Янукович програв ще до того, як його скинули

Ілія Куса - 12.01.2015
майдан

Блідий після безсонної ночі довгих переговорів, Віктор Федорович Янукович роздумливо вдивлявся в текст договору, який поклали перед ним на підпис. Хитаючи в руці ручку, він вагався. За кілька хвилин, під пильними поглядами європейських дипломатів та своїх політичних опонентів він розписався, скріпивши цим угоду, яка, на його думку, залишила б його на посаді, принаймні на наступні кілька місяців.

Та навіть в той момент, ввечері 21 лютого, коли він проводив переговори зі своїми опонентам у приміщенні Адміністрації Президента, його влада вже поступово зникала. З відчайдушних звернень міліціонерів та військових до опозиційних депутатів ставало ясно, що їх більше тривожать їх власні життя, а не безпека президента Януковича та членів його уряду.

Того ж вечора, Віктор Янукович покинув столицю та залишив країну, ознаменувавши початок найбільшого з часів «холодної війни» протистояння між Заходом та Сходом.

Росія розцінила повалення Януковича як насильницький, «нео-фашистський» переворот, підтримуваний та, навіть, організований Заходом у вигляді народного повстання. Цю тезу, підкріплену деякими історичними оповідками, Кремль використав для виправдання анексії Криму у березні та підтримки проросійських сепаратистів на індустріальному сході України.

Мало хто поза російською пропагандистською «бульбашкою» намагався суперечити генеральній лінії Кремля. Проте через рік після того, як було скинуто Януковича, все ще відкритими залишаються питання: як і чому він був так швидко повалений?

Базоване на інтерв’ю із ключовими свідками, в тому числі колишніми командирами спеціального загону «Беркут» та інших силових підрозділів, численних телефонних записах та інших документах, розслідування «New York Times» чітко показало, що президент Янукович був не так скинутий народом, як усунутий своїм же оточенням, а Захід, як і всі інші, був здивований таким поворотом подій.

Захоплення протестувальниками великого арсеналу зброї на заході країни остаточно призвело до відмови від Януковича з боку його власних союзників, які і так були налякані ситуацією. Однак, як показують останні години цього дійства, не меншу роль зіграла й атмосфера паніки, яку Янукович сам і створив, намагаючись залагодити конфлікт.

Станом на ранок 20 лютого майданівці контролювали в найкращому разі пару сотень метрів квадратних випаленої ділянки землі в центрі Києва. Саме на тому місці вони зібралися минулого листопада, обурені Януковичем, який під тиском Москви відмовився від довгоочікуваної торгівельної угоди з Євросоюзом.

Їх сподівання ще більше затьмарилися вранці 20 лютого, коли градом куль було вбито десятки активістів, які намагалися вийти з оточення та прорватися до урядового кварталу. Проте, вже ввечері, кровопролиття на Майдані – найтрагічніше в історії української столиці з часів Другої Світової війни – призвело до масового виходу депутатів зі складу партії Януковича у парламенті, у зв’язку із чим він був змушений сісти за стіл переговорів із трійкою лідерів опозиції.

Один з опозиційних народних депутатів Сергій Пашинський пригадує, що саме тоді розпочалися дзвінки від силовиків. З самого ранку і протягом всього дня вони відчайдушно кликали на допомогу: «Нам потрібна допомога! Ми хочемо виїхати з Києва. Нам необхідний транспорт, аби прорватися крізь розлючений натовп на вулицях».

«Всі казали одне й теж» — розповідав Пашинський.

В інтерв’ю силовики розповідали, що були стривожені тією угодою, яку підписав Янукович, адже вона передбачала розпочати розслідування вбивств активістів. Вони боялися, що Янукович був готовий кинути напризволяще тих, хто захищав його весь цей час, особливо це стосувалося рядових бійців, які пройшли через горнило вуличних боїв.

Серед тих, хто покинув Київ у п’ятницю ввечері 21 лютого, був підрозділ спецзагону «Беркут» із Сумської області, що налічував 30 осіб. Його командир, Володимир, який побажав, аби його прізвище не розкривалося через можливі переслідування, розповідав, що упродовж всього ранку 21 лютого він намагався додзвонитися до МВС, аби отримати хоча б якісь інструкції. Але всі телефони мовчали.

«Ніхто не відповідав, а сам міністр зник» — пригадує він. Коли ж він нарешті зв’язався з одним із співробітників міністерства, той порадив їм забиратися з міста, оскільки «всі нагорі тікають». Згодом Володимир звернувся до пана Пашинського й запросив транспорт для виїзду з міста. «Ми всі були стурбовані ситуацією, — пригадує беркутівець. – Нам казали, що «наказу залишати позицій не було, але я і мої люди могли піти, якщо хотіли».

