«We gotta get out of this place»: чому Україна втрачає cтудентів?

Чому Україна втрачає студентів

Навряд чи при погляді на тисячі натхнених українських студентів, що протягом останніх двох місяців відстоювали поперемінно євроінтеграцію, права людини та відставку президента, комусь могло би спасти на думку, що принаймнi 50% з них не бажають навчатися в межах своєї країни. Як так? Це ж прогресивна молодь, цвіт нації – хто, як не вони, врятують майбутнє, розвинувши економіку та модернізувавши виробництва? І тим не менш, якщо вірити результатам дослідження Українського Інституту соціології від 2013 року, принаймні 50% молодих українців (віком до 30-ти років) не бачать жодних перспектив щодо здобування вищої освіти на Батьківщині [1]. Можна було б заперечити – так було до подій на Майдані, нині все змінилося, Рубікон перейдено, жереб кинуто, люди усвідомили помилковість бажання втекти від проблем своєї країни. Але чи є таке твердження правдивим? І від чого втікають студенти насправді?

«Недоболонська» система

В Україні при здійсненні важливих глобальних реформ не люблять діяти радикально; помірність та компроміси — ось наш метод. І цей метод міг би бути дуже дієвим, якби не одна дивовижна риса нашої держави: з двох зол ми завжди обираємо обидва. Це можна добре прослідкувати на прикладі введення норм Болонської системи до системи вищої освіти в Україні. Жодна з рис, що роблять Болонську систему ефективною, як, наприклад, визнання ступеня бакалавр достатнім кваліфікаційним рівнем, скорочення кількості ВНЗ, спеціальностей та напрямів, використання кредитів для підвищення мобільності навчання, викладання прикладних та актуальних дисциплін – жодна з них не була відтворена у сучасній системі вищої освіти в Україні. Тим не менш, реформа була реалізована достатньо для того, щоб студенти втратили всі попередні переваги – на зразок «автоматів» і переваги результату екзамена над результатами семінарів [2]. Як наслідок, замість фунціональної системи вищої освіти ми отримали кульгавого виродка-мутанта, який, замість оптимізувати учбовий процес, гальмує його.

Ціни нижчі, якість вище

Але головна проблема вищої освіти в Україні пов’язана з балансом якості та цін. У Європі (особливо у Східній Європі) середні ціни на вищу освіту не перевищують цін на освіту в нашій країні [3]. Тим не менш, рівень якості навчання відрізняється разюче, і, на жаль, не на нашу користь. Проблема навіть не стільки в тому, що з більшості дисциплін нам викладається застаріла інформація і не в тому, що обладнання в технічних профільних вузах відповідало міжнародним стандартам хіба що кілька десятиліть тому. Головна проблема полягає в програмах тих нових дисциплін, що вводяться до нашого учбового плану з метою актуалізації навчального матеріалу. Вони найчастіше або не є продуманими, або не є реальними. Що мається на увазі? Десь у країнах Європи ці дисципліни викладаються у повному обсязі, студенти отримують РЕАЛЬНІ знання і мають доступ до допоміжних матеріалів. У наших ВНЗ відомості з таких дисциплін найчастіше викладаються в мінімальних дозах (що спричинено, знов таки, застарілістю доступних навчальних матеріалів та обладнання), і, що найгірше – це не дає реальних, прикладних знань, бо викладачі зазвичай самі не завжди розуміють суть нових предметів.

 

Відсутність попиту спричиняє зникнення товару

Як не гірко це визнавати, при всій різноманітності професійних напрямів більшість студентів не має жодних можливостей влаштуватися працювати за спеціальністю. Всіх дуже веселить той факт, що нині майже на кожному кроці можна зустріти майбутніх юристів та економістів, але чорт забирай, що поробиш, якщо для фізиків, геологів, культурологів та інших представників академічних меншинств знайти роботу, не пов’язану з педагогічною діяльністю, досить важко? Не дивлячись на загальну (майже всесвітню) кризу по відношенню до гуманітарних спеціальностей, для більшості студентів шанс працевлаштування за кордоном є набагато вищим, ніж на Батьківщині [4].

