Звідки чекати збройного удару Росії: історичний досвід та географічні міркування

matreshka_zlaya_forum.meta_.ua_

Останнім часом все гучнішими стають розмови про можливу пряму російську агресію проти України. Концентрація військ біля кордону з Україною – зайве свідчення тому. На даний момент експерти оцінюють розмір російського війська біля кордону цифрою близько 42 тисяч військовослужбовців плюс ті найманці, які воюють на Донбасі – це база для військової агресії: одні сили будуть і далі грати роль «ополченців», а інші – «миротворців», проте для України суть буде ясна – це агресори.

З одного боку, сили порівняно невеликі (для повного завоювання України їх навряд чи вистачить), проте з іншого – вони цілком достатні для ведення війни (проти Грузії Росія воювала в два рази меншими силами, хоч війна і не вирізнялася великими масштабами, та і маленьку Грузію не було взято під контроль).

Оцінка загроз на кордоні з Україною

Оцінка загроз на кордоні з Україною (натисніть на картинку, щоб збільшити)

Проте концентрація військ і озброєнь на кордоні означає готовність до військового втручання. Що цікаво, концентрація відбувається на всіх ділянках кордону: від Чернігівської області до окупованого Криму. Через це не зовсім ясно, якою буде мета війни проти України (повне завоювання, анексія Півдня і Сходу, анексія Донбасу) та яким буде головний напрямок удару (Київський, Харківський, Донбаський чи Південний).

У частини оглядачів навіть виникло відчуття дежавю  при порівнянні сьогоднішньої України і УНР часів революційних подій 1917-1921 років. Воно ґрунтується на тому, що тоді, як і зараз, в Україні бушували революційні процеси, які супроводжувалися військовою агресією з боку сусідніх держав, зокрема більшовицької і небільшовицької Росії. Але такі оглядачі значно спрощують свій аналіз, бо ситуація того ж 1918 року суттєво відрізняється від сьогоднішньої (революція тоді мала більший розмах, плюс із самого початку країна перебувала у стані війни, тоді лише формувалися державні апарати, формально незалежності довго не було, та і рівень національної свідомості українців був не такий високий, як зараз, і це далеко не всі відмінності). Проте є і схожі риси. Проте реальна користь порівнянь з «буремними роками» полягає в тому, що це були часи останніх війн України за незалежність (звісно, ми можемо згадати нетривалу боротьбу Карпатської України чи діяльність ОУН-УПА, проте ці протистояння з ворогом мали дещо інший характер, прямого зіткнення держав, яке можливе зараз, не було, бо і не було Української держави). Звісно, це матеріали майже сторічної давнини, тому при порівнянні треба зважати на часовий контекст. Проте стратегія «республіканського розчленування України», яку намагається зараз реалізувати Кремль через ДНР та ЛНР (я писав про це детальніше в статті «Республіканське» розчленування України, версія 1.0), була вже апробована більшовиками взимку 1918 року, тому, як бачимо, у плані завойовницьких стратегій змінилося не так багато, як ми думаємо. У зв`язку з цим для аналізу стратегії можливої агресії Росії проти України досить доречно розглянути стратегії більшовицького завоювання України.

Більшовицькі війни проти України

Більшовики приходили в Україну три рази: взимку 1917-1918 років, восени-взимку 1918-1919 років та восени-взимку 1919-1920 років. Для аналізу нинішньої ситуації варті уваги перші два вторгнення – під час третього боротьба за Україну більшою мірою велась з білогвардійцями та отаманами, тому його розгляд не такий актуальний зараз.

Перша україно-радянська війна 1917-1918 років фактично почалася з більшовицького перевороту листопада 1917 року. Радянське нашестя на Україну здійснювалося силами більшовицької п`ятої колони. Насамперед тут мова йде про червону гвардію, що формувалася з російського чи русифікованого пролетаріату великих міст. Тут досить доцільна аналогія з маргіналами Донбасу, що зараз воюють у складі ДНР та ЛНР. Проте в 1917 році така ситуація була фактично в усіх містах України, навіть в Києві у січні 1918 року більшовики підняли повстання на заводі Арсенал. Проте нас цікавить більше саме військові дії, зокрема стратегія більшовицького наступу.

