Військова пропаганда Німеччини в Першій світовій війні

Ілія Куса - 13.02.2014
ууууу

Період Першої світової війни по праву є часом утвердження пропаганди як особливого виду зброї, здатного наносити неабияку шкоду ворогу, або навіть знищити його. Сучасні інформаційні війни є прямими наслідками формування потужного пропагандистського арсеналу у ході війн та конфліктів. Ключовим для цієї сфери стало саме XX століття.

 

Оцінки ролі пропаганди у Першій світовій війні

Під час Першої Світової війни 1914-1918 психологічна війна із застосуванням військової пропаганди стала одним з головних засобів ведення війни між ворогуючими державами. Хоча психологічний вплив на ворога використовувався ще в давні часи, регулярне використання пропаганди як зброї набуло поширення саме у часи Першої Світової війни, у ході якої уряди воюючих країн визнали необхідність створення спеціального апарату для ведення пропаганди серед ворожих військ та мирного населення, а також здійснення впливу на населення нейтральних країн.

За оцінками різних дослідників, найбільших успіхів в цій діяльності досягла Великобританія. Як зазначає відомий німецький розвідник, голова Генштабу розвідки та контррозвідки у 1914-1918 роках, Вальтер Ніколаі «у 1914 році англійці мали найбільший у світі штат професійних журналістів, агітаторів та пропагандистів, велику кількість добре оснащених типографій та пресу». Проте Німеччина, за даними Рудольфа Зульцмана, спеціаліста з історії пропаганди, була взагалі вражена цією зброєю, так як, за світоглядом німців конфлікти повинні були вирішуватись лише військовою силою. Це стало основним чинником абсолютної перемоги та домінування анти-кайзерівської пропаганди союзників у війні.

кккк

Так як радіо в ті часи не використовувалось для загальнодоступного мовлення, основним інструментом здійснення пропаганди став друкований матеріал: листівки, карикатури, брошури, статті, газети тощо. Як пише Зульцман, пропаганда проти Німеччини здійснювалась за допомогою мільйонів листівок, які скидались з літаків та повітряних куль (які були особливо ефективні, так як були дешевим транспортом та могли переносити до 2 кілограмів друкованого матеріалу на велику відстань). Так, у жовтні 1918 року тільки в Англії було надруковано 5 мільйонів 360 тисяч листівок. Для їх доставки на фронт виділяли окремі авіаційні ескадрильї та, навіть, виготовляли спеціальні «агітаційні снаряди» для артилерії, «агітаційні гранати» та «агітаційні міни». Загалом, ці листівки мали різноманітний зміст. По-перше, це були листи полонених німців своїм родичам, в яких розповідалось про гарні та зручні умови життя у ворожому полоні. Також перевага віддавалась листам рядових солдат, в яких вони описували своє буденне життя, побажання та спостереження. По-друге, дуже часто використовувалась заборонена для ворога література: полоненим давали читати праці та твори, які були недоступні для них на Батьківщині. Наприклад, німецьким полоненим пропонувались статті та праці соціалістів Карла Лібкнехта, Рози Люксембург тощо.  Більше того, деякі брошури містили статті, в яких відповідальність за всі жахи війни лежала на Німеччині та кайзерівському уряді. Пізніше, ця інформація знаходила своє відображення у листах полонених своїм сім’ям в Німеччину.  Такий метод поширення пропаганди, за оцінкою російського історика Звонарьова, мав величезний успіх, особливо у Великій Британії під керівництвом лорда Норткліффа.

Улюбленою темою американських листівок було продовольство, що мало досить значний вплив на голодних німецьких солдатів. Рудольф Зульцман , як приклад, приводить наступну листівку американських військ, виготовлену у вигляді німецької поштової картки у 1918 році, в якій говорилось:
«Підніми цю листівку, напиши на ній адресу своєї сім’ї. Якщо ти потрапиш у полон до американців, то віддай її першому ж офіцеру, який буде проводити допит. Він зобов’язаний передати її твоїм рідним».

Далі листівка містила наступний текст:

«Я знаходжуся у полоні, поранений \ тяжко поранений \ не поранений (потрібне підкреслити). Не хвилюйтесь за мене. Нас добре годують, дають яловичину, картоплю, боби, горох, вершки, кофе, молоко і т.д. (непотрібне закреслити)».

З вересня 1918 року британці почали випускати замасковані «окопні» газети, які містили статті політичного характеру, заклики та карикатури. Як зазначає Звонарьов, «солдати, щоб хоч якось скоротити час у окопах, читали абсолютно все, що попадалось під руку». Такі газети виходили тиражом від 250 до 500 тисяч кожна.

Іншою особливістю були підроблені підпільні газети, які виходили з таємних типографій для окопів та населення нейтральних країн. І під час перемог німецьких військ, в них говорилось про тяжкі поразки німців.

