість
2015-08-06 17:46:18
ВашингтонА !