Тут відразу треба зазначити той факт, що в часи громадянської війни військові дії зосереджувалися навколо транспортних шляхів, у першу чергу залізничних розв`язок, йшла така собі «ешелонна війна», не винятком була і війна з Україною.

Підготувавши ґрунт у вигляді самопроголошених рад та червоних гвардій більшовики взимку 1917 року перейшли до активних дій. Війна була оголошена 5 грудня 1917 року, проте це не спонукало УНР до активних дій.

Уже тоді розгорталися бойові дії на Південному Сході, який радянське керівництво не вважало українським, тому і не вважало втручанням в українські справи.

Проте центром головного удару більшовиків був Харків, куди ще з 6 грудня просочувалися «червоні», там же 11-12 грудня відбудеться з`їзд Рад, на якому буде проголошено Українську радянську соціалістичну республіку.

Перша україно-радянська війна 1917-1918

Перша україно-радянська війна 1917-1918

Харків стане і місцем концентрації більшовицьких військ. Туди прибудуть 1600 чоловік Сіверсена та Ховріна, а також 5000 командувачів Антонова-Овсієнка та Муравйова, ешелонами туди ж з Мінська рухалися загони Берзіна. Харків став таким собі Словянськом, щоправда, чоловічки були не зелені,а червоні. Ще 1500 мали загони Єгорова. До них ще можна доплюсувати 40 000 червоногвардійців у великих містах (половина в Катеринославській губернії) та 50 000 чоловік на Західному фронті, що були загітовані більшовиками (не треба забувати, що Перша світова ще тривала).

Лише 12 грудня Петлюра висуне українські загони на захист залізничних вузлів – Лозової, Синельникового, Олександрівська (суч. Запоріжжя).

У грудні 1917 року головний удар більшовиків йшов по лінії Харків-Олександрівськ, де їм активно допомагали червоногвардійці. Більшовики 17 грудня захопили Лозову, 29 грудня Катеринослав, а 2 січня Олександрівськ. Крім цього, у цей же час вони окупували Донбас. Завдати удар по Києву вони не спішили. У той же час багато проблем для УНР створювали загітовані більшовиками фронтовики, які захоплювали міста на Поділлі та Волині, таким чином, більшовики наступали із Заходу та Сходу, проте у цій війні брали участь багато неорганізованих загонів. Організованими військами, що мали конкретну задачу боротьби з УНР були війська Антонова-Овсієнка.

Володимир Антонов-Овсієнко

Володимир Антонов-Овсієнко

Керівництво УНР, таке враження, обороняти країну не збиралося, 4 січня військовий міністр Порш взагалі оголосив про розпуск армії – такий миролюбивий дядько був. Така бездіяльність стала основною причиною першого більшовицького завоювання України, а не стратегія більшовиків.

Уже з початку січня більшовики, взявши деяку паузу, дещо змінили головний напрямок атаки, тепер основний удар спрямовувався не на Катеринославщину, а на Київ.

Спочатку зі сторони Чернігівської губернії намагався прорватися Берзін.  Потім залізницею через Полтаву посунув Муравйов. Муравйов через Полтаву, Кременчук та Черкаси дійшов до Сміли, проте був вимушений покинути Правобережжя.

Проте УНР не робило абсолютно нічого для захисту Києва – бій під Крутами зайве свідчення цьому. Штурм Києва більшовиками відбувався силами трьох «армій»: Муравйова, Берзіна та Єгорова, які намагалися прорватися в місто через мости. 23-26 січня Київ був захоплений, а війна фактично була закінчена. Уже згодом буде укладено договір з Німеччиною та Австрією, який дозволить досить швидко звільнити силами австро-німецьких військ Україну від більшовиків.  Проте це не можна вважати перемогою української армії.

