Жан-Бедель Бокасса — новий погляд

Аватарка

Центральноафриканська Республіка не була б відомою звичайним обивателям, якби не одна особа – Жан-Бедель Бокасса, котрий своїм одіозним правлінням увійшов не лише в історію ЦАР, а й усього світу. Щодо Бокасси існує багато стереотипних уявлень, що він людожер, психопат, кривавий диктатор тощо. Метою даної статті є спроба поглянути на політику першого і останнього імператора Центральної Африки з нового ракурсу, вільного від упередженого ставлення.

Прихід до влади

Давид Дако (ліворуч від Голди Меїр)

Давид Дако (ліворуч від Голди Меїр)

В ніч з 31 грудня 1965 року на 1 січня 1966 року до влади в ЦАР шляхом збройного перевороту й відсторонення  президента Давида Дако прийшов полковник Жан-Бедель Бокасса. Варто відзначити, що причини цієї події криються як і в політичних прорахунках скинутого глави держави так, і у втраті ним легітимності в очах населення країни. Давид Дако, як зазначає канадський дослідник Брайан Тайтлі, сприймався народом ЦАР як «мунзо вуко» — чорний, що думає як білий [6, с. 22]. А тому він не міг стати загальним лідером для всіх етносів країни (ЦАР – поліетнічна країна), а також спадкоємцем Бартелемі Боганди – активного борця за незалежність колонії Убангі-Шарі. Таким чином, Давид Дако абсолютно не користувався підтримкою серед таких етнічних груп як гбайя, банда та азанде, що складають переважну більшість населення країни. Це посилювалося невдоволенням місцевих племінних еліт, керівництва Франції та пов’язаній з ним армійській верхівці.

Бартелемі Боганда

Бартелемі Боганда

Воно мало місце через те, що Дако встановив дипломатичні відносини з Китайською Народною Республікою – це поклало початок засиллю комуністичної агентури в країні, яка активно вела пропаганду серед населення селищ, тим самим підриваючи традиційні норми та викликаючи опір племінної еліти. Більше того, користуючись цим, на півдні країни розгорнули свою діяльність лумумбісти з Демократичної Республіки Конго, а на сході – іррегулярні формування з Судану [6, с. 25].  Така ситуація не задовольняла уряд Франції, котрий мав свої інтереси в ЦАР, а також начальника штабу збройних сил полковника Бокассу. Останній був вихованцем французького гатунку й виступав за рішучі дії проти бандитських формувань на півдні та сході країни. Таким чином, доля Давида Дако була вирішена і французький уряд зробив ставку на Бокассу, котрий викликав у них довіру, а найголовніше – користувався підтримкою серед племінної еліти різних етносів. Більше того, він був двоюрідним племінником Бартелемі Боганди, а тому проблеми легітимації його влади не виникало.

Бокасса – націєтворець

Полковник Бокасса

Полковник Бокасса

Як відомо, Жан-Бедель Бокасса правив ЦАР з 1966 по 1976 рр. в якості президента, а з 1976 ро 1979 рр. – обіймаючи титул імператора. В межах поставленої мети перш за все варто розглянути період з 1966 по 1972 рр. Як зазначає російський дослідник І. Кривушин: «в перший період свого правління (1966-1972 рр.) Бокасса постає переважно як продовжувач курсу на національну та політичну уніфікацію» [Див. 2] . Протягом цього часу президент проводить модернізацію сільського господарства, розгортає кампанію духовної єдності та висловлює ідею єдиної центральноафриканської нації, символом якої стає він сам. Цей період знаменується тим, що було встановлено чіткий порядок та ієрархію. Дійсно, образ вождя відповідав архетипам центральноафриканських етносів. Бокасса розвинув ідею Боганди про духовну єдність та закріпив її у свідомості населення ЦАР. Проте водночас диктатор припустився помилки, наслідки котрої проявляються і в наш час – він поступово запровадив етнократію, що призвело до активізації трайбалізму [Див. 5], який був слабко виражений серед етносів ЦАР (на відміну від тієж Демократичної Республіки Конго чи Судану). Це мало вияв у тому, що Бокасса надавав ключові посади в армії своїм родичам – представникам етносу мбака, який був доволі нечисельним. Це призвело не лише до порушення хиткої етнополітичної рівноваги в країні, а й до розвалу єдиного сильного інституту в державі – армії. На додаток в 1969 році він фізично прибрав свого соратника та друга – підполполковника А. Банзу. Відбулося повстання етносу, до котрого належав вбитий – гбайя. Внаслідок цього Бокассі було заборонено ступати на його територію [Див. 2]. Фактично диктатор втратив контроль над значною частиною території, яка підкорялася йому відтепер лише номінально. А слабкість інститутів держави та наростаючий розвал армії унеможливили відновлення силою влади Бокасси на території гбайя. Таким чином, до 1979 року влада диктатора розповсюджувалася лише на столичний округ та деякі сусідні області населені переважно представниками рідного йому етносу. Втраті легітимності серед інших етнічних груп сприяло й те, що Бокасса публічно висловлював образи в бік деяких з них (наприклад щодо представників етносу банда в 1976 році), а також перетворення ЦАР в імперію й прийняття ним монаршого титулу. Це абсолютно суперечило архетипам, уявленням та міфам центральноафриканських етносів. Тому в 1979 році проведена французьким спецназом операція «Барракуда» була суто формальністю – від імператора відвернулися навіть його соратники – представники рідного йому племені мбака.

