Життя на кордоні під знаком війни

костянтинівка

З весни 2014 року Україна постійно стоїть перед загрозою великої війни з Росією. Через це суспільство знаходиться весь цей час у напрузі. Ми активно спостерігаємо за трьома речами: зоною АТО, окупованим Кримом та нашим кордоном – саме звідси йде загроза великої війни.

Якщо про життя в зоні АТО та Криму зараз пишуть досить активно, то про життя на кордоні майже не пишуть – бойові дії тут не йдуть, та і окупації нема. Але і не можна сказати, що увага до кордону не прикута – ми активно спостерігаємо за стягуванням російських військ до нього, говоримо про провокації на кордоні. Водночас нам мало відомо про життя на кордоні у ці нелегкі часи, коли ми кожного дня чекаємо вторгнення.

Так чи інакше, мені пощастило жити на кордоні, в селі у Сумській області. Так, це не Луганська чи Харківська область, але і тут є багато чого цікавого.

Географія кордону

Червона точка на карті - Костянтиніка (клацніть, щоб збільшити)

Червона точка на карті — Костянтиніка (клацніть, щоб збільшити)

Карта Костянтиніки, чорна лінія - кордон

Карта Костянтиніки, чорна лінія — кордон

Географічно село Костянтинівка (частина Кіндратівської сільської ради, про неї теж йтиме мова) межує з Росією дуже близько, так близько, що у декого городи закінчуються прямо на кордоні. Через відсутність демаркації (простіше кажучи, що нема чіткого визначення того, де Україна, а де вже Росія) кордон умовно проходить через яри, болота та ставки, що оточують з різних сторін Костянтинівку. В принципі, потреби копати тут рів немає, проте, насправді, ці природні межі не є такими, які не можна подолати. Через них проходять греблі. Так, на них є колючий дріт (хоча тривалий час і його не було), але подолати його досить просто, якщо йти пішки – машиною не проїдеш.

державний кордон

Та сама таблиця

Отже, подолати такий кордон досить просто. В селі часто так робили рибалки, які ходили в Росію ловити рибу. Не знаю, як зараз, але раніше точно ходили так і до нас з Росії, навіть худобу купувати ходили (а потім через болото перетаскували). Досить давно на кордоні стоять через кожен кілометр таблички на двох мовах: «Увага, державний кордон України. Прохід заборонено»,  проте на такі попередження мало хто зважав, принаймні до цього року. Контролювати прикордонникам ці території досить важко, навіть за наявності автомобіля  чи скутера – для декількох прикордонників це занадто велика ділянка, щоб тримати кордон на замку.

Кордон перетинався тут часто нелегально, навіть наявність не так далеко пропускного пішохідного пункту ситуацію не змінила. Люди жили з радянською звичкою, що кордону в принципі нема, особливо, якщо в когось є родичі в російських селах.

Кордон зараз

Кардинально зараз ситуація на кордоні не змінилася, лише уваги людей до нього стало більше – бояться вторгнення. Говорять, що прикордонники частіше їздять (сам не бачив). Ще одне: частіше цікавляться життям села в контексті кордону, навіть ТСН тут була. Власне, з її відео багато чого видно про те, як сторожать кордон зараз.


  Відео з Костянтинівки з 3:13

Але цікавість не обмежується лише журналістами: цікавляться всі – родичі, знайомі і так далі. Така цікавість породжує просто небачену кількість чуток, які селянам доводиться спростовувати.

От в липні невдалий жарт сільського голови призвів до того, що знайомі із сусіднього села дзвонили і питали, чи дійсно у нас уже «зелені чоловічки». Але це дрібниці. Була чутка, що всю сільраду уже виселили, бо тут будуть бойові дії, мов «зачищають» територію.

Буває і таке, що чутки перетворюються в новини – така у нас зараз журналістика.