ееее

Німецька листівка з написом «Російська мобілізація»

У своїх працях «Військова пропаганда у першій світовій війні» та «Інтернаціональне шпигунство та боротьба з ним під час світової війни та сьогодні» Вальтер Ніколаі говорить, що «під час війни не було жодних підготовчих курсів для агітаторів та пропагандистів в Німеччині» та «наша (німецька – Авт.) пропаганда була непридатною, вона йшла врозріз із психологією солдата». Німецьке керування пізно усвідомило всі переваги пропагандистського апарату у війні і це, за думкою Ніколаі, стало ключовим моментом у краху Німецької імперії. Це дозволило країнам Антанти успішно та безперешкодно провадити свою так звану «пропаганду жахів», яку яскраво описав Зульцман у своїй праці «Пропаганда як зброя у війні»:
«Найбільш брехливою, але одночасно й успішною, було повідомлення про те, що німці перероблюють тіла загиблих солдатів (своїх і чужих) на корм для свиней. Це викликало масу обурення в світі та послужило приводом для вступу Китаю у війну на боці Антанти». На думку В. Ніколаі, політика «пропаганди жахів» була «геніальною роботою, яка дозволяла підтримувати солдатів на фронті навіть в часи найтяжчих поразок».

 

В. Ніколаі підкреслює, що саме висування пропаганди на перше місце під час війни дозволило країнам Антанти, передусім – Великобританії, одержати перемогу. Аналізуючи діяльність своїх ворогів, німецький розвідник пише: «Спочатку здавалося, що ця пропаганда прямо божевільна та нахабна за своїм змістом, згодом вона почала просто викликати неприємне враження, а потім всі в це повірили. Через чотири з половиною роки у Німеччині спалахнула революція. І що ж? Майже всі свої гасла ця революція запозичила з арсеналу військової пропаганди наших супротивників».

Особливості військової пропаганди Німеччини у Першій Світовій війні

У 1914 році, на початку війни, Німеччина поступалася своїм рівнем пропаганди іншим державам, особливо Франції та Великобританії. Більше того, світова війна фактично відкрила німецькому керівництву такий вид зброї, як пропаганда, та змусила німців усвідомити той факт, що це явище має набагато більше переваг, ніж військова сила. До 1914 року в Німеччині була відсутня будь-яка просвітницька робота. Тому становлення німецької пропаганди як такої здійснювались методом вивчення «практичних уроків», які німецькому керівництву надавала військова пропаганда країн Антанти.

У довоєнний час щось, схоже на пропагандистську роботу виконували спеціальні відділення друку при Міністерствах іноземних та внутрішніх справ та закордонних дипломатичних установах. Вони займались підкупом газет, письменників, телеграфних агентств, громадських діячів. З початком війни почали з’являтись самостійні «бюро пропаганди», яких вже у жовтні 1914 року налічувалось близько 30. Однак вони діяли незалежно один від одного, без централізованого керівництва, та мали вузьку сферу діяльності, лише у межах друкованих ЗМІ, тому не досягли значних результатів. Крім того, важливим чинником гальмування розвитку німецької пропаганди була заборона офіційного Берліну до серпня 1918 року займатися виданням листівок, так як це, за думкою німецького уряду, не відповідало правилам ведення війни. Таким чином, інформаційно-психологічна діяльність пропагандистського апарату Німеччини упродовж майже всієї війни була скута законом, що заважало  його повному реформуванню як потужного інструмента ведення війни.

ннннн

«Сміливість міста бере»

На початковому етапі війни, з ініціативи міністра фінансів Матіаса Ерцбергера, було сформовано Центральне бюро пропаганди закордоном на чолі з бароном Альфредом фон Муммом. Воно займалося, в основному, виданням агітаційних брошур, книг, статей та здійснювало релігійну пропаганду серед католиків нейтральних країн. Одночасно з цим, у 1915 році було створено «Управління друком у військовий час», задачею якого було здійснення інформаційно-психологічного впливу на солдат Антанти. Базовим матеріалом, який забезпечував ці відомства інформацією про ворога були офіційні листи вищих посадових осіб Антанти та послів, які перехоплювались німецькою розвідкою. Так, у 1916 році німцями було дискредитовано англійського посла у Росії Джорджа Бьюкенена, після того, як німецькі літаки почали скидати над Східним фронтом брошури, в яких були надруковані листи посла до царя Миколи II та заклики до російських солдат «не коритись своїм генералам та царю, які являються маріонетками Великобританії».

 

гггг

«Щасливі союзники»
Німецька листівка 1916 року, на якій зображено глав держав Четверного союзу. Зліва направо: німецький кайзер Вільгельм II, болгарський цар Фердінанд I, турецький султан Мехмед V і австро-угорський король Франц-Йосип.