Стереотипи навколо імператора Бокасси

Тепер варто зазначити про помилковість деяких поглядів стосовно особистості Жан-Беделя Бокасси. Перш за все, його позиціонують як людожера, посилаючись на свідчення його особистого кухаря про те, що диктатор зберігав у себе в холодильнику органи людей. Спростовуючи цей стереотип, варто зазначити, що рідний імператорові етнос мбака ніколи не займався канібалізмом. Також слід врахувати «європейськість» самого Бокасси та силу трайбалізму – він би втратив зв’язок зі своїм племенем, що в традиційному африканському суспільстві розцінювалося як соціальна смерть. Існує думка, що диктатор просто розповсюджував чутки про те, що він їсть людей з метою залякування своїх політичних опонентів [Див. 2]. Свого часу людожерами прикидувалися воїни етносу азанде, котрі таким чином залякували своїх ворогів і в XVIII-XIX ст. утворили потужну державу на території сучасної ЦАР. Якраз азанде здійснювали потужні контакти з мбака [Див. 1], а тому останні могли перейняти в перших певні культурні форми, в тому числі й прикидування людожерами. Проте диктатор сам визнавав наявність органів людей у своєму холодильнику, але пояснював це тим, що частини тіл його ворогів приносять удачу. Враховуючи вірування мбака, можна сказати, що це приклад контагіозної магії, а тому для центральноафриканських реалій та й загалом у регіоні в цьому нічого не було дивного (наприклад, інший одіозний диктатор Іді Амін також зберігав органи своїх ворогів з цією метою).

Наступним найбільш розповсюдженим стереотипом про Жан-Беделя Бокассу є думка про те, що він був кровожерливим диктатором. Так, сумніву в тому, що в ЦАР за часів його правління було встановлено авторитарний режим султаністського типу немає. Але викликає сумнів розмах репресій та політичних вбивств скоєних його урядом. На початку правління Бокасси населення ЦАР складало 1 млн. 649 тис. осіб, а наприкінці – 2 млн. 274 тис. осіб [Див. 3]. Враховуючи відсталість країни та низький рівень життя, населення за 13-річне правління диктатора збільшилося більш ніж на 600 тис. осіб. Це підтверджує думку І. Кривушина про те, що Бокасса полюбляв «точкові» та публічні політичні вбивства з метою залякування та показу своєї сили, що вписувалося в архетипи центральноафриканських етнічних груп [Див. 2]. Дослідник зазначає, що загалом за часів правління Бокасси було вбито лише 500 осіб, що є навіть малим показником для політичного режиму султанізму.

Слід визнати, що Бокасса знущався над своїми ворогами, наприклад, ламаючи їхні ноги прикладами зброї, проте здебільшого він розповсюджував чутки про свій канібалізм та басейн з крокодилами, яким він згодовував своїх ворогів. Розгорнути террор проти свого населення він елементарно не міг з огляду на дві причини: 1) слабкість інституціоналізації влади та розвал армії – якщо немає нормально функціонуючого апарату примусу, то волю свою не нав’яжеш, що й прослідковувалося під час виступів різних етнічних груп; 2) мала кількість населення – не було так званого значного «людського ресурсу» за допомогою якого можна було встановити навіть тоталітарний режим. Тому тут можна говорити про маніпулятивний характер його влади.

Висновки

Звісно ж, що Жан-Бедель Бокасса є диктатором, який завів політичну систему ЦАР в глухий кут та залишив значну кількість проблем своїм спадкоємцям, а саме:

—          економічну та фінансову кризу;

—          розвал основних інститутів держави;

—          етнополітичні конфлікти.

Франсуа Бозізе

Франсуа Бозізе

Але варто зазначити, що не дивлячись на це все, Бокасса закріпив у свідомості центральноафриканських етносів ідею про єдину націю, яка має спільну територію проживання, спільну історію та спільну мову, а також спільне майбутнє. Доказом цього є факт того, що після відсторонення Бокасси ЦАР не розпалася на окремі державні утворення, а й досі існує як єдина країна не дивлячись на етноконфесіональний конфлікт, що розпочався в 2012 році та став причиною повалення влади двох президентів ЦАР. Цікаво, що колишній глава держави Франсуа Бозізе (2003-2013 рр.) реабілітував Бокассу та підкреслив, що останній є «сином нації, визнаним усіма в якості великого будівельника» [Див. 4]. Можна припустити, що Бозізе здійснив цей крок з метою використання особистості Бокасси у своїх цілях, наприклад, отримання його харизми. Недаремно він прочитав свою промову мовою санго, яка, як вже згадувалося, використовується для міжетнічного спілкування та є державною. Але навіть тут особистість Бокасси експлуатується як символ єднання нації. Одним словом, можна говорити багато щодо правління Жан-Беделя Бокасси, його прорахунків та помилок, але одного він досяг точно – заклав ідею єдиної центральноафриканської нації.

 Список використаних джерел

1. Искусство племен азанде и мангбету — http://www.cuar.in.ua/cuar/Tribes/Zande/Zande-Mangbetu-a.htm

2. Кривушин И. В. Император Бокасса I и власть в постколониальной Африке // Новая и новейшая история. 2006. № 1. С. 152—167

3. Популяція ЦАР — http://esa.un.org/unpd/wpp/index.htm

4. Президент ЦАР полностью реабилитировал Бокассу — http://vz.ru/news/2010/12/1/451677.html

5. Этингер Я. Трайбализм подрывает Африку — http://www.ng.ru/world/2001-04-04/6_africa.html

6. Titley Brian. Dark Age: The Political Odyssey of Emperor Bokassa. McGill-Queen’s University Press 1997 263 p.


comments powered by HyperComments