З 2013-го зі сподіваннями

вввввввв

Наступний рік обіцяє бути складним. Підсумки цього року робити дуже складно, так як нема почуття його завершеності. Події останніх двох місяців сприяють цьому почуттю. Більше того: ці підсумки не будуть коректними, адже вони написані під безпосереднім впливом останніх подій.  Для мене особисто цей рік триватиме до закінчення Євромайдану.

Уже зараз можна говорити більш-менш впевнено про 2014-й. Хоч вибори Президента будуть у 2015-тому, вирішальним для них стане 2014-й.

Це буде рік боротьби 3 сил: влади, опозиції та народу.

Події Євромайдану засвідчили, що останній може виступати і виступає як окремий потужний, проте позбавлений багатьох важливих механізмів політичної боротьби суб’єкт.

Найсильнішою у цій боротьбі є влада, ресурси якої дозволяють успішно контролювати ситуацію в країні. Євромайдан не порушив її конструкції, а лише посприяв її консолідації. У грудні вона, оговтавшись від несподіваної хвилі народного гніву та зміцнення позицій опозиції, перейшла в контрнаступ. Проте це лише початок: усю її потужність ми побачимо згодом, Янукович нічого так просто не віддасть. Методи будуть найрізноманітнішими. Партія регіонів — політична сила, аналогів якої в Україні не було і нема: чисельність, жорстка ієрархічна структура, з одного боку клановість, а з іншого — монолітність партійного складу, надзвичайно великий степінь зрощення із державним апартом та олігархією, яка забезпечує фінансовий та інформаційний контроль над країною, роблять Партію регіонів надзвичайно могутнім інструментом політичного домінування Януковича в Україні. Він — феноменальний у масштабах України політик, який у своєму середовищі не має собі аналогів, його базовий електорат настільки великий, що питання виходу в другий тур для нього не є актуальним.

Під кінець 2013 року влада надзвичайно могутня. Це дійсно дуже добре структурована і влаштована»по понятіях» організція по  забезпеченню через експлуатацію громадян України власного добробуту, в народі відома під назвою «банда». Вона складається із ряду тісно пов’язаних між собою угрупувань, головним із яких наразі є «сім’я» Віктора Януковича.

2014 рік покаже нам нарешті усі можливості та вміння цієї команди. Євромайдан та загроза економічного колапсу лише підлили масла у вогонь, який тільки-тільки почав розгоратися. «Банда» не пошкодує на реалізацію своїх цілей нічого, у тому числі і наші «бюджетні» гроші.

Ще одним гравцем є опозиція. Це на декілька порядків слабший гравець, якому не притаманні монолітність, стійкість електорату, вже не кажучи про зв’язки з держапаратом та олігархією. Цього в опозиції в принципі ніколи і не було, що не заважало їй успішно боротися з владою, але цього разу ситуацію погіршує ще і відсутність ідей та відданості (саме так, певна підтримка у них є) мас, якими опозиція була зазвичай сильніша влади.

До Євромайдану вона виявилася ще менше готовою, ніж влада, так як вона не могла проігнорувати і водночас не могла як слід очолити цей рух. Опозиція зараз не має подібних до 2004 року засобів конвертації народної підтримки в політичну перевагу.

Під кінець 2013 року опозиція опинилася у зовсім невигідному становищі: неможливість перетворити Євромайдан у інструмент політичних перетворень, неможливість контролювати майдан не знімає з неї відповідальність за недосягнення майданом декларованих цілей. Самі того не бажаючи очоливши майдан, опозиціонери змушенні «віддуватися» своїм рейтингов за невдачі майдану. Опозиція зараз дуже слабка і у 2014 році стане сильнішою лише за однієї умови, про яку мова піде пізніше.

Вона не має свого лідера, а лише якогось трьохголового мутанта на своєму чолі, який уже встиг набриднути народу. Тепер він став вразливим не лише для атак з боку влади, а і з боку альтернативних на своєму полі кандидатів. Особливо в цьому плані виділяється Петро Порошенко, який не роблячи ніякої кампанії уже наступає на п’яти Яценюку. Його потенціал ми маємо шанс побачити вже у 2014 році. Вдала інформаційно-політична  кампанія може перетворити його за лічений час у фаворита президентської гонки.

Опозиція на роздоріжжі: її завдання — звести кампанію до сценарію 2004-го, її головна небезпека — на даний момент кампанія розвивається за сценарієм 1999-го. Влада працює зараз за планом «розділити і владарювати». Опозицію чекає рік мужності. Лише остання зможе кардинально змінити ситуацію. Мужність поступитися індивідуальними інтересами на користь загальнодержавних: визначитись із єдиним кандидатом у президенти і спрямувати всі свої ресурси на його підтримку, розбивши цим самим плани Банкової  про розділення і розбиття поодинці опозиційної команди.

Але є іще один гравець, без підтримки якого опозиції у кампанії 2014-2015 рр. не обійтися: народ. Євромайдан засвідчив, що це самостійний гравець великої політичної гри. Це не фасадний інститут делегованої  демократії в Україні, це сила, яка має потенціал грати вирішальну роль у новому громадянському суспільстві в Україні.

Проте не варто на даний момент перебільшувати значення народу у політичній грі.

Перша причина цього — це трьохликість народу: він не однорідна маса, це лише сума дуже багатьох індивідів із власними поглядами, цінностями, інтересами тощо. Ця його трьохликість полягає у його орієнтації:
а) на владу;
б) на себе;
в) на опозицію.

Євромайдан як феномен прояву потенціалу народної сили показав, що поки він не в силах самостійно здолати владу, опозиція, в союзі з якою перебувають євромайданівці, поки не має засобів конвертації народної сили в політичні зміни.

Проте в народу є важливі здатності до самоорганізації, які дуже необхідні в громадянському суспільстві.

Дуже важливим не тільки для 2014-го є Євромайдан, Євромайдан не як подія, а як стан суспільної свідомості. Це стан участі громадянина у політичному житті країни. Влада намагається нівелювати цю участь, цим самим викликати стан апатії, зневіри громадян у свої сили. 2014 рік для народу — рік перевірки на його силу, ми маємо всупереч всьому не опустити руки,а далі продовжувати свою боротьбу за громадянські права.

2014 рік — це рік, прогнозувати який неможливо (тому у мене і розклад такий поверховий), шарлатанством було б давати якісь точні прогнози. Ясно одне: він не буде легким.

Ми вступаємо у 2014 рік у той момент, коли народ реально може заволодіти ключем від своєї держави. Ситуація наразі така, що або народ здасться, або перебере ініціативу в свої руки. Коли опозиція нічого не пропонує, пропонувати дії має сам народ, але чи зможе він це зробити?

Я не буду робити ніяких прогнозів, відповідь буде уже скоро. Веселого нового року, друзі :)


comments powered by HyperComments