Друга україно-радянська війна 1918-1919

Друга україно-радянська війна 1918-1919

Німеччині лишалося не так довго воювати в Першій світовій війні і уже 11 листопада 1918 року після її капітуляції постало питання нового більшовицького вторгнення в Україну, було створено Реввійськраду по Україні, яка займалася плануванням більшовизації України. 14 листопада Антонов-Овсієнко, який знову мав очолити вторгнення представив Реввійськраді план, за яким головний удар більшовиків мав завдатися по Білгороду (він тоді належав Україні) та Харкову-Купянську за підтримки українських повстанців. У тому ж районі відбувалася концентрація сил червоних, зокрема отаманів Боженка, Щорса та Гребенка.

19 листопада Антонов-Овсієнко прибуває в Курськ, щоб звідти очолити наступ на Україну. Першою задачею більшовики вважали захоплення прикордонних міст – Гомеля (він тоді був українським), Глухова та інших.

У той же час було захоплено Суджу, де було проголошено Радянську Україну. Проте поки дії носили підготовчий характер, масового вторгнення ще не було. Повноцінний наступ почався 12 грудня. Головною метою більшовики на той час вважали захоплення Катеринослава, після якого вже можна було розвивати наступ на Київ.

Спочатку групи червоних атакували прикордонні міста: група Черняка – Глухів і Шостку, група Сахарова – Волочанськ і Купянськ.

21 грудня на Україну посунили головні частини більшовиків, які захопили Білгород, куди перемістився Антонов-Овсієнко. В Україну вторгалися 26 000 штиків, проти бл. 40 000 в УНР. 3 січня більшовики увійшли в Харків, а 12-го в Чернігів. Офіційно війна була оголошена 16 січня, що цікаво, до того більшовицьке керівництво заперечувало агресію проти України, говорячи, що радянських військ в Україні нема, а є лише повстанці, цей факт у мене викликає відчуття дежавю. Директорія тоді не хотіла усвідомлювати факт війни з Росією. Проте вже до середини січня більшовики контролювали фактично все Лівобережжя. Їх наступ відбувався по двох напрямках – 1) Катеринослав-Кременчук; 2) Мозир-Коростень. Досить легко був підготовлений  ґрунт для наступу на Київ, який 5 лютого пав. Війна перемістилася на Правобережжя.

Що для нас це значить?

Досвід минулих воєн завжди корисний. На жаль чи на щастя в України такого досвіду нема, проте ми можемо черпати його з історії.

Війна Росії проти України досить ймовірна, тому треба до неї готуватися, у тому числі тактично. Концентрація російських військ на кордоні може означати їх готовність вступити з «миротворчою» місією в Україну.

Напрямки удару можуть бути різними і залежать від мети введення «місії».

Можливі напрямки агресії Росії проти України

Можливі напрямки агресії Росії проти України

Найбільш потужне угрупування російських військ знаходить в Криму – бл. 20 000 чоловік. Проте навряд чи південний напрямок стане головним. Тим паче, що він географічно далеко від зони АТО, та і не створює оперативної загрози Києву. Небезпечним він може бути в плані подальшого розгортання наступу, зокрема захопленні Одеси при допомозі придністровських військ.

Донецький напрямок удару виглядає найбільш логічним, бо там зараз ідуть бойові дії і «миротворці» по логіці мають вступати саме туди і нікуди більше. Проте ми знаємо цих «миротворців». Досить сумнівно, що удар буде завдано там, бо саме там він зараз отримає найпотужнішу відповідь: усі найбоєздатніші українські частини зараз в тому районі – не логічно завдавати удару саме по найсильнішому угрупуванню.

Білорусько-Чернігівський напрямок удару може бути скоріш допоміжним, чим основним, допоміжним, коли справа дійде до штурму Києва, проте як основний він невигідний стратегічно: основні сили України не будуть розбиті та і найбільш лояльні до Кремля регіони України не будуть анітрохи під контролем. Плюс він найкраще викриє всю зловісність планів Кремля – навіщо «миротворці»  саме на тому напрямку?