Тим не менш, основною причиною того, що такий високий процент студентів прагне навчатися за кордоном, залишається проблема якості вищої освіти в Україні – на сьогодні вона приблизно відповідає рівню політичної стабільності. А як можна змінити соціальне, культурне та економічне становище країни, не володіючи необхідними для цього знаннями?

Те, чи багато студентів повернеться з-за кордону поліпшувати свою далеко не ідеальну Батьківщину – це вже зовсім інше питання.

1) http://ua.golos.ua/social_problem/13_02_14_utechka_mozgov_top5_stran_kuda_emigriruyut_luchshie_ukrainskie_spetsialistyi

2)http://www.osvitapol.info/система_образования_в_украине_-_болонская_система_в_украине_ru_291cms.htm

3) http://thekievtimes.ua/society/247790-kuda-uezzhayut-uchitsya-ukrainskie-studenty.html

4) http://focus.ua/society/279478/

 


comments powered by HyperComments

Роман Кириченко
Роман Кириченко
2014-02-01 02:09:44
Вітаю з дійсно хорошим матеріалом! Але, я думаю, трохи неправильно дивуватися тому, що "принаймнi 50% з них не бажають навчатися в межах своєї країни". Багато студентів підтримують євроінтеграцію саме через: а) спрощення можливості навчатися за кордоном; б) надію, що євроінтеграція призведе нарешті до реформи вищої освіти, яка зробить навчання в Україні більш бажаним у студентства. Та і великий відсоток бажаючих вчитися за кордоном не ліквідується через "покращення" (ну, у нормальному сенсі цього слова) системи вищої освіти чи інші реформи. Тут все елементарно просто: студенти - молоді люди, які досить природньо хочуть побачити світ, навчання за кордоном - це дуже прекрасний шанс зробити це. Навіть за умов хорошої освіти бажаючих буде маса. Треба знайті соціологічні дані щодо цього. Припускаю, що найпоширенішим мотивом бажання вчитися за кордоном у студентів в основному буде не недосконалість нашої освіти, а саме прагнення "побачити світ" (і дуже-дуже імовірно, що просто бажання таким чином виїхати на ПМП з України). Іще ж треба зважати, що кількість бажаючих прямо не конвертується у кількість тих, хто дійсно їде за кордон вчитися. Якщо, припустимо, в Україні стануться тектонічні зрушення в економіці та соціальній сфері, то дуже імовірно, що число бажаючих зменшиться, а ось число тих, хто дійсно поїде за кордон збільшиться. Тут велику роль гратимуть кошти. Кошти - це основна причина того, що ті 50% бажаючих не конвертуються у кількість тих, хто виїжджає. Пишу це як студент, який має певне бажання вчитися за кордоном (ну, хоч трохи).
Любовь Малышева
2014-02-01 09:16:04
О, дякую за високу оцінку мого матеріалу. :) "Припускаю, що найпоширенішим мотивом бажання вчитися за кордоном у студентів в основному буде не недосконалість нашої освіти, а саме прагнення "побачити світ" (і дуже-дуже імовірно, що просто бажання таким чином виїхати на ПМП з України)." З останнім твердженням згодна на 100%, дуже багато людей прагнуть виїхати з України на ПМП. Це саме по собі досить сумно, а якщо врахувати, що рівень життя в багатьох країнах відрізняється від України у кращу сторону - то із плином часу залишитись бажає ще більша кількість людей, ніж спочатку. А ось щодо мотивації побачити світ - для цього є дуже багато короткочасних програм по обміну і більшість студентів ними якраз і користується. "Іще ж треба зважати, що кількість бажаючих прямо не конвертується у кількість тих, хто дійсно їде за кордон вчитися. Якщо, припустимо, в Україні стануться тектонічні зрушення в економіці та соціальній сфері, то дуже імовірно, що число бажаючих зменшиться, а ось число тих, хто дійсно поїде за кордон збільшиться. Тут велику роль гратимуть кошти. Кошти - це основна причина того, що ті 50% бажаючих не конвертуються у кількість тих, хто виїжджає." Мені здається, що з конвертацією все ще більш заплутано. Щодо коштів, то навіть на даний момент, з призупиненою євроінтеграцією, є безліч стипендиальних програм у буквально десятках країн, просто треба їх вміти шукати. Як на мене, проблема полягає швидше у недостатній мотивації і немасовості, які, в свою чергу, витікають через незнання перспектив.