Олександр Ходаковський, який у лютому командував спецзагоном СБУ «Альфа», також вагався. «Ми розуміли, що центрального уряду більше немає, що він розпадався на очах, — розповідав Олександр у нещодавньому інтерв’ю у Донецьку, де він зараз керує загонами проросійських сепаратистів. – Ми зрозуміли, що всі ці посередницькі зусилля європейців ні до чого не призведуть».

Атмосфера змінюється

Як і багато інших його колег, він вважав, що лише жорстко розігнавши протестувальників у листопаді та грудні минулого року можна було остаточно зачистити Майдан – штаб-квартиру про-європейського протестного руху. Однак під кінець лютого було вже пізно.

«Атмосфера змінювалася, — розповідає Ходаковський. – Всі зрозуміли, що уряд не збирається приймати жодних рішень, а за всі дії, які ми вчинимо в останні моменти життя старого режиму, відповідатимемо ми самі».

Крім того, силовики були налякані чутками, які запустили самі ж майданівці, про нібито захоплення протестувальниками складу зі зброєю на Львівщині 18 лютого у 300 км від польського кордону. Казали, що ця зброя вже на шляху до Києва, де вона доповнить арсенал майданівців, що вже складався із пістолетів, мисливських рушниць, «коктейлів Молотова» та металевих труб.

За даними начальника УМВС Львівської області Дмитра Загарії, близько 1200 одиниць зброї, в більшості своїй пістолети та автомати Калашникова, були захоплені у ході нападів на п’ять частин міліції та будівлю УМВС. За його словами, влада виявила та повернула лише 300 одиниць. Ніяких доказів того, що ця зброя дісталася Києва чи використовувалася на Майдані, немає.

Західні дипломати, в тому числі американський посол Джеффрі Паятт, також чули про захоплення зброї на Львівщині та побоювалися, що якби вона дісталася Києва, то мирний протест, який викликав такі симпатії на Заході, перетворився б на збройний виступ, що нівелював би всі досягнення.

Ввечері 20 лютого, поки посли Німеччини, Польщі та Франції проводили переговори із президентом Януковичем в Адміністрації Президента, Паятт та декілька європейських представників зустрілися із комендантом Майдану Андрієм Парубієм у будівлі німецького посольства, де сказали йому тримати зброю зі Львову подалі від Києва.

Пригадуючи ту розмову, американський посол розповідав, що Парубій прийшов у чорній балаклаві: «Ми сказали йому: Не допустіть, щоб ця зброя потрапила до Києва, бо інакше це переверне всю ситуацію».

У нещодавньому інтерв’ю у Києві, пан Парубій не підтвердив наявності тоді тієї зброї в столиці, але зауважив, що то був би потужний інструмент тиску на Януковича та Захід. «Я попереджав їх, — розповідає колишній комендант Майдану. – Якщо Європа не здійснюватиме більш рішучих кроків, ситуація може прийняти дуже загрозливу форму».

Командир донецького підрозділу «Беркут» Андрій Терещенко, який зі своїм підрозділом забарикадувався у будівлі Кабінету Міністрів, розповів, що ще 18 лютого 16 його людей були застрелені і він побоювався чуток стосовно зброї зі Львову, яка нібито була на шляху до Києва. «Це вже було збройне повстання. Ми розуміли, навіщо їм потрібна зброя – аби доставити її до Києва».

Близько другої ночі, коли от-от мала початися процедура підписання угоди у приміщенні Адміністрації Президента України, Терещенку подзвонив заступник міністра внутрішніх справ України Віктор Дубовик та наказав залишити місто. За словами беркутівця, Дубовик зв’язав його із опозиційним депутатом Сергієм Пашинським, який організував командиру та його людям виїзд за межі міста, звідки вони автобусом повернулися у Донецьк.

Місцеположення Дубовика, який, за повідомленням української влади, виїхав з країни, наразі невідоме, тому отримати коментар щодо тієї ситуації неможливо.

За підрахунками самого Пашинського, він організував виїзд з Києва близько 5 тисячам силовиків – правоохоронців, працівників МВС та інших силових структур, в тому числі співробітникам підрозділу СБУ «Альфа». За його словами, Віктор Дубовик був лише одним з посадовців, з яким він співпрацював для організації евакуації людей. Хто ж згори віддав наказ про відступ, йому невідомо.

Здати лідера

Інна Богословська – давня соратниця Януковича, яка перестала бути такою після його відмови підписати угоду з ЄС у листопаді, заявила, що відступ силовиків був реакцією на рішення Верховної Ради від 20 лютого щодо повернення всіх військ до своїх казарм.