І останній можливий напрямок удару – Харківський. Харківський напрямок історично був основним, коли йшов наступ на Україну, що ми бачили з прикладів, бо він універсальний за своїм значенням. По-перше, з великих міст України Харків найближче до кордону. По-друге, наступ лінією Харків-Дніпропетровськ дозволить розділити Україну на дві частини: більш проєвропейський і менш промисловий Північний Захід і більш проросійський і промисловий Південний Схід. По-третє, такий напрямок удару дозволить росіянам зайти в тил нашим найбоєздатнішим частинам, що зараз на Сході, а в комбінації з атакою кримської групи взагалі можна її оточити, проте сил у Росії за нинішніми розкладами для цього не вистачить. Занадто мало військ, щоб контролювати таку територію, але кількість цих військ може збільшитись. Проте навіть якщо Путін не ставить за мету окупацію всієї України саме Харківський напрямок (або Білгородсько-Суджанський) найбільш небезпечний, бо його вигідне географічне положення дозволяє «розрізати» Україну на потрібні Путіну шматки. Саме з цього напрямку найзручніше «вдарити» по промисловому центру України – Дніпропетровську, який останнім часом претендує і на роль центру опору російській агресії.

За останніми новинами там зараз відбувається помітна концентрація російських військ в селах біля Білгорода. Цей факт у купі з історичним досвідом та географічними аргументами спонукає приділити цьому напрямку особливу увагу в контексті можливої агресії Росії. Звісно, ми не можемо бути посвяченими в плани агресора, але намагатися розгадати його плани ми мусимо.

У будь-якому випадку агресія Росії приречена на поразку. Ледь не вперше у своїй історії Україна готова обороняти себе від ворога (принаймні морально, а це вже дуже важливо!), у нас зараз нема отаманщини, нема анархії та сумнівів, які б заважали сконцентрувати суспільство у боротьбі за незалежність. І ледь не вперше з кожним днем ми впевненіші у власних силах. Такі психологічні умови в суспільстві дають можливість будувати нову потужну армію, яка буде готова відбити можливу агресію.


comments powered by HyperComments

Микола Блсков
2014-08-07 14:11:32
Перед тим як говорити про можливість повномасштабного вторгнення сил РФ на Україну і порівнювати ситуацію із 1917-1920 роками слід диференціювати причини, що штовхали Кремль на повномасштабну агресію тоді і тепер! На поч XX століття діями червоного Кремля керувала логіка фізичного виживання режиму - економіка Росімперії значною мірою трималася на сільськогосподарському і промисловому потенціалі України. Тобто виживання більшовицького правління без інкорпорації через захоплення України було просто неможливим. На сьогодні ж як показали 23 роки роздільного існування РФ може спокійно існувати без нас у плані економіки - тому немає головного для прямої аргресії РФ - екзистенціальних економічних мотивів. Тому скоріше за все нас чекає лише можлива "миротворча" місія РФ на Донбасі!
Александр Гладкий
2014-08-07 15:05:37
Авторе, у вас слово паразит "проте". Ліпите його постійно. Ви в курсі, що є багато інших аналогів: але, однак, та.
Roman Kyrychenko
2014-08-07 20:01:00
Можливо, я не надто уяснив той факт, що я в статті говорю не про можливість агресії, а про напрям можливого головного удару. Про можливість гарно говорити, маючи розвіддані з Кремля, іншими факторами її важче вияснити.
Roman Kyrychenko
2014-08-07 20:05:37
Погоджусь, але це філологічні дрібниці, головне, щоб суть тексту була ясна.
Микола Блсков
2014-08-07 21:04:00
Природа агресії - повномасштабна чи обмежена + цілі які ставляться Кремлем, яку має задовольнити інтервенція, дає змогу визначити напрям агресії! Знаючи ціль агресії можна визначити який і оберуть напрям. Не можна говорити про інструмент не дослідивши ціль, яку вона прагне досягнути!