На початку липня пост у Фейсбуці користувача Кет Корсун став «новиною» на ряді Сумських порталів. У ньому йшлося про небачений героїзм наших односельців, які затримали російських бойовиків:

«Жители села Кондратовка Сумской области сегодня (06.07.2014 воскресенье) собственноручно задержали русских агрессивных молодых людей — очевидно беглых боевиков — при попытке наглого вымагательства денег у водителя автобуса и пассажиров: Сегодня, во второй половине дня рейсовый автобус «Кондратовка-Сумы» был подрезан и остановлен легковым автомобилем с измазанными грязью номерами. Водитель и пассажиры оного представились «прикАрдонной службой» и начали нагло требовать предъявления маршрутного листа, билетов у пассажиров и паспортов! На вопросы о штатской одежде на псевдоприкАрдонниках и отсутствии удостоверений отвечали грубо, оскорбляя и обзывая пассажиров нецензурщиной. Невозможно было не заметить характерный русский акцент («Г» и т.д.). Так вот, что восхитило! Все очень разные по полу, возрасту, религии и политическим убеждениям пассажиры этого автобуса объединились и как хорошо подготовленная слаженная команда СВЯЗАЛИ этих безбашенных беспредельщиков и повезли на Первомайку! (в милицию). Женщины, дети, старики, молоденькие девушки и мужчины — обычные Кондратовцы и Сумчане по факту оказались намного круче, чем специально обученные путлеровские воины, еще вчера отбирающие джипы у жителей Донецка и Славянска!!!! СЛАВА ГЕРОЯМ!!!!!!! Я ГОРЖУСЬ НАШИМИ ЛЮДЬМИ! Низкий поклон каждому герою, не побоявшемуся противостоять агрессивному психологическому насилию! (По последним данным — автомобиль, перекрывший дорогу автобусу (с сильно грязными номерами) числится в угоне!)»

Типовий урапатріотичний пост (під час Євромайдану таких було повно) з вигуками «Слава, слава, слава». Для жителів Кіндратівки – дуже смішний фейк, дарма, що народ його «схавав», коментуючи при цьому «красавчики!», «ГОРЖУСЬ ЗЕМЛЯКАМИ» і тому подібне. Просто таке простіше сприймати, ніж гарно вилизану статтю, та і настрій більше підіймає.

Чомусь ніхто не задався питанням, звідки авторці знати, що то були бойовики (а не якийсь алкоголік, як виявилося пізніше). Крім цього, досить дивно, звідки їй відомо про віросповідання пасажирів. Та і взагалі, пост написаний суцільними штампами. Проте він став «новиною». Новиною, яку у нас засміяли. Я так і бачу, як пасажири нашого автобуса зв`язують терористів і здають в міліцію – робити їм більше нічого, просто зараз ми часто втрачаємо зв’язок з реальністю, коли споглядаємо новини.

Ця історія виросла фактично з нічого – зі словесної перепалки водія автобуса та одного з пасажирів з алкоголіком, що перекрив дорогу автобусу. Яка ж гарна уява у цієї Кет Корсун! І ідентифікували бойовиків (робити їм тут нічого), і дали їм відсіч, і зв`язали (цікаво, чим?), і віддали в міліцію – ось які у нас люди!

Але фейки, чутки мають й іншу сторону.

Страх

Цією стороною є страх. Страх того, що буде напад і всі тут відразу опиняться в глибокому тилу окупації. Повноцінний напад тут відразу автоматично означатиме окупацію, бо всі тут чудово знають, як охороняється кордон. По факту тут ніщо не заважає тому, щоб БТР швидко дісталися Сум (40 кілометрів всього). Якщо гарно постаратися, то диверсанти можуть проникнути так, що цього ніхто не помітить.

Страх дуже якісно поширює чутки, бо всіх хвилює ця проблема: якби було всім все одно, то нічого б не поширювалось.

Весною страх був навіть панічним. Зараз всі звикли до такого підвішеного стану.

Зараз страх ситуативний: майже кожна нова чутка призводить до його спалаху. От не так давно турбувала новина про те, що російським прикордонним селам було дано наказ завершити збір урожаю до 5 серпня (невже для розміщення бойової техніки на них?). Урожай там, справді, зібраний, проте не думаю, що через наказ – уже пора, насправді.

В селі дуже болісно сприймають, як когось мобілізують. От хто захищатиме село, як всіх чоловіків мобілізують в армію? Жінки з вилами? Тут є ті, хто зараз в зоні АТО, один житель сільради навіть поранений, збираються кошти на лікування.

Тут не було ніяких російських провокацій з технікою, про які інколи пишуть, проте всі бояться такого. Чув, що російські вертольоти часто літають над кордоном, але не знаю, чи це правда. Російський кордон весь цей час пустий, не подає навіть ознак того, що десь там вирує життя, нагадує тишу перед бурею, чим нагнітає страх.

Страх того, що от-от тут їхатиме техніка і вже ніщо не зупинить сусідську агресію.


comments powered by HyperComments