Пані Богословська розповідає, що той вечір четверга показав Януковичу та його останнім соратникам, що парламент, в якому домінує провладна Партія Регіонів, перестав бути лояльним органом влади та покинув його.

«В той момент Янукович усвідомив, що навіть Верховна Рада не на його боці» — пригадує пані Богословська, зауваживши, що в таких умовах президент не міг не виконати це рішення, та наказав силовикам залишити вулиці.

Однак один з важковаговиків у Партії регіонів — Михайло Добкін, який багато років пропрацював із Януковичем, заявив, що президент не віддавав такого наказу і навіть не знав про його існування, допоки всі правоохоронні сили раптово не зникли.

Добкін, який зустрічався із президентом Януковичем після того, як той перебрався з Києва до Харкова, розповідав про свою розмову з одним з представників Адміністрації Президента, якого він відмовився назвати. Той сказав йому, що раптова евакуація силовиків з вулиць у п’ятницю вдень була абсолютною несподіванкою для президента та його оточення.

Ще одним втікачем у п’ятницю був Володимир Лукін – представник російського президента Володимира Путіна на мирних переговорах. Ввечері, він поставив свої ініціали на тексті мирної угоди, однак згодом просто зник і повернувся до Москви, навіть не підписавши договір, у швидкому розвалі якого Росія постійно вбачала «руку Заходу».

Вдень 21 лютого, під час церемонії підписання європейськими дипломатами мирної угоди, сотні міліціонерів у шоломах, яких було так багато напередодні, вже сідали в автобуси.

Ця сцена глибоко вразила та стривожила міністра закордонних справ Польщі Радослава Сікорського, який також підписував угоду. «Це було неймовірно. Упродовж 45 хвилин після підписання договору, якраз коли ми виходили на вулицю, вся міліція покидала місто. І покинули не лише Адміністрацію Президента, а взагалі – усі урядові будівлі».

Коли пізніше міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров скаржився своєму польському колезі, що Янукович був повалений внаслідок «збройного перевороту», Сікорський відповів йому, що «це не було переворотом, уряд просто покинули». За словами польського міністра, Лавров відповів йому: «Міліція не мала права стріляти. Вони боялися Майдану, тому й поїхали».

«Він мав піти»

Після того, як Адміністрацію Президента та його резиденцію залишили без охорони, Янукович вирішив, що йому також час забиратися з Києва, принаймні на декілька днів.

«Коли вони прибрали всю охорону навколо Адміністрації Президента, він мав піти» — розповідає Михайло Добкін, тодішній губернатор Харківщини – східного індустріального регіону країни, де Янукович того вечора у п’ятницю шукав притулок.

Як пригадує пан Добкін, «Він подзвонив і сказав, що приїде або сьогодні або завтра», додавши, що це планувалося як черговий президентський тур по регіону; президент не хотів, «щоб все виглядало так, ніби він тікає». Дотримуючись плану, Янукович доручив Добкіну «підшукати пару заводів для їх відвідування».

Губернатор намагався організувати щось подібне на заводі з виробництва турбін – «Турбоатомі», але директор підприємства, який раніше мріяв побачитись із президентом, тепер не хотів мати з ним нічого спільного. За словами Добкіна, він навіть слухавку не брав.

Коли губернатор зустрів Януковича в Харківському аеропорті, той не виглядав переляканим. Сумнівно, що він усвідомлював всю ситуацію. «Він гадав, ще було тимчасовою незручністю» — пригадував пан Добкін, назвавши Януковича «хлопцем з іншої планети», який все ще вірив, що угода, підписана при посередництві європейців, дозволить йому вийти сухим із води в кінці року. За словами Михайла Добкіна, Янукович не розумів, що та угода не забезпечувала йому майбутнє, а лише дала сигнал його оточенню переходити на інший бік.

«Коли лідер перестає бути лідером, люди навколо зрікаються його. Таке правило» — виснував Добкін, та додав: «Зрадити вчасно – це не зрада, а передбачення».

Як тільки Янукович залишив Київ, спалахи насилля, які протягом декількох днів розхитували місто, одразу ж стихли. Рано вранці 22 лютого, здивовані відсутністю міліції на вулицях, протестувальники зайняли Адміністрацію Президента, президентську резиденцію та інші урядові будівлі, просто зайшовши до них через парадні двері.

За декілька годин, у ході своєї останньої промови у Харкові перед його втечею до Росії, Янукович заявив, що залишається президентом України та повідомив, що його автомобіль обстріляли, а його самого – зрадили.

«Є й зрадники, — заявив він. – Я не хочу зараз про це розмовляти. Я не хочу називати ніяких прізвищ. Хай це буде на їх совісті та їх відповідальності».

Автори: Ендрю Хіггінс та Ендрю Крамер

Джерело: New York Times


comments powered by HyperComments