Проте, і ці спроби протистояти військовій пропаганді союзників не мали наслідків. «Релігійна пропаганда» Німеччини серед католиків обійшлася уряду у 12 мільйонів марок, та не дала жодних значних результатів. Вищезазначені установи зі здійснення пропаганди діяли окремо та були обмежені законодавством та цензурою. Серед друкованого матеріалу, які видавались німецькими типографіями, домінували карикатури та гумористичні брошури, які не сприймались серйозно серед ворогів. Адже на фронті німецькі солдати стикалися з ворожими військами, які в реальності не мали нічого спільного зі своїми образами в німецькій пресі. Це викликало велику недовіру до вітчизняного друку серед німецьких військових. В той же час англійські та американські пропагандисти малювали німців у вигляді варварів та гуннів, готуючи своїх бійців до всіх жахів війни.

 Німецький генерал Еріх Людендорф, який відстоював ідею створення єдиного імперського відділу пропаганди, наполягав на реформуванні дійсної на той час системи пропаганди за британським взірцем. У грудні 1916 року він представив уряду проект по створенню центрального органу пропаганди, однак він був відхилений через то, що це дало б Міністерству іноземних справ можливість втручатися у внутрішню політику. Німецьке керівництву того часу було досить нерішуче у питанні пропаганди та не розуміло його сутність, і це дало їх ворогам можливість захоплення ініціативи в свої руки.

У 1916 році відповідальним за розвідницьку роботу було призначено полковника Вальтера Ніколаі. Після цього, у тому ж році, було сформовано військовий відділ пропаганди на чолі з полковником Гефтеном, який швидко переріс у величезну організацію, яка здійснювала пропаганду навіть у нейтральних країнах, запроваджуючи таємні типографії, підкупаючи агентів, політиків, журналістів, видаючи брошури, статті, німецькі книги та навіть використовуючи кінофільми. Пропагандистська діяльність була спрямована на створення стійких образів ворогів Німеччини та просування їх у маси. На мою думку, найбільш успішним зі створених німцями образів, який іноді використовується й донині, став образ російського солдата – «Івана», який виглядав як  неохайний чоловік великої статури з вусами та бородою, вдягнений як селянин, та, часто, у стані алкогольного сп’яніння.

Крім того, великих успіхів німецька пропаганда досягла у 1916 році у Румунії, внаслідок чого румунські війська на початок 1917 року були повністю деморалізовані. У 1916 році, під час придушення заворушень у Турині, загинуло багато мирних жителів, що було вдало використано німецькою агентурою, яка надрукувала імена загиблих на листівках та розкидала по позиціям італійських військ у місті, закликаючи їх до відмови від боротьби на стороні «вбивць». В результаті цього, майже весь 6-й Туринський військовий корпус здався у полон. Крім того, німці вели пропаганду і серед мусульман Кавказу, і серед ірландців Великобританії, сподіваючись, в обох випадках, викликати повстання.

У серпні 1918 року, після того, як заборона масового друку листівок та цензури, була нарешті скасована, генерал Людендорф добився створення Центрального імперського бюро пропаганди за британським взірцем. Однак, було надто пізно, щоб хоч якось змінити критичне становище Німеччини.

Світова війна стала ключовим етапом формування та становлення німецької пропаганди, яка, не дивлячись на всі свої недоліки, все-таки мала певні результати. І у 1933-1945 роках саме німецька пропаганда візьме реванш у роки Другої світової війни.

Використані джерела:

  1. Звонарёв К.К. «Германская агентурная розведка до и во время войны 1914-1918 гг.» / К.К. Звонарёв // Репринтное издание IV управления Штаба РККА. – Киев: Издательский дом «Княгиня Ольга». —  2005.
  2. Людендорф Эрих. «Мои воспоминания о войне 1914-1918 гг.» / Эрих Людендорф // Перевод с немецкого языка под общ. Ред. А. Свечина. – М.: Издание «АСТ». «Воспоминания и мемуары». — 2005. – 800 с.
  3. Зульцман Рудольф. «Пропаганда как оружие в войне» / Рудольф Зульцман. – М: Издание «Итоги второй мировой войны. Выводы побеждённых». — 1998.
  4. Звонарёв К.К. «Русская агентурная разведка до и во время войны 1914-1918 гг.» / К.К. Звонарёв // Репринтное издание IV Штаба РККА. – К: Издательский дом «Княгиня Ольга». — 2005.
  5. Николаи Вальтер, Ронге Максимилиан, Россель Чарльз. «Тайные силы: Интернациональный шпионаж и борьба с ним во время мировой войны и в настоящее время» / Вальтер Николаи, Максимилиан Ронге, Чарльз Россель // общ. Ред. В. Ф. Федько. – К: Издательский дом «Княгиня Ольга». -2005. – 676 с.
  6. The Free Encyclopedia  “Wikipedia” [Електронний ресурс] // En – режим доступу: www.wikipedia.org
  7. Почепцов Г. Г. Пропаганда и контрпропаганда / Г. Г. Почепцов – М.: Издательство «Рефл-бук». – 1998.
  8. Агітаційні матеріали в період Першої Світової війни : http://rikuna66.dreamwidth.org/83148.html


comments powered by HyperComments

Сергій Гуменний
2014-06-30 23:13:09
Ну що тут скажеш. Автор просто молодець - написав цікаво та інформативно. Дякую за цікаву статтю.